– А чого це мій Вітя має робити ремонт в квартирі, яка йому не належить?, – сказала мені свекруха.

– Та хоча б тому, що в цій квартирі скоро появиться його дитинка, – не задумуючи відповіла я Вірі Дмитрівні. Її такий варіант не влаштував.

Моя свекруха хотіла, щоб син, як справжній чоловік привів свою дружину в її квартиру, де в нього є частка, але я не збиралася жити зі свекрухою, маючи свою квартиру.

Коли батьки мені допомогли з дахом над головою я була щаслива. Квартира придбана в новобудові, тому і ремонт там був вже готовий. Так, не такий який я б хотіла, але був і тратити на нього окремі гроші не прийшлося.

Свекрусі не сподобалося, що я її синочка до себе переманила, але прийшлось змиритися.

З дітьми ми не спішили, тому коли в нас на руках була певна сума, яку ми вдвох заробили не покладаючи рук, я запропонувала придбати авто.

– В разі розлучення ти залишишся без квартири, бо вона придбана до шлюбу, а ось автівку прийдеться на двох ділити. Це ж не чесно, – нила Віра Дмитрівна.

– Твоїх грошей в ній буде більше (хоча це не так)

В мою квартиру вона ходила, як в свою, але одного дня я попросила її попереджати про свої візити і це їй не сподобалося.

– Ну раз так, то живіть собі як хочете. Я пхатись до вас не буду. Тільки щоб ти потім не жалів, синок, – сказала вона на прощання.

Жили ми гарно, але коли задумались про діток, то зрозуміли, що не так це і просто.

В той момент вже почали складати гроші на обстеження, але за пів року зрозуміли, що таки лелека до нас прилетить.

З того щастя я запропонувала за гроші, які ми наскладали, зробити в моїй квартирі ремонт.

– Це не твоя квартира, Вітя, отямся. Ти ж знаєш, що в моїй квартирі, де і твоя частка є, ремонт робити потрібно було ще “вчора”. Гроші в чуже не вкладай, а в своє, – сказала Віра Дмитрівна сину, а той задумався.

– Це правда, Андріано. Для чого в квартирі робити ремонт перед появою дитинки? Давай вже як буде малятку років шість-сім, зробимо, бо шкода буде, як дитя всі шпалери фломастерами перемалює. Краще в мами обновимося, як не крути, а ця квартира також колись нашою буде.

То я маю дитя в що небудь привести, бо мама Віті так хоче? Е ні, такого не буде.

– Ці гроші наші спільні, і я не збираюся за них твоїй мамі догоджати.

Вона ж не покладає надій на наше розлучення. Тільки на один привід їй стало менше. Я вже не є “пуста ваза”, як вона говорила поза очі. Але я розумію, що цю жінку нічого не зупинить. Поки з ремонтом ми зупинилися, бо Вітя ніяк не може зрозуміти, кого ж має слухати маму чи дружину.

Як мені бути в такій ситуації? Як довести чоловіку, що його мама не така свята, як він це бачить?

Джерело