— Колю, новина в нас, Маринка наша заміж зібралася, вони заяву вже подали. Весілля будуть у нього в селі справляти, а сьогодні до нас знайомитися зайдуть! — швидко говорила Ірина, накриваючи на стіл.

І коли встигла вже і пиріжки приготувати, хоча вона сьогодні не в зміні була, вихідна. Отже, знала заздалегідь, а Миколі в останній момент сказала, щоб не встиг отямитися, та не став майбутнього зятя під мікроскопом розглядати.

Але Микола Петрович одразу насторожився, знає він ці штучки дружини. Вона з доньками все заздалегідь обговорить, а йому в останній момент зненацька підносить, та ще й не все, а напівправду.

Знає, що Микола з ними всіма змучився вже, спочатку молодша Олена принесла маля в подолі без чоловіка, а потім Маринка розлучилася зі своїм Геною, доньку сама ростить.

Як же втомився Микола Петрович зі своїми дівками, куди ж чоловіки нормальні поділися? І доньки в нього не страховиська, кращі за багатьох будуть.

Оленка невисока, але фігуриста, у бабусю свою, матір Миколи. Коли закохалася в того недолугого, все прикривала його, що, мовляв, тату, Стас працює багато, він на квартиру нам хоче заробити, тому і прийти знайомитися ніяк не встигає. А потім, бачте, любов минула в них, а дитина залишилася!

А Маринка начебто і чоловіка вибрала на вигляд не поганого, обоє статні, а він такий привітний був спочатку. Але ледар знатний виявився, як одружилися — Гена до них переїхав і став роботу шукати, але все невдало. По дому теж робити не хотів нічого, а потім став до молодшої сестри дружини Оленки залицятися, вони ж усі в одній трикімнатній опинилися, іншого житла в них із дружиною немає.

Марина це помітила, спочатку на сестру напала, а потім Гену вигнала, коли розібралася. Недовгим було її заміжжя, але донька Ксенія тепер росте, скоро до школи їй іти. Ось уже потрапив Микола в жіноче царство на старості літ. Йому вже на пенсію скоро, та, видно, до кінця життя з цими дівками працювати доведеться, допомоги чекати нізвідки…

Ірина так голосно грюкала каструлями, що Микола зрозумів — не все сказала!

— Ну ж бо, договорюй, що ще там? — суворо запитав Микола.

А дружина очі ховає, і ніби між іншим каже:

— До речі, пиріжки не тільки з капустою і повидлом, з м’ясом теж є!

— Не про це тебе питаю, про Маринку договорюй, що вже там?

— Та хоче вона Ксюшу в нас тимчасово залишити, її наречений у свою квартиру кличе, він на вентиляторному заводі працює і живе на іншому кінці міста. Ксюші восени в перший клас іти, що їй на пів року садок міняти?

— Ви кого з мене робите? Вона й потім не захоче доньку забирати, а скаже, що мати на пенсію нехай виходить і допомагає, теж придумала! — обурився Микола.

— Та нехай вона особисте життя влаштовує, може щось путнє хоч в однієї вийде! — Ірина спересердя з гуркотом поставила на стіл важку миску, повну по самі вінця пиріжків, і тут раптом пролунав дзвінок у двері.

Новий зять

Микола відчинив і відсахнувся, на порозі стояла Марина, а поруч із нею — повненький хлопець нижчий за неї зростом.

— Доброго дня, Ірино Максимівно, Миколо Петровичу, я Фелікс, — простягнув руку хлопець, ледь встигнувши переступити поріг будинку.

— Мамо, а ти що, Ксюху з садка не забрала? — тихо запитала Марина.

— Та я так тебе зрозуміла, що ви по дорозі її самі заберете, — теж тихо відповіла Ірина Максимівна, але хлопець це одразу почув і до Марини повернувся:

— Ну що ти не сказала, поїхали швидше по дитину, ми миттю!

