-Привіт, мамо.

— Катя намагалася говорити так, ніби з нею нічого не сталося, але вийшло все одно якось сухо і жорстко.

– Ой, Катерино! А ти чого це?! Я тебе сьогодні не чекала. — відповіла Алла Семенівна.

Катя уважно подивилася на маму. «Не чекала» — це слово, як кліщ, вчепилося спочатку в душу, а потім кілька разів голосно пролунало в голові. «Не чекала»! Каті здавалося, що останнім часом її не чекав взагалі ніхто і ніде.

— Ну чого встала, як вкопана?! Проходь, я там огірки закатую. Ти так зайшла чи щось сталося? З Ілюшкою все нормально?

— Все нормально, мамо, з Ілюшкою. Ми їм на перший час квартиру орендували. Михайло заплатив відразу за три місяці, а там нехай самі…

Катя подивилася на маму. Вона, як завжди, займалася домашніми справами. Так було завжди. З раннього дитинства Катя звикла, що мама завжди кудись поспішає і всюди спізнюється.

«Треба робити швидше…», «зараз в магазин збігаю, там привезли…», «ти сиди вдома, а я піду…», «Катю, не заважай, ти бачиш, я працюю…». Алла Семенівна завжди цікавилася матеріальним, а дочці частіше говорила «почекай».

-Катю, наливай чай сама, а то ніколи, я ще банки не простерилізувала.- Гаразд?

-Добре, мамо. — сказала Катя і налила в чашку чай, хоча пити його зовсім не хотілося.

-Ну так ти чого прийшла-то?!

-Мамо, слухай, а у тебе ніколи не було бажання розлучитися з батьком? — почала Катя невпевнено.

-Нуу… ні, начебто, а навіщо розлучатися?! Шило на мило міняти. Всі вони однакові! Чоловіки ці. А що?

-Мамо, ти знаєш, я хочу подати на розлучення…

-Що?! А що сталося у вас?! Загуляв чи що?!

Алла Семенівна явно не очікувала такого повороту подій, тому на якийсь час навіть кинула протирати чергову банку.

-Мамо, мені здається, що ми якісь різні. Ілля виріс, сам вже з дівчиною жити почав. Я думаю, що нам з Михайлом треба розлучитися…

-Та що у вас сталося, Господи?!

-Сьогодні двадцять п’ять років з дня нашого весілля. Вранці він навіть не обмовився про це. Питав тільки, де його шкарпетки лежать і через скільки хвилин буде сніданок. І все… – гірко схлипнула Катя.

– І все?! Катю, ну і дурна ж ти! Самодуркa якась їй Богу! Річниця весілля у неї! Подумаєш! Мені твій батько ніколи нічого не дарував і я йому теж. А чого гроші на дурниці спускати?! – розійшлася Алла Семенівна.

Катя дивилася на маму і думала про те, що даремно вона прийшла до неї поділитися своїми почуттями. Мама її ніколи не розуміла. По щоці покотилася сльоза.

-Ну ти ще потоп мені тут влаштуй! Ти знаєш, з цим розлученням зараз яка дурниця почнеться, квартиру ділити, дачу, машина у вас ще… А гроші на рахунку ви так і відкладаєте?! Я готівкою зняла, вдома он приховала. Це розмінювати квартиру! Така хороша трикімнатна, а грошей-то в ремонт скільки вбухали…

Катя дивилася на маму. Алла Семенівна щось говорила про квартиру, розмін. Здавалося, що вона з усіх сил намагається згадати і порахувати що, скільки, кому і в яких частках відійде. На душі у Каті стало ще гірше, ніж було…

– Я тобі так скажу, донько, – йди додому і викинь це з голови. А квітів треба, он підемо півоній тобі зріжу, все одно скоро відцвітуть…

– Дякую, не потрібно. – Катя шмигнула носом.

– Ну як хочеш. Ти пішла чи що?! У нас тут в магазин вчора цукор дешевий привезли, тобі не треба?!

Катя негативно похитала головою і постаралася швидше піти. Перебувати в батьківському домі було просто неможливо.

Вона пішла в бік автобусної зупинки, але через кілька хвилин передумала і вирішила пройтись пішки: спочатку звернула на тротуар, а потім вийшла на набережну.

