– Ілля, твоя мама мені сьогодні вдень телефонувала, з’ясовувала наші плани на літо, – сказала Валерія чоловікові.

– А що це її раптом зацікавило? – здивувався той, – адже я вже казав їй, що ми на серпень забронювали тур.

– Я їй так і сказала. А вона почала голосити, що ми зовсім не вміємо витрачати гроші. І знаєш, вона сказала, що наш відпочинок – це не оздоровлення, а лежбище тюленів, і він зовсім не сприяє відновленню сил, – повідомила Валерія.

– І що мама запропонувала натомість?

– Запитав чоловік.

– Та нічого, просто поохала, сказала, що ми позбавляємо нормального відпочинку не тільки себе, а й Кирила.

– Дуже цікаво, – посміхнувся Ілля.

– Я знаю свою маму, вона нічого просто так не говорить і не робить. То була розвідка. Чекай продовження.

І продовження справді було. У вихідний день Ольга Костянтинівна зателефонувала рано-вранці – Лєра тільки встала, а Ілля та Кирило ще дрімали у ліжках.

– Нічого не плануйте собі на сьогодні, ми за годину будемо у вас – є серйозна розмова.

Довелося піднімати чоловіка та сина, й спішно готувати сніданок.

Ольга Костянтинівна та Олег Петрович з’явилися навіть раніше, ніж обіцяли – Лєра лише встигла вимити посуд після сніданку.

Від чаю та кави свекри відмовилися і одразу перейшли до справи.

– Ми з батьком вирішили купити дачу, – заявила Ольга Костянтинівна.

– Навіщо? – здивувався Ілля.

– Я на пенсії, твій батько теж скоро отримає пенсію, що ж нам обом удома сидіти і дивитися один на одного? Треба ж якоюсь справою зайнятися, – пояснила синові мати.

– А крім дачі, інших справ у вас немає? – поцікавився Ілля. – Пам’ятається, тато давно хотів гараж привести в порядок – стіни обшити, про ремонт у ванній говорите вже два роки. Зробіть спочатку це, а потім подумайте, чи вам потрібна дача.

– Ми літо хочемо проводити на природі, – сказала Ольга Костянтинівна. – Крім того, посадимо картоплю, вирощуватимемо екологічно чисті овочі. Ви ще самі приїдете до нас на уклін.

– Мамо, яка картопля? Ну, який із тебе овочівник? У тебе кактуси на підвіконні засохли – ти їх поливати забувала.

– Тому що мені не було коли. А зараз я не працюю, часу у мене багато, тому все буде добре, я впораюся. Проблема у іншому.

– У чому? – Запитала Лєра.

– Дачу ми придивилися. Місце – чудове: сосновий бір, повітря – хочеться дихати та дихати. І ділянка велика – цілих десять соток.

– Я вже все розпланувала, де полуницю посаджу, де зелень. Будиночок, правда, старуватий. Але нічого – підремонтуємо. А проблема у тому, що нам двісті тисяч не вистачає. А господарі вперлися – не хочуть знижувати ціну.

– А ми чим вам допоможемо? У нас вільних грошей немає, – сказав Ілля. – Ми платимо іпотеку.

– А на курорт ви гроші знайшли? – Запитав батько.

– Тату, ми їх не під ялинкою знайшли, ми їх цілий рік накопичували: економили, премії відкладали, щоб влітку з’їздити до море і нормально відпочити.

– Нормально відпочити можна і на дачі. Та ще й із користю – урожай виростити, – продовжила мати. – Здайте свої путівки, та додайте нам грошей.

– Ви зможете хоч все літо приїжджати до нас на дачу, тим більше, що ваша допомога буде не зайвою. Ти батькові допоможеш з ремонтом, Лєра – мені на городі.

– Ні, Ольга Костянтинівно, – втрутилася в розмову Валерія. – На мене у городніх справах навіть не розраховуйте.

– Я виросла на півночі, городу у нас ніколи не було, і я, чесно кажучи, не збираюся освоювати основи садівництва та городництва.

– Так, – погодився з дружиною Ілля. – Мене сільське життя також не приваблює. Отже, якщо зберетеся купувати дачу, розраховуйте лише на свої сили, а на нас за те, що ми вам не допомагаємо, не ображайтеся.

Але батьки вже образилися. Йдучи, Ольга Костянтинівна сказала:

– Зачекайте, ви ще проситиметеся до нас на дачу. А ми подумаємо, запрошувати вас, чи ні.

– Іллюша, ти не знаєш, що з ними трапилося? – Запитала Лєра чоловіка. – Твоя мама ніколи раніше не захоплювалася сільським господарством.