І Марина з нареченим швидко вийшли з квартири. Ірина й Микола розгублено одне на одного подивилися, ось це наречений! Але буквально за десять хвилин Марина з Феліксом уже повернулися, а Ксенія вже висіла на ньому й щось випрошувала, видно вони вже давно знайомі.

За вечерею Фелікс хвалив і кабачки фаршировані, і пиріжки, а Ксюша його пригощала:

— Ось іще тобі пиріжок, смачно бабуся готує, так? Їж добре, виростеш великий!

Фелікс розсміявся:

— Я не виросту, ну якщо тільки в ширину, а ти давай збирайся, скоро переїжджати будемо, ми ж із мамою одружуємося, у нас сім’я! До речі, Миколо Петровичу, Марина сказала, що у вас машина в ремонті, якщо що, я вас на дачу можу відвезти й допомогти, якщо щось треба. А Ксюша з нами житиме, Марина хотіла її залишити на якийсь час, але це не діло, дитина має жити з батьками, так, Ксюхо?

— Таааак, — зраділа Ксенія й обняла його за шию…

Коли Фелікс увечері поїхав до себе, Ірині Максимівні здалося, що їхній будинок осиротів, так стало в ньому тихо.

— Який затишний хлопець, — замислено сказав Микола Петрович, — А чому Фелікс, треба ж?

— Тату, це його дід так назвав, він у нього був цікавий такий, Фелікс мені про нього багато розповідав. Ну як він тобі, сподобався? — Марина так гордо запитала, ніби її наречений просто красень.

— Дуже сподобався, — відповіла за батька Ірина Максимівна.

А вже пізно ввечері, коли з гостей повернулася Оленка з Даринкою і всі спати вляглися, Ірина з Миколою пили чай на кухні, і він сказав дружині:

— А ти знаєш, мені він і справді сподобався, ти бачила, як Маринка і Ксюша на нього дивляться? Мені здається, що обидві його обожнюють, а він такий гордий і гори для них готовий звернути…

Нові родичі й нове щастя

Весілля Марини та Фелікса гуляли в селі. До цього майбутній зять уже двічі звозив Ірину Максимівну і Миколу Петровича на дачу й назад, накупивши при цьому м’яса на шашлики і солодощів. Допоміг майбутньому тестеві по господарству й підкорив серце майбутньої тещі.

— Я такого енергійного хлопця вперше бачу, — сміялася Ірина Максимівна, — Поруч із ним одне задоволення перебувати, його енергії та любові на всіх вистачає. Ксенія його вже «татом» кличе, а він їй гостинці купує, балує, але й до справ привчає, посуд мити її вчив.

Познайомившись із новими родичами, Микола Петрович та Ірина Максимівна ще більше прихилилися до Фелікса. Його батьки були теж невисокі, повненькі, галасливі й дуже привабливі. А коли вони побачили Оленку з Даринкою, то тут же стали сватати її за свого племінника…

Тепер у Миколи Петровича не жіноче царство, усе змінилося з появою в їхній сім’ї Фелікса. Марина з Феліксом, Ксенією та новонародженим Денисом тепер живуть окремо.

Оленка ж до весілля готується, засватали її вдало, вони з племінником свекрухи Марини одразу одне одному сподобалися. Та ще й на весіллі сестри Оленка букет нареченої зловила, доля…

— Слава Богу, хоч онучки в нас тепер є, а то самі мужики в домі були, — раділи тепер свекор і свекруха.

А Микола Петрович дивувався, ну треба ж, бувають же такі щасливі люди, як його зять Фелікс, та ще й імʼя яке, ех.

У них стільки енергії, сил і щастя, що їм просто необхідно всіх навколо зробити теж щасливими! Ось як їм усім пощастило нарешті, що їхня Маринка такого Фелікса зустріла…

***

Любі читачі, як думаєте, чи буває так, що наше щастя залежить не від зовнішніх обставин, а від того, яка людина з’являється поруч?

І чи завжди варто покладатися на перше враження, коли мова йде про сімейні стосунки, і як розгледіти за не дуже привабливою зовнішністю світлу й добру душу?