Мама виховувала мене сама, жили ми завжди дуже скромно. Спочатку все було добре, але з віком у неї з’явилася гостра заздрість до тих, хто живе краще.

Як тільки я відучилася, одразу влаштувалася на роботу. З першої зарплати потішила маму новою гарною кофтою та походом до шикарного ресторану. Почала купувати її улюблені продукти. А з першої премії відправила маму на море.

І ось, коли ми познайомилися із Сергієм, мама його одразу ж схвалила як майбутнього чоловіка. Насамперед через гроші.

– Машина хороша, квартира є, зарплата стабільна. Будеш з ним щаслива, доню, – сказала мама.

Коли ми одружилися, мама почала ходити до нас щодня. А як приходила, заглядала в холодильник і голосила.

– І сирок дорогий, і шинка, і заморські фрукти у вас тут! А багатий зять тещу пригостити не хоче смачненьким? – запитувала моя мати, вивчаючи полиці.

Серега мій не жадібний зовсім. Спочатку він дивувався, але із задоволенням пригощав тещу делікатесами. Однак мамині дива на цьому не закінчувалися.

– Мені ось вечорами чогось смачного хочеться. Є в мене і картопля, і сало. Але я стара, мені шкідливо. От би чого легенького перекусити перед сном, – зітхала мати.

І ми наповнювали для мами цілі сумки із фруктами, сиром, дорогими морепродуктами. Деколи мама демонструвала своє невдоволення мовчанням, навіть коли отримувала бажане.

– Ну що ти, мам, сумуєш? Чого ще тобі хочеться? – запитувала я.

– Та що ж я об’їдати вас буду, – зітхала мама.

– Але все-таки щось тебе засмутило, – наполягала я.

– Ні, не засмутило. Ти мені тільки скажи, а тістечка ви будете їсти, коли я піду? Спеціально чекаєте? – з нещасним обличчям питала моя матір.

Мені було ніяково перед чоловіком. Я вже й не розповідала йому, що мати понагодувалась і косметику в мене випрошувати, яку він мені дарував. А Сергій купував мені все дуже дороге та якісне.

Даремно я потурала такій поведінці матері, адже згодом вона перестала навіть просити. Вона просто брала те, що їй потрібно, супроводжуючи це жартами, а то й докорами. Мовляв, у дочки є, а в неї немає – несправедливість!

Як ми раділи, коли в моєї мами з’явився чоловік. Ось тепер Василь Васильович закриватиме всі потреби коханої жінки, і вона від нас відстане. Якось мати сказала, що прийде до нас у гості зі своїм чоловіком.

Сергій замовив шашлик, купив міцненьке, а я приготувала те, що любить моя мама.

Василь Васильович нам сподобався, особливо те, як він ставився до своєї коханої жінки. Ми весело посиділи за столом, чоловіки порозумілися. Все було добре, поки мама та її обранець не розпочали діалог прямо при нас.

– Вася, сирок тобі сподобався, візьмемо додому? – запитала моя мати, а чоловік кивнув.

– Гарний сир, беремо, – відповів Вася, витягаючи вгору великий палець руки.

– А креветки? – продовжила мати, не помічаючи наших із Сергієм поглядів.

– Беремо. Зять, а в тебе тільки одна пляшка була? – поцікавився Василь Васильович у Сергія.

Мій чоловік підтвердив, що другої пляшки не має. Гість наш помітно засмутився і навіть витягнув уперед велику губу. Так демонструють образу маленькі діти, коли щось їм не до вподоби.

Моя мати помітила, що у її коханого зник настрій і почала щебетати. Вона пропонувала йому то шинку забрати, то тортик, але Василя Васильовича більше нічого не тішило.

Сергій мовчав доти, поки теща не спитала свого коханого, що йому подобається з приладдя мого чоловіка для гоління і парфуму.

Отут мій чоловік і обурився. Він твердо заявив, що більше такого неподобства не стерпить. А моя мама розплакалася і почала збиратися додому. Ні мої вмовляння, ні пояснення чоловіка не заспокоювали її. А Василь Васильович ще й присоромив нас, мовляв, до чого ми його кохану жінку довели.

Вийшли гості від нас, а я так і лишилася стояти біля дверей. Думала, чи бігти за матір’ю, чи залишитися вдома, як наполягав чоловік. Ось тільки зрозуміла я, що вийти то вони вийшли, але так і залишилися в під’їзді, щось обговорюючи.

– Ох, Вася, а сумку з сирком і креветками я так і не забрала! – сказала моя мати.

– Ну ти даєш, а що їсти ми сьогодні будемо? – обурився її співмешканець.

– Ти, Вася, не хвилюйся, пару днів перекантуємося, нехай поки вину дочка відчує, – заспокоювала мати Василя.

Далі ми нічого не чули, бо гості вже вийшли із під’їзду. Я розплакалася, а Сергій замислився. Наступного дня він твердо заявив, що більше мою матір та її Василя у нас вдома він бачити не бажає. А щоб я не відчувала себе винною, він переводитиме тещі невелику суму грошей щомісяця.

Свою обіцянку Сергій дотримав. Мама ображається на нас і досі. Однак гроші охоче приймає вже котрий місяць.

КІНЕЦЬ.