– Я думаю, що на неї так вплинула поїздка на дачу тітки Римми – її сусідки. У тієї неподалік міста не дача, а звичайний сільський будинок, який дістався їй від батьків.

– Ділянка там величезна, і росте всього, мабуть, повно.  От торік у серпні вони якось розмовляли, і сусідка запросила маму до себе у село. А там саме урожай збирали.

– Мама допомогла тітці Риммі закрутки робити, а та їй на подяку кілька банок із собою дала. Ось мама і подумала, що непогано б і самій овочі вирощувати. Але вона одного не врахувала.

– Чого?

– Того, що у тітки Римми дві дочки та син. І онукам уже років по дванадцять-п’ятнадцять. І ця армія все літо горбатить, змінюючи один одного, щоб порпатися на городі.

– А бабуся Римма здійснює загальне керівництво. Фактично цей город чотири сім’ї годує, – пояснив Ілля.

– Слухай, але мені здалося, що твоя мати дуже серйозно налаштована. Іллюша, якщо вони куплять дачу, я відразу попереджаю, що я туди ні ногою. Нехай колупаються самі.

– До цього ж спокійно відпочивали – в санаторії їздили, в пансіонати. Не скінчиться це добром: мало того, що не відпочиватимуть, то й гроші профукають.

– Я теж так гадаю. Але, якщо вже мама щось вирішила, її не переконати. Залишається тільки дивитись, чим це закінчиться.

А закінчилося все сумно.

Дачу купили наприкінці квітня. Гроші, яких бракувало,  взяли в банку. Не двісті, а про всяк випадок триста тисяч. Прикинули, що за п’ять років зможуть виплатити.

Травневі свята провели на дачі. Прибиралися, планували посадки, домовилися з трактористом, щоб зорав їм город – тут уже кілька років нічого не садили, і копати лопатою землю було б важко.

Сім’ю сина не запросили. Але Ілля та Валерія не засмутилися – вони вже давно їздили на дачу до батьків Лєри. Їхня дача була облаштована тільки для відпочинку.

Після свят зарядили дощі, і з’ясувалося, що дах тече у двох місцях. Причому тече – це ще лагідно сказано – ллється! Довелося майже всі гроші, що відклали на облаштування ділянки, пустити на ремонт даху.

Потім зайнялися городом: влаштували грядки, висадили розсаду. Але вже за кілька днів з’ясувалося, що половина не прижилася: в’ялі кущики лежали на землі, а листочки вже почали жухнути.

– Наступного року буду сама розсаду вирощувати, – сказала Ольга Костянтинівна чоловікові, згадавши підвіконня в квартирі сусідки, які вже з кінця лютого були заставлені пластиковими стаканчиками з листочками, що ледве проклюнулися.

Далі – більше. Чоловік увечері в неділю виїжджав у місто – йому треба було на роботу, а Ольга Костянтинівна майже весь день поралася на городі: полола, поливала, підв’язувала, збирала з кущиків картоплі  жука, що невідомо де узявся.

Вона намагалася в саме пекло не з’являтися на грядках, але це не завжди виходило: дозріли ягоди, і, якщо їх зараз не зібрати, вони сипатимуться – пропадуть.

Загалом, одного ранку Ольга Костянтинівна не змогла підняти голови від подушки. Виміряла тиск – понад сто вісімдесят. Довелося дзвонити чоловікові.

А син та його родина тим часом були на березі моря. І не Чорного, а Егейського – вони відпочивали у Бодрумі.

– Тату, ми раніше, ніж за тиждень, все одно приїхати не зможемо. Я все розумію. Ну, ти попроси сусідів бодай поливати ваші грядки, поки мама у лікарні. Я ж казав, що то погана ідея!

– Ті два мішки картоплі, які ви виростете, не варті маминого здоров’я. Якби не ваша дача, ви б зараз у санаторії  відпочивали, – сказав Ілля, коли батько зателефонував йому з повідомленням, що мама опинилась у лікарні.

Звісно, коли Ілля та Лєра повернулися, вони допомогли батькам. Те, що виросло, зібрали. Урожай не вразив. Дачу законсервували на зиму та дали оголошення про продаж.

Але продати вдалося лише у березні, і то пристойно поступилися покупцям. Погасили кредит та купили на літо путівки в санаторій.

– Так, – сказав Олег Петрович, – ще одне підтвердження того, що будь-яка ноша легка на чужому плечі. А коли самому тягнути доводиться, ноги підгинаються…

Як вважаєте, він слушно міркує? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.