– А чого ти ображаєшся? Я тобі очі розплющила, між іншим! А то так і ходила б, рогами в стелю упираючись… А уяви, якби на моєму місці була якась ліва баба! Я хоч здорова, заразу тобі додому не притягла.

Маша мало не випустила телефон із рук! Вона не могла повірити своїм вухам!

– Ти взагалі нормальна? Скажи ще, що я тобі дякую повинна сказати! – Не витримала вона.

– Ну не те щоб дякую. Але взагалі я в якомусь сенсі допомогла тобі! – Заперечила Олена.

– Допомогла? Дякую за те, що зруйнувала мою родину!

…Марія сиділа за кухонним столом і дивилася кудись у бік коридору. Там, біля дверей, ще стояли кросівки Олени.

Ті самі, що вони колись разом купували на розпродажу. Олена тоді попросила Машу сходити з нею прогулятися.

– Дивись, які класні. Візьму їх, бігати почну… – мріяла подруга. – Кажуть, біг допомагає впоратися із негативом. А в мене його вистачає, ти ж знаєш.

Маша тоді щиро раділа за Олену, хотіла, щоб у неї все було добре. А подруга встромила їй клинок у спину…

…З Оленою вони познайомилися ще за часів навчання в інституті. Якоїсь миті вони навіть разом винаймали одну квартиру на двох, бо довіряли одна одній.

Олена завжди була трохи легковажною та задивлялася на хлопців, але чомусь виключно на проблемних.

Маша, навпаки, приділяла більше уваги навчанню і цуралася всіх тих, хто мав вічну депресію, надто запальний характер або, не дай боже, пристрасть до пляшки.

Так сталося, що Олена вискочила заміж першою. Спочатку все було добре: подруга описувала свого чоловіка, як роботящого та рукатого. Він був трохи грубуватий, але Олена стверджувала, що він знає міру.

А потім почалося…

– Машо, я тебе дуже прошу, будь ласка, забери мене! – плакала подруга посеред ночі. – Він знову мене руки простягає! Я так більше не можу…

Маша зривалася, їхала та забирала. Вона відпоювала подругу заспокійливими, годувала, давала мазі від синців.

Якийсь час Олена жила в Марії, присягалася, що більше ніколи, а потім чоловік дзвонив їй з вибаченнями, і все йшло по колу.

– Олено, я тебе не розумію! Ти ж така класна, у тебе завжди було стільки шанувальників, – не раз говорила Маша. – Ти заслуговуєш на більше! Ти ж не боксерська груша!

Вона намагалася вмовити подругу на розлучення, і зрештою це вийшло. Маша особисто приїхала, щоб допомогти Олені зібрати речі. Навіть забрала до себе на якийсь час, хоча на той момент уже сама була одружена.

До речі, Олена була свідком на весіллі Марії. Взагалі, взяти на себе цю роль мала сестра нареченої, Олена, але їй не вдалося приїхати – потрапила в лікарню з апендицитом…

Ближче Олени у Маші нікого не було, тому вона звернулася до подруги. Та одразу ж погодилася.

Марії було приємно усвідомлювати, що в неї є рідна по духу людина.

Але рано чи пізно щось пішло не так. Коли Олена тільки пішла від чоловіка, вона була в огидному стані. Плакала щодня, майже не виходила з дому, могла весь вихідний провалятися на дивані.

Але потім… Олена раптом розцвіла. На той час вона вже, звичайно, винаймала окрему квартиру, тому Марія не відразу помітила зміни.

Олена схудла, змінила зачіску, почала доглядати за собою. Купила парфуми, про які раніше лише мріяла. Почала частіше сміятися.

Маша щиро раділа, що її подруга оживає.

– Ну, тобі розлучення прямо личить, – жартувала вона.

Однак паралельно із цим змінився і чоловік Марії, Сашко. Він почав затримуватись на роботі. Казав, що у них там завал, що не вкладаються у дедлайн, що колега захворів. Щоразу різне. І Маша вірила.

Не обурювалася вона і тоді, коли Сашко став допізна засиджуватися за комп’ютером і лягати спати пізніше за дружину.

Ось коли він почав відмахуватися від обіймів і дотиків, щось усередині стислося, але Марія все ще списувала це на вигоряння, втому, зникнення палкої закоханості.

Тепер вона розуміла, що це були тривожні дзвіночки.

Все впало в одну мить. Маша провела півдня на вокзалі. Вона збиралася до матері в гості, але все з самого початку пішло не за планом.

Виявилося, що відбулася плутанина з білетами, і їхати вона мусить на день пізніше. Потім зателефонувала і сама мати з несподіваною новиною.

– Доню, ти тільки не нервуй, але мене зараз кладуть у лікарню. Я думала, що спину прихопило, терпіла до останнього, а це виявився жовчний. Кажуть, потрібне оперативне втручання.

– Господи, цього тільки не вистачало… Мамо, я все одно приїду. Догляну тебе хоча б, йогуртів привезу.

