Вероніка сиділа за кухонним столом, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм. Її погляд був спрямований на Максима, який стояв біля вікна, вдивляючись у вечірню темряву.

Слова, що вона щойно кинула, повисли в повітрі, важкі й гострі, як осінній дощ за вікном.

— Максиме, якщо твоя мати шкодує грошей для нас і економить на собі, то навіщо тоді взагалі їй ті заробітки в Італії? — повторила Вероніка, цього разу повільніше, ніби пробуючи смак кожного слова.

Її голос тремтів від роздратування, але в очах проглядала втома. — Ми тут ледве кінці з кінцями зводимо, а вона там, у своїй Італії, мабуть, каву в дорогих кафе попиває!

Максим не відповів одразу. Він стояв нерухомо, лише пальці легенько постукували по підвіконню. Вероніка знала цей його жест — він завжди так робив, коли не хотів говорити правду. Її чоловік був майстром мовчання, і це дратувало її найбільше.

— Ну що ти мовчиш? — не втрималася вона.

— Ти ж знаєш, що нам потрібні гроші!

Діана росте, їй потрібен новий одяг, взуття, а ще школа, репетитори… Ти думаєш, я сама все це потягну?

Максим повернувся до неї, його обличчя було спокійним, але очі видавали напругу.

— Вероніко, заспокойся. Мама допомагає, як може. Вона не в палацах там живе, ти ж знаєш. Доглядає стареньких, працює день і ніч. Не треба її звинувачувати.

— Допомагає? — Вероніка різко поставила чашку на стіл, і чай виплеснувся на скатертину. — Де та допомога? Я бачила лише пару сотень євро за останні пів року! Якщо вона так важко працює, то де всі ті гроші, Максиме?

Він зітхнув, відвів погляд. Вероніка відчула, як у грудях закипає гнів. Вона не була дурною — щось у цій ситуації було не так. Максим завжди уникав розмов про гроші, які надсилала його мати, Ганна. Але цього разу вона вирішила не відступати.

— Ти щось приховуєш, — сказала вона тихо, але твердо. — Я ж бачу. Скажи мені правду, Максиме. Що ти робиш із тими грошима?

Він різко повернувся, і на мить їй здалося, що він ось-ось вибухне. Але замість цього Максим лише потер скроні й мовив:

— Вероніко, ти все ускладнюєш. Немає ніяких таємниць. Просто… життя дороге, ти ж знаєш.

Вона не повірила. Її чоловік був хорошим, але коли справа доходила до фінансів, обличчя його змінювалось. Вона встала, підійшла до нього й заглянула прямо в очі.

— Максиме, я твоя дружина. Якщо ти мені не довіряєш, то як ми взагалі можемо бути разом? Скажи, куди діваються гроші?

Він відступив на крок, ніби відгороджуючись від її слів.

— Я… я подумаю, як усе пояснити. Але не зараз, добре? Давай не сваритися.

Вероніка стиснула кулаки, але кивнула. Вона знала, що тиснути далі марно — Максим закривався, як мушля, коли відчував тиск. Але цього разу вона вирішила не відпускати цю тему. Щось було не так, і вона мала дізнатися правду.

Наступного дня Вероніка вирішила діяти. Поки Максим був на роботі, вона взяла його ноутбук. Зазвичай вона не чіпала його речей, але цього разу цікавість перемогла.

Вона знала пароль — він не змінював його роками. Відкривши браузер, вона перевірила історію та пошту. Нічого незвичайного: робочі листи, кілька мемів, які він переслав друзям, і… повідомлення від банку.

Вероніка клікнула на лист. Це був виписка з окремого рахунку, про який вона ніколи не чула. На рахунку було майже двадцять тисяч євро. Її серце закалатало.

Двадцять тисяч! Звідки? Вона швидко проглянула транзакції: регулярні перекази з Італії, від Ганни. Але куди йшли ці гроші? Жодних великих витрат не було видно, лише дрібні зняття готівки.

Вона сиділа, втупившись у екран, коли почула, як відчиняються двері. Максим повернувся раніше. Вероніка швидко закрила ноутбук і спробувала зробити вигляд, що нічого не сталося.

— Ти чого така бліда? — запитав він, кидаючи сумку на диван. — Щось сталося?

— Ні, все гаразд, — відповіла вона, але голос її видав. Максим нахмурився.

— Вероніко, що ти робила? — Він кивнув на ноутбук.

Вона не витримала.

— Я бачила рахунок, Максиме! Двадцять тисяч євро! Ти мені казав, що твоя мама ледве перебивається, а сама вона надсилає тобі такі суми? І ти мені нічого не сказав?

Його обличчя спохмурніло. Він сів на диван, потер обличчя руками й тихо сказав:

— Ти не мала цього бачити.

— Не мала? — Вероніка підвищила голос. — Я твоя дружина! Чому ти ховаєш від мене такі речі? На що ти витрачаєш ці гроші? На іншу жінку? На казино? На що?

Максим різко встав, його очі спалахнули гнівом.

— Ти справді думаєш, що я такий? Що я тебе зраджую чи граю в азартні ігри? Вероніко, я думав, ти мені довіряєш!