У сумці задзвонив телефон. Катя чомусь відразу подумала, що дзвонить чоловік, бо згадав про річницю. На екрані мобільного висвітилося ім’я єдиного сина.

Син Дитячі іграшки

-Так, Ілюшо.

-Мамо, привіт. Слухай, у тебе є час? Мені просто дуже терміново потрібно поговорити.

-Так, звичайно є. Можна в кафе зустрітися через годинку. Тобі зручно?

-Так, давай. А в якому?

-Ось в «Райський куток» приїжджай. Я якраз тут недалеко. Тим більше, що мені теж потрібно з тобою поговорити.

Катя звернула на іншу вулицю, пройшла кілька кварталів і вже через двадцять хвилин була на місці. Син приїхав хвилин через десять.

– Привіт, мамо.

– Привіт, Ілюшо. Я тільки каву замовила, їсти чогось не хочеться.

– Так і правильно. Мені ніколи, хвилин на двадцять тільки.

– Про що ти хотів поговорити?

– Слухай, мамо… Тут така справа… Загалом, Мілена мені сказала, що чекає дитину…

Почувши це, Катя на якийсь час навіть випала з реальності. Кілька тижнів тому Ілля почав жити разом з коханою дівчиною. В цілому вона не була проти того, щоб вони з’їхалися, але ставати бабусею в свої сорок п’ять років їй якось не хотілося.

– Мамо, чому ти мовчиш?

– А… я… просто це так несподівано,Ілюш.о. А ви впораєтеся?

– Ну звичайно, якщо що, ти ж допоможеш? А ти що хотіла сказати?

-Я… Синку, як би ти поставився до того, якби ми з татом розлучилися?

-А ви що, розлучатися вирішили? Що сталося?

-Ну, ти розумієш, ми якісь різні, зовсім чужі. Ось сьогодні річниця нашого весілля – двадцять п’ять років, а він зовсім про це забув.

-Зрозуміло. Ну так і розлучайтеся, мені що, не маленький вже. Ну бувай, я побіг.

-Бувай, синку…

Катя заплатила за каву і пішла додому, хоча повертатися туди зовсім не хотілося. По дорозі вона машинально зайшла в магазин, а вдома приготувала вечерю.

Чоловік, як завжди, повернувся ближче до вечора. Михайло повечеряв, розповідав щось про начальника і про нову машину Андрюхи. Катя слухала, кивала головою, погоджувалася.

Наступного ранку чоловік знову поїхав на роботу. Катя помила посуд після сніданку. Вона, як і раніше, перебувала в розгублених почуттях.

З одного боку, її сильно ображало ставлення чоловіка. З іншого, роки, проведені разом — двадцять п’ять років, фактично все життя. Руйнувати це в одну мить через забутий ювілей…

Катя раптом подумала про те, що, можливо, мама права, і вона сильно драматизує з цього приводу. Задзвонив телефон, на екрані знову висвітився номер Іллі.

-Так, синку.

-Мамо, слухай, про вчорашню розмову про розлучення… Я тут подумав…

-Ти вважаєш, що я погарячкувала?! Ти знаєш, синку, я і сама…

-Ні, мамо, зачекай. Я тут подумав, вам всю нерухомість треба ще до розлучення поділити, щоб обійтися без судів та інших дурниць.

Нашу трикімнатну можна розміняти вам з татом на дві «однокімнатні». Якщо постаратися, то ще й гроші залишаться.

Дачу теж продамо, складемо гроші і нам з Міленою «двушку» візьмемо. Мені здається це єдино правильний варіант, так?

-Можливо, Ілюшо. Давай пізніше поговоримо. Я тут зайнята…

-Добре, давай. Але мені здається, що більше і думати не треба. Так по грошах вигідно, і всім зручно. І у нас з Міленою питання з житлом вирішиться… Головне зробити все правильно, щоб не прогадати, мамо.

Слухати це Каті не хотілося. Хотілося плакати. Вона переодяглася і пішла на набережну. Дійшла до своєї улюбленої лавки. На лавочці вже сидів чоловік.

-Я вам не заваджу?

-Ні, що ви! Сідайте. Погода-то яка гарна!

-Так… – погодилася Катя.

-А ви якась сумна. – зауважив незнайомець.