– Та мені зараз взагалі їсти поки що не можна. А доглядатиме мене Олена. Тобі не ближній світ з іншого міста мчати. Якби моя воля, я б взагалі тихенько одна полежала… – бурчала мати, хоча в душі була вдячна за турботу.

Поїздку довелося скасувати. Настрій, звісно, ​​зіпсувався, але Маша намагалася заспокоїти себе. Ось приїде зараз додому, а там Сашко.

Розкаже йому про те, що сталося, вони вдвох обговорять, може, замовлять щось смачне і подивляться серіал, щоб відірватися. Все одно вона поки що ніяк не може вплинути на ситуацію.

Сашко був удома. Але не один…

Серце здавило тривогою ще на порозі, коли Маша побачила кросівки Олени. Раптом у голові різко стало порожньо.

Думки намагалися достукатися до розуму, але Марія не хотіла вірити. Навіть, якщо чула музику та знайомий жіночий сміх зі спальні.

Маша тихо зняла куртку, прослизнула через коридор навшпиньки. При м’якому світлі торшеру, вона побачила два силуети на ліжку. Сашко та… Олена.

Марія навіть не мала сил на те, щоб одразу накричати на них. Вона просто стояла, притискаючись до стіни, щоб не впасти. Відчуття були такими, наче вона розучилася дихати.

Олена помітила її через двадцять секунд. Подруга спочатку здригнулася, округлила очі та застигла. Потім обернувся і Сашко.

– Це що за… – нарешті змогла говорити Марія. – Якого біса?! Олено, ти… Як ти могла?!

Сашко схопився першим.

– Маша, почекай! Я все поясню. Я не хотів! Це вона приїхала! – почав виправдовуватися він.

– Після того, як він подзвонив мені! – обурилася Олена.

– Але ж ти перед цим скинула мені свою фотографію! – Огризнувся Сашко.

– Ага. А хто писав мені, що скучив?

Маша внутрішньо закипала. Мало того, що ці голубки милувалися один з одним у її квартирі, то вони ще й з’ясовували стосунки, намагаючись звалити провину на іншого!

– Геть звідси! Обидва на вихід! Або я зараз викликаю поліцію!

Сашко примирливо підняв руки.

– Машунь, ми ж нічого не зробили!

– Зате дуже цього прагнули! Та ви зовсім охрініли, чи що?! Валіть звідси, щоб за хвилину вашого духу тут не було!

Марія не пам’ятала, як вони збиралися. Пам’ятала, що щось кричала їм услід, але що саме – хороше питання. Сашко встиг прихопити із собою трохи одягу. Олена навіть не взулася: Маша виштовхнула її копняками.

– Я витягала її з болота, а вона вилізла звідти й втопила мене, – подумала Маша, коли двері зачинилися і настала тиша.

Вона пішла у вітальню і провела там ніч. Марія розуміла, що втратила і подругу, і чоловіка. Лягти у своє ліжко вона не змогла – воно здавалося забрудненим чужою присутністю.

Чоловік спробував вийти на зв’язок майже одразу.

– Вибач! Я такий недолугий! Я помилився. Я кохаю тебе, мені потрібна ти, а не вона, – писав він.

Потім він почав дзвонити, потім знову писав. Маша не відповідала. Зрада була для неї точкою неповернення.

Але Сашко хоча б перепросив. А ось Олена, видно, вважала, що зробила добру справу!

– Дідько, Машо, ну я б все одно тобі розповіла. Просто хотіла вибрати слушний час. А головне, що ти тепер усе знаєш, – продовжувала вона.

– Та вже ж! Я знаю. Знаю, що ти не подруга!

– Ну, що ти так переживаєш? Ви ж самі! Ні дітей, ні кошенят. Розійшлися і все. Могло б бути й гірше! Що, якби ти вже мала троє дітей та іпотеку? Можна сказати, що я тебе врятувала! Кросівки віддай, до речі.

Маша кинула слухавку. Зрада подруги та її непробивність зараз дратували її значно більше, ніж зрада чоловіка. Олена говорила про те, що сталося так, ніби випадково зламала улюблену парасольку Марії.

Марія закинула подругу в чорний список, звідусіль вилучила із друзів. Навіть викинула рамку з фотографією з весілля, де вони були втрьох.

В голові раптом спливла фраза, якось сказана матір’ю:

– Ніколи не пускай подруг у свою родину. Навіть найкращих. А то втратиш і подругу, і сім’ю. Нехай у тебе краще будуть приятельки.

Тоді Маша сміялася з мами. Та здавалася їй старомодною та недовірливою. А зараз, коли вона пакувала здерту з ліжка постільну білизну та кросівки Олени у сміттєвий пакет, Марія розуміла – мама мала рацію…

Хоч і кажуть, що краще вчитися на чужих помилках – це не про неї! Сталося, як сталося. Це їй наука на все життя…

У вас теж є такі подруги? Пишіть свої відповіді в коментарях. Ставте вподобайки.