— Довіряю? — Вона склала руки.

— Як я можу тобі довіряти, якщо ти ховаєш від мене такі речі? Скажи мені правду, Максиме, або я сама дізнаюся!

Він довго мовчав, а потім видихнув і сказав:

— Гаразд. Я розповім. Але обіцяй, що не будеш мене засуджувати.

Вероніка кивнула, хоча в душі відчувала суміш страху й цікавості.

Максим сів за стіл, налив собі склянку води й почав розповідати.

— Пам’ятаєш, як два роки тому я їздив до Італії до мами? — почав він. — Тоді я познайомився з одним чоловіком, Лукою. Він працює в невеличкій будівельній компанії.

Ми розговорилися, і він розповів, що вони шукають інвесторів для нового проєкту — будівництва невеликого житлового комплексу на околиці Мілана.

Я спочатку не сприйняв це серйозно, але він показав документи, плани, розрахунки… Це виглядало перспективно.

Вероніка слухала, затамувавши подих. Вона не переривала, хоча в голові крутилися десятки запитань.

— Я розповів про це мамі, — продовжував Максим. — Вона сказала, що може допомогти. Вона багато років економила, відкладала кожну копійку. Ми вирішили вкласти її заощадження в цей проєкт. Але я не хотів тобі розповідати, бо… бо це ризик. Я не був певен, що все вийде. І не хотів, щоб ти хвилювалася.

— Ризик? — Вероніка насупила брови. — Тобто ти взяв усі гроші твоєї мами й вклав їх у якусь авантюру? Без моєї згоди?

— Це не авантюра! — заперечив Максим. — Я все перевірив. Лука — надійна людина, у нього є досвід. Проєкт уже на стадії завершення. Якщо все піде за планом, ми отримаємо гарний прибуток.

Я хотів зробити сюрприз. Для тебе, для Діани. Я мріяв, що ми зможемо купити нову квартиру, може, навіть переїхати ближче до міста.

Вероніка дивилася на нього, не знаючи, що сказати. Її гнів змішався з подивом і… якоюсь гордістю. Максим завжди був обережним, але цього разу він ризикнув заради їхньої сім’ї. Але чому він не розповів їй?

— Чому ти не сказав мені? — тихо запитала вона. — Ти думаєш, я б не зрозуміла?

Максим знизав плечима.

— Ти завжди так хвилюєшся за гроші. Я боявся, що ти скажеш, що це божевілля. І… я не хотів, щоб ти думала, що я використовую мамині заробітки. Вона сама захотіла допомогти.

Вероніка мовчала. Вона відчувала, що її чоловік щирий, але в душі все ще кипіла образа.

— А якщо цей твій Лука виявиться шахраєм? — запитала вона. — Що тоді? Ми залишимося без нічого?

— Я все перевірив, — повторив Максим. — Я не дурень, Вероніко. Я їздив туди, бачив ділянку, говорив із людьми. Це реальний проєкт.

Вона зітхнула, намагаючись зібрати думки.

— Гаразд. Але відтепер ніяких секретів, зрозумів? Ми — сім’я. Ми маємо вирішувати все разом.

Максим кивнув.

— Обіцяю.

Наступні тижні були напруженими. Вероніка намагалася звикнути до думки, що її чоловік вклав величезну суму в ризикований проєкт. Вона попросила Максима показати їй усі документи, і він погодився.

Вони разом переглядали контракти, плани, листування з Лукою. Вероніка навіть зателефонувала Ганні, щоб переконатися, що та справді знала про інвестицію.

— Вероніко, я довіряю Максимові, — сказала Ганна по телефону, її голос був теплим, але втомленим. — Він хоче для вас найкращого. Я працюю тут не для себе, а для вас із Діаною. Якщо цей проєкт вдасться, ви зможете жити краще.

Вероніка відчула сором. Вона так довго звинувачувала свекруху в скупості, а та, виявляється, жертвувала всім заради їхньої сім’ї.

Минали місяці, і проєкт у Мілані просувався. Максим регулярно отримував звіти від Луки, і одного дня він прийшов додому з широкою посмішкою.

— Вероніко, ти не повіриш! — вигукнув він, розмахуючи телефоном. — Перша черга комплексу завершена! Лука каже, що ми можемо отримати перші виплати вже наступного місяця!

Вона не могла стримати посмішки.

— Справді? І скільки?

— Поки що п’ять тисяч євро, — відповів він. — Але це тільки початок!

Вероніка обняла його, відчуваючи, як напруга останніх місяців поступово відступає. Може, Максим і ризикнув, але його план спрацював.

Через рік їхнє життя змінилося. Проєкт у Мілані приніс прибуток, і вони змогли купити нову квартиру в передмісті.

Діана раділа своїй новій кімнаті, а Вероніка нарешті відчула, що їхня сім’я на правильному шляху.

Але найголовніше — вони з Максимом навчилися довіряти одне одному.

Секрети залишилися в минулому, а їхнє майбутнє виглядало світлим, як італійське сонце, під яким Ганна продовжувала працювати заради них.

Джерело