Оля і Марина були сестрами, і хоча різниця в їхньому віці складала лише два роки, вони завжди трималися разом. Що б не сталося, вони підтримували одна одну, у будь-якій ситуації.

Їхнє дитинство пройшло в селі, де важка праця на городі, в господарстві, збір сіна влітку – усе це було частиною їхнього життя. Дівчата не боялися роботи і вміли робити все. Але одна мрія завжди їх об’єднувала – виїхати в місто і почати нове життя.

Батьки не перечили їхнім планам і навіть допомагали, знаючи, що для їхніх дочок це шанс на краще майбутнє.

Перша поїхала Оля, після закінчення школи вона поступила в педагогічний інститут, як і мріяла. А через два роки за нею приїхала і Марина. Хоч вона і не змогла поступити в інститут, це її не засмутило. Вона почала працювати на м’ясозаводі і там познайомилася з Ярославом, сином директора цього підприємства.

З Ярославом швидко зав’язався роман – Марина була справжньою красунею. Він не зміг встояти перед її чарівністю, і, незважаючи на незадоволення його заможних батьків щодо цього шлюбу, вони побралися. Ярослав та Марина переїхали в трикімнатну квартиру в центрі міста, а на весілля свекор подарував їм Волгу.

Марина навіть не могла повірити, що її життя так змінилося. Вона не могла бути більш щасливою. Оля теж знайшла свою нішу – вона працювала в школі вчителькою, і до 30 років стала заступником директора. Колеги її поважали, учні любили, але ось з особистим життям було не так просто.

Оля не хотіла виходити заміж за будь-кого, для неї важливо було знайти людину, яка буде їй до душі. Але де знайти такого чоловіка, коли весь час займала робота?

Але все змінилося, коли в школу приїхала бригада робітників, які мали робити ремонт. Один із них, Андрій, був головним у бригаді, і він припав до душі Олі. Він теж зацікавився нею, і коли роботи закінчувалися, він зізнався в своїх почуттях. Оля відповіла взаємністю.

Через деякий час вони одружилися, але в них не було ані квартири, ані машини.

Ярослав, дізнавшись про це, не зміг утриматися від іронії. Він підсміювався: “Твоя сестра не могла знайти когось багатшого?” Він також заявив, що Оля не буде приходити до них, і якщо Марина хоче бачити її, то нехай зустрічається з нею в селі.

Марина спочатку була ображена такими словами чоловіка, але потім вирішила діяти по-іншому. Вона любила свою сестру і щиро бажала їй щастя. Вона побачила, як Оля відчуває себе щасливою з Андрієм, і це її радувало.

Марина почала потихеньку питати чоловіка, чи не знайдеться у нього на заводі робота для Андрія. Вона вважала, що родина має допомогти одна одній. Ярослав з часом погодився, і Андрій влаштувався на завод до його батька.

Андрій дуже добре себе зарекомендував на роботі, і зовсім скоро він і Ярослав стали не тільки колегами, а й друзями. Пізніше вони навіть стали бізнес-партнерами. Ярослав дуже цінував людяність і чесність Андрія, це було для нього важливо.

Марина була щаслива, адже тепер у її сестри і її чоловіка все було добре: і квартира, і машина, і двоє дітей. Всі разом, як велика родина. Ярослав і Андрій стали справжніми друзями, їхні родини підтримували одна одну, допомагали і раділи спільним успіхам.

Марина часто думала, як чудово мати таку підтримку від родини. Вона розуміла, що справжнє щастя – це не гроші, а те, що є можливість розраховувати на рідних і бути підтримкою для них. І, на її думку, це важливіше за будь-які матеріальні блага.

Джерело