-Настрій не дуже… – Катя не хотіла вдаватися в подробиці свого душевного стану.

-Але я знаю, як підняти вам настрій! — сказав незнайомець і кудись пішов.

Чоловік повернувся буквально через п’ять хвилин. У його руках було два ескімо.

-Я десь читав, що в морозиві міститься гормон щастя. Може, перевіримо на практиці? — сказав він і простягнув Каті ласощі.

-Дякую. — Каті було якось ніяково, але вона все ж взяла ескімо.

Морозиво виявилося дуже смачним. Катя на якийсь час навіть відчула себе маленькою дівчинкою.

-Дякую, дуже смачне.

-Так, справді смачне! — підтвердив незнайомець.

-Скільки я вам винна?

-Та ну що ви? Грошей не візьму! Тим більше така дрібниця.

-А ми, до речі, навіть не познайомилися… — зауважила Катя.

-Точно! Мене Володя звати, а вас?

-А я Катя. Дуже приємно.

-І мені приємно.

-Катю, ви не проти прогулятися?

-Ні, не проти.

-Все-таки мені здається, що ви чимось засмучені…

-З чоловіком розлучаюся, настрій не дуже.

-А, ну це буває! Я сам півроку тому розлучився. Одружився, а потім зрозумів, що ми абсолютно різні. Я романтик за натурою, все життя мріяв відправитися в кругосвітню подорож. А дружина у мене матеріалістка. Я їй все залишив і пішов. Зараз орендую квартиру, буде можливість — куплю свою.

Володимир розповідав про своє дитинство, шкільні роки, професію. Катя йшла поруч і слухала. Він розповідав дійсно цікаво. Жінка раптом уявила, що крокуючи по набережній з Володимиром, вона йде в нове життя.

…Катя повернулася додому. Дивно, але чоловік вже приїхав з роботи.

-Ти де ходиш? Я прийшов, вечері немає.

-А її і не буде!

-У якому сенсі?!

-У тому сенсі, що я йду від тебе. І подаю на розлучення.

-Та будь ласка! — буркнув чоловік.

-Треба ж як легко ти від мене відмовився…

-Тримати не буду! — відрізав Михайло.

Наступного ранку Катя зателефонувала за оголошенням і знайшла орендовану квартиру. Швидко зібрала речі і вже в другій половині дня приїхала за потрібною адресою. Господиня віддала їй ключі.

-Ліфт тільки зламаний. Доведеться вам на сьомий поверх з валізою.

-Та нічого, донесу! – відповіла Катя.
Ноша, яку вона скинула з плечей, була набагато важчою за валізу.

Вона вже дійшла до третього поверху, коли за спиною почувся чоловічий голос:

-Дозвольте вам допомогти, ви на який поверх?

-Володя?!

-Катя?! Що ви тут робите?

-Тепер житиму на сьомому поверсі.

-Ось так збіг, а я на восьмому теж в цьому будинку квартиру орендую.

-І справді збіг…

Володя взяв валізу, доніс її до сьомого і піднявся до себе. У Каті задзвонив телефон.

-Так, Ілюшо.

-Мамо, слухай, я знайшов покупця для дачі. Так пощастило…

-Ну, якщо знайшов, синку, то продавай. Тато тобі допоможе.

Катя повісила трубку. Весь день вона прибирала в квартирі і відчувала себе неймовірно щасливою. Увечері в  двері подзвонили. На порозі стояв Володя з букетом квітів.

-Катю, це Вам. З новосіллям!

-Дякую. Мої улюблені лілії…

-Я чомусь так і подумав, що вони вам сподобаються.

-Проходьте, чай пити будемо…

…Через три місяці Катя оформила розлучення. Чоловік і син продали дачу і виплатили Каті невелику суму. Вона нічого не оскаржувала, хоча розуміла, що сума несправедлива.

Син Дитячі іграшки

А через кілька місяців народився онук. Вона іноді приходить, щоб повозитися з ним. Але в спілкуванні з Іллею зберігає дистанцію.

З Володею вони розписалися і купили невелику двокімнатну квартиру. На першу річницю весілля він сам спік торт і купив для неї букет улюблених лілій. Катя щаслива і розуміє тепер, що насправді ніколи не пізно змінити своє життя…