— А де гроші? — запитала я у чоловіка.

— У мене в конверті лежали 2000 доларів.

Він відразу зблід і якось смикнувся.

— Я не знаю, — пробурмотів, відводячи очі.

Я стояла перед ним, стискаючи в руках порожній конверт, і відчувала, як у мене всередині починається буря.

— Як це не знаєш? — мій голос здригнувся.

— Вони лежали в шафі, я точно пам’ятаю. Вчора ще перевіряла.

Чоловік, мій Олег, встав з дивана, підійшов до вікна і, нервово потерши потилицю, видихнув:

— Може, ти не туди поклала?

Я аж розсміялася від обурення.

— Олег, я ж не дитина! Я точно пам’ятаю, куди поклала. Це гроші на ремонт, я їх нікому не давала!

Він мовчав. Просто стояв і дивився у вікно, ніби там зараз з’явиться відповідь. І тут мене осяяло.

— Ти взяв їх? — я зробила крок уперед, вдивляючись у його обличчя.

Він ще більше зблід, ковтнув повітря і, здається, зібрався сказати щось, але передумав.

— Олег! Кажи, де гроші!

— Ну, я трохи взяв. я поясню.

— Скільки?!

Він зам’явся, але потім, побачивши моє обличчя, швидко випалив:

— Все.

— Весь конверт?!

Я вхопилася за голову. Перед очима замерехтіли чорні цятки. Це ж не просто якісь відкладені гроші, це на ремонт! Ми нарешті зібрали потрібну суму!

— На що ти їх витратив? — прошипіла я.

Він опустив голову.

— Бачиш… Я хотів зробити сюрприз.

— Сюрприз?! Який ще сюрприз за дві тисячі доларів?!

Він мовчав. А потім тихо сказав:

— Я віддав борг.

Я застигла.

— Який ще борг?

Олег важко сів на диван, схопився за голову і почав щось бурмотіти. Я підійшла ближче.

— Говори.

— Пам’ятаєш, я вкладався в крипту? Ну, трохи втратив там. Позичив у друга, думав, відіграюся. Не вийшло. А тут він почав наполягати, мовляв, треба повернути. Ну, я і повернув.

Я не знала, кричати чи плакати.

— Тобто ти не просто взяв гроші, ти їх навіть не витратив на нас?!

— Я повернув борг! Ти ж не хотіла б, щоб нас переслідували!

— Олег, це була наша остання надія зробити ремонт!

— Я поверну! — схопився він. — Вже знайшов підробіток, пару місяців, і все компенсую!

Я відчувала, як мене трясе.

— І як я маю тобі вірити?

— Соню, кохана, я ж не хотів, ну вийшло так, але головне, що ми разом, живі і здорові, а гроші – це наживне. Я зароблю навіть більше!

Я не знала, що сказати. Розумом розуміла, що ситуація складна, але душа кричала про зраду. Це ж не просто гроші — це довіра. Він приховував від мене борг, а потім таємно витратив наші спільні заощадження, навіть не порадившись.

Якщо чесно. я зовсім не знаю, що робити. Пробачити, підтримати й чекати, поки він виправиться? Чи зробити якісь висновки про наше майбутнє?

Голова обертом від цих думок, а ділиться з кимось з близьких чи друзів на хочу.

Джерело