В той день Оксана була дуже зайнята, але все ж вирішила поїхати в село – нарешті знайшлися покупці на будинок, який їй дістався у спадок від бабусі. У неї було лише дві години, щоб швидко поїхати, показати потенційним покупцям будинок і повернутися в місто, де на неї вже чекала важлива зустріч після обіду.

Вона все ретельно спланувала, тому була впевнена, що все встигне. Будинок стояв порожнім уже більше десяти років, з того часу, як бабусі не стало. І не було кому жити там – в родині Оксани, окрім неї, більше не було близьких родичів.

Оксана зростала без батьків, адже вони загинули, коли вона була ще маленькою. Але її забрала до себе далека родичка, бездітна жінка. Оксана була настільки щаслива, що нарешті матиме сім’ю, що почала називати її бабусею, хоча насправді вона була лише далекою родичкою.

Бабуся була дуже доброю до дівчинки, і Оксана відчувала величезну любов і підтримку від неї. Вона завжди намагалася допомагати по господарству і приносити бабусі маленькі сюрпризи.

Вони жили неподалік лісу, на мальовничій місцині, і Оксана часто бігала на галявину, щоб нарвати квітів для бабусі – підсніжників, ромашок чи суничок. І в один з таких моментів, коли бабуся святкувала свій ювілей, Оксана дуже хотіла подарувати їй щось особливе, але грошей на це не було. Вона кілька місяців збирала дрібні копійки, але цих грошей було замало для придбання чогось гідного.

Тим часом у сусідки, тітки Олени, розцвітала величезна грядка красивих жоржин, і люди часто зупинялися біля її двору, щоб помилуватися цією красою.

Оксана вирішила, що попросить у сусідки кілька квітів для бабусі. Тітка Олена була дуже горда своєю квітучою клумбою і нікому не продавала свої квіти, але Оксана вирішила спробувати. Вона підійшла до тітки Олени і попросила кілька жоржин, хоча й знала, що це може бути непростим завданням.

Тітка Олена спочатку хотіла відмовити, але коли побачила, як Оксана тремтячими руками витягує з кишені хустинку з кількома білими і жовтими копійками, вона зрозуміла, наскільки це важливо для дівчинки. Тому погодилася і сказала, щоб Оксана зачекала.

Коли Оксана подивилася на хустинку, вона була вражена – сусідка принесла їй ціле відро щойно зрізаних жоржин. Олена посміхнулася і сказала:

– Але так ми дарувати не будемо! Зараз зробимо букет, щоб було красиво.

Оксана не могла повірити своїм очам. Тітка Олена справді зробила чудовий букет, а коли Оксана запитала, чому вона так поступила, Олена лише загадково посміхнулася і сказала:

– Ось так, дівчинко, за твою доброту!

Під час чаювання Оксана розповіла тітці, як вона планує поступити в університет після закінчення школи, заробити багато грошей і забрати бабусю до себе. Олена дуже зворушилася її планами, а потім побажала удачі, коли Оксана вже була готова йти.

Минуло кілька років. Як і обіцяла бабуся, Оксана вивчилася і зробила гарну кар’єру в місті. Вона виросла, а бабуся так і залишилася в її серці, хоч і не вдалося забрати її до себе. Бабуся пішла з цього світу, але залишила Оксані свій будинок як спадщину.

Оксана не поспішала продавати будинок, адже спогади про бабусю були для неї набагато важливіші за гроші. Але за роки, коли будинок стояв порожнім, він почав руйнуватися. І, як це часто буває, покупці таки знайшлися. Оксана вирішила, що краще продати будинок, адже йому потрібно людське тепло.

Проте, покупці приїхали, переглянули будинок і сказали, що їм це не підходить. Оксана не засмутилася. Навпаки, відчула певне полегшення, ніби це був знак, що їй ще не час продавати будинок. Вона йшла до машини і з сумом помітила, що біля будинку більше немає квітучих жоржин. Це розчарувало її, адже ці квіти завжди нагадували їй бабусю і чудові моменти, проведені разом.

Не знаючи чому, Оксана вирішила зайти до тітки Олени і запитати, як вона поживає. Але як тільки вона зайшла в двір, то побачила, що невістка свариться з тіткою Оленою, намагаючись вигнати її з дому. Це було важко спостерігати – сусідка сильно змінилася, роки брали своє, і Оксана зболіло дивилася на це.

Тітка Олена розповіла, що після смерті чоловіка їй стало важко жити, а син з невісткою зовсім не допомагають їй. Оксана не могла залишити її таку, і, зібравши всі свої сили, сказала:

– Тітко Олено, переїжджайте до мене в будинок. Ви будете жити там, але є одна умова – посадимо разом квіти, бо таких красивих жоржин, як у вас, я більше не бачила.

Той день змінив все. Оксана ледь встигла на зустріч з партнерами, але те, що трапилося, здивувало її. Це була не просто бізнес-конференція. Керівник її компанії, закоханий в Оксану вже давно, зробив їй пропозицію, і вона не могла сказати “ні”. Вона відповіла “так”, бо вже давно відчувала те ж саме.

Найбільше щастю молодят тішила тітка Олена. На їхньому весіллі була величезна кількість багряних жоржин.

“То вам, дітки, на довге і щасливе життя…” – побажала вона, і Оксана зрозуміла, що добро завжди повертається, і хто має добре серце, той обов’язково отримає своє щастя.

Джерело