Настя не розуміла, що відбувається з чоловіком останнім часом. Минув лише рік після їхнього весілля, а він кардинально змінився. Дбайливий, ніжний, щедрий чоловік перетворився на сухого економіста.

Саме так хотілося його назвати. Він суворо контролював витрати, не дарував подарунки. Навіть на день народження була лише одна троянда, а святкову вечерю, яку приготувала Настя, розкритикував.

– Борисе, що з тобою? Чому ти так зі мною?

– Щоб не розслаблялася. Побут у нас налагоджений, тобі тільки підтримувати, а ти цього не можеш.

– Як це не можу? У нас же все добре, чисто…

– Припини переривати мене! Чисто, але не так. Не лише це. Ти живеш у моїй квартирі, значить роби все, як треба.

Настя промовчала. Такі розмови їй не подобалися. Вона думала, що просто ще не зрозуміла сімейного життя, і треба звикати, але ставало лише гірше.

– Ти нічого не вмієш! Я тебе витяг із села!

– Із села? Я давно жила у місті, квартиру винаймала. Так, є у селі будинок, але це нічого не означає.

– Твій будинок продаємо, нам потрібна машина.

– Нам? Мені машина не потрібна, ми ще не обговорювали цього.

– Ми сім’я, якщо ти забула! Готуй документи, а я займуся пошуком покупців.

– Я не збиралася продавати будинок! Це пам’ять про бабусю, я там виросла. У мене ж нікого й нічого не лишилося, тільки цей будинок.

– Ти не розумієш? Навіщо тобі це село? Старі руїни.

– Це не руїна?

– Там жити неможливо!

– Цілком можливо.

– Якщо можна там жити, значить ти у відпустку їдеш туди сама! І думаєш! Або ми продаємо будинок, або ти залишаєшся там. І запам’ятай – грошей я тобі не дам!

– У мене є гроші.

– Твоя зарплата – це гроші нашої родини! На свої погані забаганки зароби додатково. Якщо я сказав, що треба продати, то  треба робити!

– Ти маєш час подумати і дати згоду. Купимо машину та відпочинемо. Можеш з’їздити туди, попрощатися з будинком, минулим, поплакати, але без мене. Готуй його до продажу. У тебе є кілька днів.

Настя промовчала, але в перший день відпустки зібрала валізу і поїхала в село. Вона не була вдома рівно рік. Відразу після весілля,  рік тому, з орендованої квартири вона переїхала до чоловіка.

До цього вона там бувала щомісяця, як бабусі не стало, доглядала будинок.

Настю виховували бабуся та батько. Мати пішла рано. А потім зник і батько вже після вісімнадцятиріччя Насті. Бабуся покинула цей світ за рік до весілля онуки. По суті, Настя залишилася сиротою.

Липень стояв спекотний. В автобусі було душно. Настя навіть подумала про автомобіль, який чоловік хотів купити на гроші від продажу її будинку.

Можна буде їздити… Куди? На дачу? Замість дачі буде машина. Будинок продати, купити машину. Тільки ось Насті машина зовсім не потрібна. Дім? Потрібен чи ні?

Як же все заплутано. Настя їхала і розмірковувала. Півтори години автобусом тяглися страшенно повільно. Вона навіть не помітила, як заснула.

Снилася їй весела бабуся. Пироги на столі, як було раніше, коли Настя приїжджала до неї. Вона навіть відчула запах пиріжків і прокинулася.

Поруч сиділа жінка похилого віку і їла пиріг. Настя відчула голод. Пирогів не буде, бабуся на неї не чекає, сумно. Лише порожній будинок.

Трава перед будинком була скошена. Одразу з’явився сусід.

– Настя, приїхала провідати хату? А я тут у тебе покосив, щоб свою козу нагодувати. Можна?

– Можна. Мені трава не потрібна, косіть.

– Я тобі молока принесу за це.

– Та що ви, не треба! Мені довелося б самій косити, а тут уже все зроблено.

– Провідати, чи продати?

– Не вирішила ще, поки що у відпустку.

– А ти ж начебто одружена. Чому одна? Встигли посваритися?

– Ні, але ситуація… подумати приїхала.

– Подумай, подумай. Я там ще за будинком скошу днями?

– Дякую.

Настя прокинулася рано від сонечка, що заглянуло у вікно. Надворі було вже спекотно, але в будинку зберігалася прохолода. Чайник закипів, Настя налила собі кави, дістала пачку печива і почала снідати.

Це не бабусині пиріжки. А пиріжків хотілося. Вона пам’ятала, як бабуся їхнього пекла і вирішила, що обов’язково зможе повторити. Потрібно тільки сходити в крамницю, бо продуктів у будинку не було.

