Марина не могла всидіти на місці. Завтра їй належало вийти заміж за Артема, з яким вона зустрічалася майже п’ять років.

Батьки по обидва боки були раді, що пара нарешті вирішила пов’язати свої долі.

Але Марина хвилювалася не лише через заміжжя. Дівчина розмірковувала, який саме весільний подарунок їм із чоловіком подарують її батьки.

Вона була впевнена, що це буде або квартира, або, на крайній випадок, студія з окремим санвузлом.

Три роки тому її старший брат одружився, і Тамара Іванівна із Дмитром Сергійовичем подарували йому однокімнатну квартиру.

Плюс гості вручили велику суму грошей, на яку молода сім’я облаштувала житло.

Тому Марина розраховувала на подарунок не гірше за те, що отримав її брат.

За місяць до весілля наречений завів розмову про квартиру в іпотеку.

– Ні, ми в це не поліземо, – твердо заперечила Марина.

– Так і будемо блукати по орендованих? – насупився Артем, який не поділяв її переконань.

– Ні. З чого ти взяв? На весіллі нам подарують своє житло, – впевнено заявила Марина.

Чоловік недовірливо глянув на неї. Йому здавалося, що вона видає бажане за дійсне.

– Хтось пообіцяв нам такий щедрий подарунок? – похмуро запитав Артем.

– Не обіцяв, але стовідсотково подарує. Мої батьки! – з гордістю мовила Марина.

– Це ще бабуся надвоє сказала, – посміхнувся наречений, розуміючи, що дівчина фантазує.

– Ні! Ти згадай, що вони подарували братові? Квартиру! Значить, і мені буде такий подарунок, – не вгамовувалася Марина.

Артем сперечатися з майбутньою дружиною не став, лише кивнув на знак згоди й більше не порушував цієї теми.

За пару днів до весілля Марина раптом засумнівалася, чи дарують їй квартиру.

Вона вирішила промацати ґрунт і спробувала вивідати в матері хоч щось про подарунок.

Прямих питань Тамарі Іванівні вона не ставила, але натякала, що з Артемом розраховують на житло.

– Було б чудово отримати такий подарунок, як братові, – замріяно зауважила Марина.

– Звичайно, ніхто б не відмовився, – засміялася мати й опустила погляд.

Дівчина сприйняла це, як підтвердження своєї здогадки й заспокоїлася.

У день весілля Марина сяяла від щастя. Вона чекала, що ось-ось отримає ключі від своєї квартири.

До цього всі п’ять років вони з Артемом тулилися в орендованих, що їм давно набридло.

У РАЦСі все пройшло гладко. Молодих розписали, і вони офіційно стали чоловіком та дружиною.

Після церемонії молодята з гостями покаталися містом, сфотографувалися біля пам’ятника та вирушили до ресторану.

Настав довгоочікуваний момент подарунків, коли Марина мала отримати ключі від їхньої з Артемом квартири.

Тамада провів конкурси та перейшов до привітань. Першими виступили батьки. Свекор і свекруха промовили довгі промови та вручили конверт із грошима.

Молоді подякували та поклали подарунок у коробку. Потім слово взяли батьки Марини.

Дівчина посміхалася, але не слухала їхньої промови, впевнена, що вже знає, що їй вручать.

Марина навіть не одразу зреагувала, коли Тамара Іванівна простягла їй інструкцію до мікрохвильової печі.

З тією ж усмішкою вона подивилася на тонку книжечку, потім перевела погляд на матір.

– Це навіщо? – рівним голосом спитала Марина.

– А де ключі? – Додала вона, і посмішка миттєво зникла.

– Які ключі? – тихо перепитала Тамара Іванівна.

– До мікрохвильової печі ключів не додається.

– Про яку ще мікрохвильову піч мова?! – обурилася наречена, привертаючи увагу гостей. Де ключі від квартири? Ви вирішили подарувати мені цю штуку?

– Ну так, – почервонівши, невпевнено відповіла мати.

– Скажи, що це жарт!

– Марина вп’ялася в неї поглядом, благаючи підтвердити здогадку.

Тамара Іванівна винувато опустила очі. Дівчина зрозуміла, що квартири не буде.

– Марина, вистачить! – суворо сказав батько.

– Подарунками не розкидаються!

– Братові ви подарували квартиру! А мені – мікрохвильову піч? Різницю бачите, чи мені одній так здається?

– Крикнула наречена, зірвала фату і шпурнула її на підлогу.

– Де мій подарунок?!

– Додала вона, озираючись на всі боки.

Швидко помітивши упаковку з технікою, Марина підійшла до коробки й почала штовхати її ногами.

– Мікрохвильовку мені в подарунок? На це я заслужила?!

– Кричала вона, кидаючи гнівні погляди на батьків.

– Краще б взагалі нічого не дарували! Я ж питала тебе про квартиру, а ти дала мені надію!

– Я нічого такого не говорила, – розгублено відповіла мати, готова крізь землю провалитися.

Не витримавши ганьби, Тамара Іванівна швидко вийшла із зали. Слідом за нею, бурмочучи під ніс, пішов почервонілий Дмитро Сергійович.

– І йдіть! – крикнула їм услід Марина.

– Заберіть свій подарунок!

Під здивовані погляди гостей батьки нареченої покинули ресторан.

Настрій після цього зіпсувався. Тамада намагався розвеселити публіку, але гості сиділи з кам’яними обличчями.

Поступово вони почали йти, не чекаючи кінця свята. За півтори години зал спорожнів. Залишилися лише молоді та свекри.

Марина сиділа за столом, похмуро колупаючи пальцем крем на весільному торті.

Свекри косо поглядали на невістку, але засуджувати її не наважувалися.

Не початі страви вони стали упаковувати, щоб забрати додому.

Після весілля багато родичів обірвали зв’язок з Мариною, вважаючи її поведінку ганебною.

Тамара Іванівна та Дмитро Сергійович заблокували доньку скрізь, де тільки можливо, вирішивши більше з нею не спілкуватися.

Сама Марина не поспішала миритись. Брата з невісткою вона тепер теж зненавиділа – через те, що батьки люблять його більше…

А ви що скажете з цього привоту? Чи слушна претензія була у доньки? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.