А де сніданок, Таню??? – я дивилася на те, що невістка поставила на стіл.

– Де яєчня, канапкки з ковбасою та сиром, чи борщик хоча б?

Я приїхала до них у гості на кілька днів. А вона і мого сина годує йогуртом і ківі зранку!

– Так ось, Галин Степанівно, – Таня усміхнулася, ніби не помітила мого обурення.

– Це і є легкий сніданок, корисний.

Я подивилася на свого сина. Він мовчки жував ложкою той йогурт, ніби так і треба.

– Сину, тобі вистачає такого сніданку?

– Так, мамо, нормально. Ми звикли так їсти.

Я мовчки сіла за стіл, але в голові все кипіло. Виходить, мій Вітя щодня виходить на роботу голодний? Я його ростила, дбала, готувала йому гарячі сніданки – яєчня з ковбаскою, сирники, вівсянка, бутерброди з маслом і сиром, бульйончики. А тут – йогурт!

Помовчала, але ж не могла стриматися.

– Таню, знаєш, чоловікові потрібно їсти нормально, тим більше вранці. Йогурт – це для дієтиків або на перекус. А як же каша, яєчня, сирники?

– Мамо, у нас так заведено, – відповіла Таня рівним голосом.

– Легка їжа вранці корисніша.

Син подивився на мене, наче попереджав: “Мамо, не починай”. Але як же не почати?

– Я так не звикла. І не розумію, чому мій син мусить звикати. Оце він їсть – і за годину вже зголодніє.

– Він може щось перекусити, – Таня підлила собі чаю і навіть не виглядала ображеною.

Я відчувала, що більше говорити про це зараз немає сенсу. Але ж то була не єдина ситуація!

За ті кілька днів, що я гостювала, я зрозуміла, що в цьому домі все не так, як я собі уявляла.

По-перше, вони вечеряли бозна-коли. Я звикла, що після шостої вже не їсти – організм має відпочивати. А вони могли повечеряти о дев’ятій, а то й пізніше.

По-друге, Таня не готувала традиційних страв – борщів, котлет, запіканок. Щось постійно експериментувала – кіноа, авокадо, якісь соуси, які я й вимовити не могла.

– А картоплю ти вариш? – спитала я її якось.

– Майже ні, ми її рідко їмо.

Я аж рот відкрила. Як це – рідко їдять картоплю?

Але кульмінацією стала розмова про прибирання.

Я звикла, що в хаті має бути чисто. Щоранку я підмітаю, витираю пил, слідкую за порядком. А тут – пил на підвіконні, підлога не мита щодня, іграшки племінника валяються.

– Таню, у тебе під вікном бруд, треба протерти.

– Добре, потім, – відповіла вона.

– А пилососити коли будеш?

– У вихідні.

Я не витримала.

– А як же чистота? Як ви так живете?

– Мамо, у нас все нормально, – відповів син.

Але я впевнена – він просто терпить це!

Я вже не знала, що сказати. Вони живуть не так, як я вважаю правильним. Але ж я виростила Вітю, я знаю, що для нього краще!

Чи, може, я не права?

Ось тепер питаю вас, що мені робити? Промовчати? Покликати сина на розмову? Чи якось вплинути на Таню? Чи прийняти все, як є?

Джерело