Два величезні пакети вона ледве дотягла до будинку.

– Панночко, у вас, напевно, велика родина. Давайте допоможу. А ви до кого приїхали? Мої батьки тут дачу купили, а довкола майже одні старі.

– Дякую, але я сама.

Жодних знайомств Настя заводити не збиралася. Вона одружена. Одружена. Тільки вона ніяк не могла розібратися, що сталося з Борисом. Навіщо продавати будинок?

У нього гарна робота, посада, зарплата. Можна накопичити, взяти кредит. Напевно, у нього вже є частина грошей. На господарство він давав їй мало, а останні два місяці не платив навіть за продукти.

– Досить і того, що я оплачую комуналку. Ти живеш і користуєшся.

Дуже часто Борис почав говорити, що його квартира, і вимагав подяку за це. А подяка – це продаж будинку, її будинку. Настя думала і все більше не розуміла.

…На столі стояли пироги. Не такі, як пекла бабуся, але смачні. Сусід постукав у двері.

– Я косити прийшов. Молочка приніс тобі. Пироги? А ти вмієш? Прямо вилита Романівна.

– Частуйтесь.

– Дякую, не відмовлюся. Чайку даси?

Настя налила чай, посунула тарілку з пирогами.

– Знатні у тебе пироги. Романівна мене завжди пригощала, бо моя не вміє, та й коли їй.

– А ви візьміть тітці Ніні пиріжків, мені одній багато.

– Час мені косити. А пиріжків візьму. Зайду ще. Ти будинок все ж таки продавати хочеш?

– Я ще не вирішила.

– Ну, як же! Он і покупці. Я ж забув тобі сказати. Коли до тебе йшов вони шукали адресу, а мені аромат пирогів усі думки збив.

– Не може бути! Немає жодного оголошення.

– А ти вийди до них.

…Потім були ще одні покупці, і ще одні… Настя пояснювала всім, що сталася помилка. Борис дзвонив і просив якнайшвидше погодитися на продаж. Деякі покупці нервували і вимагали компенсацію за дарма витрачений час.

– Якщо ти не погодишся, то можеш до мене не повертатися! Живи там, поки не порозумнішаєш!

У цей момент Настя вирішила, що будинок нізащо не продасть. Що відбувається з чоловіком, вона не розуміла, а він розмовляти на цю тему не збирався. Вся розмова зводилася лише до автомобіля.

Десять днів відпустки пройшли у боротьбі з покупцями. Вранці біля хвіртки стояли чергові клієнти.

– Я не продаю будинок!

– Ми вже внесли завдаток, приїхали оглянути все.

– А ви перевірили чий будинок і кому завдаток віддали?

– Кому віддали – знаємо. Він нам винен. Це і є завдаток.

– Що?

– Це ви самі розумійтеся.

– Будинок мій, я його не продаю!

Борис кричав у слухавку, потім просив, благав. Виявилося, що йому потрібні були гроші, щоб віддати борги. Останнім “покупцям” він був винен більше половини вартості будинку.

– Твої борги, значить, продай свою квартиру!

Увечері зателефонувала свекруха. З Настею вона майже не спілкувалася, і дзвінок від неї був несподіванкою.

– Насте, ти ж дружина! Якщо чоловік потрапив у неприємну ситуацію, йому просто необхідно допомогти.

– А чому ви йому не допоможете? Якщо ситуація безвихідна, то нехай продає свою квартиру, а  не мій будинок!

– Будинок тобі не потрібний, а у квартирі йому ще жити!

– Будинок мені потрібний! Це мені вирішувати, а не вам! Звідки у Бориса борги?

– А ти не знаєш?

– Ні.

– Він грав. Це вже у минулому, але борги залишились.

– Візьміть кредит, продайте квартиру!

– У нього і кредитних боргів багато, а квартира не його, а моя. Її давно б уже забрали. Навіщо сільська хата, якщо можна врятувати чоловіка?

– А потім я залишусь на вулиці? Ні! Борис мені брехав, а я не розуміла. Чому ви мовчали?

– А я в сімейні справи не лізу!

– Ось як! Ну і зараз не лізьте!

Настя подала на розлучення, Борис не чинив опір. Він уже зрозумів, що грошей не буде. Борги збираються, а  грати хочеться.

Потрібні гроші на все, а з роботи його звільнили. Набрав у колег у борг, а потім усі довідалися. Тримати такого працівника не стали.

Настя залишилася жити у селі. У сусідньому селищі знайшла роботу. А сімейне життя в неї ще попереду. У хаті бабусі у вихідні знову пахло пирогами…

Як вважаєте, слушно вчинила Настя? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.