Вранці Дмитро чекав на Олену в кухні з несподіваною заявою:

— Олено, я все обдумав. Давай одружимося.

Олена, яка якраз наливала собі каву з нової кавоварки, завмерла:

— Вибач, що? Діма, ти знущаєшся? Три дні тому ти порівнював шлюб з фінансовою пірамідою.

— Я переглянув свої погляди, — він нервово теребив ручку чашки. — Може, дійсно варто формалізувати наші стосунки. Для податкових пільг, спадкових прав, всяких юридичних тонкощів.

Остання фраза прозвучала підозріло. Олена уважно вивчила його обличчя:

— Діма, що сталося? Ти виглядаєш так, ніби всю ніч не спав.

— Нічого особливого. Просто зрозумів, що ти була права. Пора переходити на новий рівень стосунків.

Олена відчула підступ, але погодилася обміркувати пропозицію.

Щоб розібратися в ситуації, вона прийняла давнє запрошення Марії Іванівни провести вихідні на дачі за містом…

… Дача зустріла їх запахом антонівських яблук і димом з димоходу. Марія Іванівна, як завжди, була привітною господинею, але вже за вечерею почала делікатно, але наполегливо прощупувати грунт:

— Оленко, а коли ж ми нарешті дочекаємося весілля? Я вже почала в’язати пінетки для майбутніх онуків, — вона показала розпочату роботу рожевими нитками.

— Маріє Іванівно, ми якраз обговорюємо цю тему, — обережно відповіла Олена.

— Що тут обговорювати? — сплеснула руками майбутня свекруха. — У вашому віці кожен місяць на рахунку. Особливо коли справи йдуть так добре, коли є що передати дітям у спадок.

Натяк був прозорим, але Олена вирішила не загострювати увагу.

Наступного вечора розмова про шлюб поновилася з новою силою. Марія Іванівна і Дмитро немов грали в заздалегідь відрепетированій виставі.

— Оленко, ну що ти тягнеш? — не витримала Марія Іванівна, відкладаючи кросворд. — Або ти збираєшся всі ці квартири одна тримати при собі?

Олена відчула, як земля йде з-під ніг:

— Вибачте, які квартири?

Дмитро почервонів і втупився в свої руки, забруднені машинним маслом від ремонту генератора.

— Діма, — повільно промовила Олена, повертаючись до нього всім тілом, — поясни мені, будь ласка, про що йдеться?

— Я… випадково натрапив на документи, — пробурмотів він. — Договори на дві квартири. Ти ніколи не розповідала про них, але…

— Ти копався в моїх робочих паперах? — голос Олени став небезпечно тихим.

— Не копався я! Папка впала, документи розсипалися!

Олена встала і підійшла до вікна, дивлячись на доглянутий сад.

Пазл складався в огидну картину — раптова зміна поглядів на шлюб, тиск свекрухи, дивні натяки на її фінансове становище.

— Значить, ти вирішив одружитися не з кохання, а тому що думаєш, ніби я таємно скуповую нерухомість? — запитала вона, не обертаючись.

— Олена, все не так…

— Дмитро, — вона повернулася до нього, і в її очах блищали сльози, — ті документи — це зразки для клієнтів! Типові договори, які я використовую для демонстрації! На кожному стоїть червона печатка «ЗРАЗОК»!

Тиша була оглушливою. Дмитро зблід так, що веснянки на носі стали здаватися яскравішими.

— Зразки? — прошепотів він.

— Так! — вигукнула Олена, відчуваючи, як біль і розчарування розривають груди. — Звичайні шаблони, які я показую людям, щоб вони розуміли, як виглядають документи на придбану нерухомість!

Ти навіть не потрудився уважно прочитати, перш ніж вирішити, що я тебе обманюю!

Марія Іванівна спробувала згладити ситуацію:

— Оленко, ну не засмучуйся так. Це ж непорозуміння. У родині не повинно бути таємниць…

— Яка родина? — різко повернулася до неї Олена. — Родина, де риються в чужих документах? Де одружуються через уявні квартири?

Де шість років стосунків нічого не значать перед страхом залишитися без спадщини?

Вона подивилася на Дмитра, який сидів, обхопивши голову руками:

— Шість років, Діма. Шість років я думала, що ти знаєш мене. А ти повірив, що я здатна на обман, на таємні махінації.

— Олена, вибач, я просто злякався, що втрачу тебе…

— Ти вже втратив, — тихо сказала вона. — У той момент, коли зважився на свою авантюрю з пропозицією.

Олена зібрала речі і викликала таксі, незважаючи на вмовляння залишитися до ранку. Дмитро і його мати залишилися на дачі в повному сум’ятті.

Дмитро розумів, що його план не просто провалився — він знищив найдорожче, що у нього було…

Олена повернулася до міста, де на неї чекала не тільки порожня квартира, але й робота, яка вимагала уваги. Вона занурилася в справи, намагаючись не думати про те, що сталося.

Кожен день вона зустрічала клієнтів, показувала квартири, але в глибині душі відчувала, як тріщить її світ.

Минуло кілька тижнів, перш ніж вона зважилася на зустріч з Дмитром. Він дзвонив, писав повідомлення, але Олена не відповідала.

Нарешті, через наполегливість Дмитра вона погодилася зустрітися в кафе, де вони часто проводили вечори.

— Олена, — почав Дмитро, коли вона сіла за стіл, — я розумію, що накоїв. Я був дурний, і мені дуже шкода.

Вона подивилася на нього і в його очах побачила щирість.

— Ти не просто помилився, Діма. Ти не довіряв мені. Це найболючіше, — сказала вона, намагаючись стримати емоції.

— Я знаю, і я готовий працювати над собою. Я хочу, щоб ти повернулася. Я не можу уявити своє життя без тебе, — його голос тремтів від хвилювання.

Олена зітхнула. Вона розуміла, що почуття між ними все ще сильні, але страх знову опинитися в подібній ситуації сковував її.

— Мені потрібен час, — сказала вона, дивлячись йому в очі. — Я не можу просто забути те, що сталося.

Дмитро кивнув, розуміючи, що це не просто слова.

— Я буду чекати, скільки буде потрібно. Я готовий зробити все, щоб повернути твою довіру, — сказав він, і в його голосі звучала рішучість.

Олена відчула, як у серці щось затремтіло. Можливо, це був шанс на відновлення стосунків, але вона знала, що шлях буде довгим і важким.

Час минав, і Олена почала відкриватися новим можливостям. Вона продовжувала працювати, розвивала своє агентство і незабаром почала отримувати пропозиції про співпрацю від великих забудовників.

Це додало їй впевненості в собі і дозволило зосередитися на кар’єрі.

Дмитро, в свою чергу, працював над своїм додатком, і його стартап почав набирати популярність. Він також відвідував психолога, щоб розібратися в своїх страхах і навчитися довіряти.

Одного разу, коли вони зустрілися на діловій зустрічі, Олена помітила, як Дмитро змінився. Він став більш впевненим, і в його очах більше не було страху.

— Я пишаюся тобою, — сказала вона, коли вони залишилися наодинці.

— А я пишаюся тобою, ти чудово досягаєш своїх цілей, — відповів він, і між ними знову виникло те тепло, яке вони колись відчували.

Олена і Дмитро обмінялися поглядами, і в цей момент вони зрозуміли, що готові до нового етапу у своїх стосунках.

— Давай спробуємо знову, — тихо промовила Олена, і Дмитро кивнув, посміхаючись.

Вони знали, що попереду на них чекає багато роботи, але тепер вони були готові йти цим шляхом разом, з новими надіями і мріями.