— Завтра приїде автокрамниця, Ромко мій привезе все найнеобхідніше, — гордо сказала Валентина Іванівна.

Вона влітку живе на дачі, що примикає до маленького села. Саме село всього з десятка хат, мешкають у ньому тепер самі лише старенькі. Із дачниками вони дружать, у дачників і водонапірна вежа є, воду вони їм провели.

Та ще й люди на дачах молоді з’являються, хіба мало що трапитися може у стареньких, а молоді руки завжди знадобляться. Он до баби Валі онук приїжджає, такий хороший хлопець!

Раніше він тільки своїй бабусі на дачу привозив продукти й навідував її. А потім сусідка сільська його якось попросила привезти їй дещо з продуктів. Ромко й їй привіз, тут й інші сусіди сільські зраділи. До них крамниця продуктова не приїжджає, у них як злива пройде — міст одразу заливає, не проїхати.

А в Ромка вантажний фургон, він скрізь проїжджає. Ось тепер і возить по доброті душевній Роман і сільським стареньким, і іншим літнім дачникам, продукти на замовлення. Старенькі, дивуються, що навіть дешевше, ніж у магазинах.

А Ромко спритний, він місця знає, на оптовому ринку все купує, та за ту ж ціну стареньким і возить. Що з них узяти, пенсія в них маленька, люди вони небагаті.

— Скажу тобі по секрету, Тоню, Ромко не просто так сюди ганяє, — сказала якось сусідці Валентина Іванівна.

— Він, звісно, онук дуже хороший, дбайливий, чуйний, готовий усім допомагати. Та тільки в нього тут віднедавна ще й кохана з’явилася. Он там, у будинку на горі вона живе, донька олігарха місцевого. Батько в неї у від’їзді, а Ромко знову до неї приїде сьогодні.

Ну і звісно, продукти нам усім привезе, це вже як заведено. Хлопець він у мене хороший, та простий дуже для тієї дівчини. Вчився, та не довчився, працює на харчовому заводі, я йому казала — знайди собі наречену простішу, а він собі доньку олігарха вибрав! — нарікала баба Валя. — Ох він із нею натерпиться від татуся її, чує моє серце…

Погода тієї ночі зовсім розлютувалася, в підсумку міст затопило так, що навіть Роман на своїй автівці не зміг на їхній бік річки переїхати, де дачі та село стоять.

А ближче до півночі ще якийсь дядько на крутій тачці мало не в дуба, що на узбіччі, не врізався, та в багнюці застряг недалеко від мосту. Пів ночі Ромко його витягував, обоє вони всі в багнюці вивалялися. А злива йде, гроза гримить страшна, блискавка блискає.

Але витягнув Ромко нарешті дядька цього, той уже дуже був засмучений, що доведеться назад їхати, видно не вийде цього разу на дачі переправитися. Ромко сказав, що в нього човен у багажнику є надувний. Адже він стареньким продукти возить і не може їх підвести, ось човен і купив.

Тому вранці вони на човні на той берег обов’язково переправляться. А зараз він запропонував своєму новому знайомому Григорію Павловичу в нього в машині перекусити, чайком зігрітися, та якщо що, можна і по ковточку, щоб не захворіти.

Чоловіки в машині Ромка добре влаштувалися, перекусили, зігрілися і розговорилися. Ну Роман тут із дядьком цим і розговорився.

Чоловік цей йому сподобався, Рома й сказав, що дівчину він місцеву кохає до нестями, та батько в неї крутий, от і боїться Ромко, що не віддасть він за нього свою доньку, не знає, що й робити!

— А що за дівчина? — тут же поцікавився його новий знайомий Григорій Павлович.

— Та он у тому котеджі на пагорбі живе, Юлечка її звати. Я для неї на все готовий, мене скоро технологом на м’ясний цех поставлять, а якщо треба — я й таксувати піду. Люблю її до нестями, краще б вона бідна була, простіше було б її добитися, — у серцях сказав Роман.

— Не переймайся, хлопець ти хороший, знаю я її батька, поговорю з ним завтра, а зараз спати давай, я дивлюся в тебе тут на всі випадки життя все передбачено, навіть спальні мішки є. З тобою, хлопче, не пропадеш…

Під ранок гроза вщухла, Ромко надувний човен на воду спустив, продукти навантажив, що для бабусь накупив, і Григорія Павловича запрошує через річку переправитися.

— Ви не хвилюйтеся, на завтра вода точно спаде, ви машину і переженете, а зараз поки на цьому березі залишимо, закриємо, а самі переправимося.

Перепливли вони на човні річечку, на іншій стороні їх уже бабусі чекають. Ромко тут же продукти їм роздав, та й до бабусі своєї подався. Помитися треба, поголитися, та з Юлечкою він домовився зустрітися, вона його з батьками хоче познайомити.

Сорочку бабуся йому дала нову, боїться хлопець, ніяковіє, але вигляду не показує. Прийшов він до будинку коханої, і раптом на ґанок його новий знайомий вийшов — Григорій Павлович. Ромко зрадів, напевно, він за нього слівце господареві замовив.

— Познайомся, Ромо, це мій тато, — раптом сказала Юлечка.

Ромко так і отетерів, а Григорій Павлович розсміявся і каже:

— А що, доню, хорошого ти хлопця собі знайшла, ми з ним уже вночі познайомилися. І я не проти твого Романа, хороший хлопець, надійний, із таким ти точно не пропадеш!

Ось так і одружився Ромко з коханою дівчиною. Усе село і дачники на їхньому весіллі гуляли й щастя їм бажали і раділи за Романа та Юлечку…

Іноді життя влаштовує нам найнесподіваніші перевірки, які відкривають нам двері до щастя. А чи вірите ви в долю, і що іноді випадкова зустріч може змінити все життя?