– Я кому сказав – переписуй! Так і будеш все життя гірше за інших! А я з тебе хочу зробити людину! – почула Яна голос цивільного чоловіка Ігоря, не встигнувши увійти до передпокою.

– Відчепись від мене! Я закреслив і написав вище. Ірина Іванівна нам дозволяє так… – відповів йому син Яни, одинадцятирічний Андрій.

– Отак і будеш баб все життя слухати, що вони тобі скажуть! Виховання твого татуся розмазні. А я з тебе людину зроблю, справжнього мужика.

– Переписуй і кінець розмови! А то всю ніч у кутку стоятимеш у мене. Або ще краще – віджиматимешся! – не вгамовувався Ігор.

– Не буду я, не буду! Ти мені взагалі ніхто! Я до тата жити піду! – кричав Андрій.

– Скатертиною доріжка! – вигукнув Ігор пасинку.

Яна акуратно зняла взуття і присіла на банкетку у передпокої. Останнім часом скандали в сім’ї спалахували із завидною регулярністю.

А жінка так мріяла бути щасливою, мати велику та дружну родину, щоб щовечора із задоволенням повертатися додому з роботи.

…Яна розлучилася з першим чоловіком Олександром близько трьох років тому. Не було ніяких скандалів, поділу, взаємних закидів і звинувачень. Просто кожен відтепер вирішив піти своїм шляхом.

Подружжя одразу домовилося, що Андрій залишиться жити з матір’ю. Але Олександр ніколи не забував про сина – допомагав матеріально, брав до себе у гості, брав участь у вихованні.

Через рік після розлучення Яна познайомилася з Ігорем. Чоловік одразу справив на неї приємне враження – престижна робота із гарною зарплатою, великі плани на майбутнє, стійкий характер. За плечима у Ігоря теж був шлюб, та двоє дітей.

Ігор та Яна зустрічалися кілька місяців, а потім вирішили з’їхатися. Сашко був не проти, щоб колишня дружина влаштувала своє особисте життя. Сам він до цього часу теж перебував у стосунках із дівчиною.

Оскільки Ігор жив після розлучення на орендованій квартирі, вирішили, що він переїде у квартиру до Яни та Андрія. Сашко після розлучення залишив нерухомість колишній дружині та синові.

Яна щиро сподівалася, що Ігор та Андрій зможуть порозумітися. Загалом Ігор був налаштований позитивно стосовно дитини. Став брати його із собою в ліс, на рибалку.

Яна була щиро рада і вже думала про те, щоб узаконити стосунки з новим обранцем, мовляв, житимемо, як сім’я, та й спільну дитину можна було б запланувати.

Однак останнім часом ідилія почала руйнуватися. Андрій якось не дуже тягнувся до вітчима, і все більше уникав спілкування з ним. Найчастіше просився у гості до рідного батька.

– Андрію, давай зі мною на пробіжку! – скомандував Ігор пасинку в суботу рано-вранці.

– Я не піду. Я ж на фізкультурі бігаю, –  відповів сонним голосом Андрій.

– Що? На фізкультурі? Все це для дівчат. А справжній чоловік має гартуватися і не лінуватися. Тому без розмов, вставай і ходімо, –  з цими словами Ігор зірвав ковдру з пасинка і підійняв його за руку  з ліжка.

Яна вирішила втрутитися у ситуацію.

– Ігорю ну, може, він правда не хоче?

– Яно, він у тебе, як дівчинка. Ти йому то шкарпетки теплі, то цукерки якісь купуєш. Хочеш, щоб із пацана незрозуміло що вийшло?!

– Я взагалі не розумію, чи твій колишній займався його вихованням, чи тупо на дивані лежав? – відповів Ігор.З пробіжки Андрій повернувся у сльозах і одразу зачинився у своїй кімнаті. Яна поспішила дізнатися, що сталося.

– Слухай, він у тебе взагалі кволий якийсь! То йому холодно, то сиро! Але ти не хвилюйся. Дай мені трохи часу, і я зроблю з нього справжнього мужика!

– Я і своїх також завжди у їжакових рукавицях тримав. Та й зараз не відступлюся, – запевнив Ігорспівмешканку.
Вранці Андрій прокинувся з нежиттю.

– Мамо, горло болить… – поскаржився хлопчик.

– Зараз, почекай, я спрей знайду і ромашку заварю, –  стурбовано відповіла Яна.

Жінка пішла на кухню, де вже снідав Ігор.

– Ось це все твої пробіжки безглузді. Простудив його, тепер доведеться лікаря викликати!

– Я й кажу, що він кволий. Його загартовувати треба, –  спокійно відповів Ігор.

– Ну звісно…

– Якщо високої температури немає, руки та ноги цілі, то взагалі може до школи йти. Нема чого уроки прогулювати.

Яна не стала слухати Ігоря, і цього дня залишила сина вдома. До обіду у хлопчика справді піднялася температура…

…У вихідні Ігор привіз у гості своїх синів – Мишка та Максима. З ранку Яна готувала їжу, робила домашні справи.

Спочатку вони домовлялися з Ігорем, що діти зможуть приїжджати в гості до батька на вихідні, але щоразу візит хлопчиків перетворювався на стихійне лихо, як для самої Яни, так і для всієї квартири.

– Тітко Яно, а можна ще чіпси? – вкотре на кухню прибіг Мишко.

– Мишко, годі вже. Ви досить з’їли, тим більше, що скоро обідатимемо.

– Тоді я візьму печиво! – сказав хлопчик і швидко схопив зі столу упаковку з печивом.

Яна вже насипала суп в тарілки, як почула у кімнаті крик.

– Що сталося? – спитала вона, забігши до кімнати сина.

– Мамо, вони взяли мій альбом із малюнками, посміялися та порвали, –  скаржився Андрій…

Яна помітила в руках Максима шматки альбомних аркушів.

– Хлопці, навіщо ви це зробили? Що ви, як варвари якісь, слово честі! Я вашому татові все розповім, зараз він із крамниці повернеться.

– А чого він не давав нам подивитися! – вклинився Мишко.

– Бо ви  в мій рюкзак без дозволу залізли! – відповів Андрій.

Яна подивилася на підлогу – всюди в кімнаті валялися крихти від чіпсів та печива.

– Хлопчики, а це що за свинство! Ви і вдома у себе так само поводитесь? – спитала Яна, сплеснувши руками.

– А що таке? Пропилососите – і все! А навіщо ще потрібні жінки – тато завжди так каже! – діловито пояснив Максим.

– Оце й справді гарне виховання! Ні додати, ні забрати нічого! – тихо промовила Яна і пішла на балкон за пилососом.

Саме в цей час у квартиру зайшов Ігор.

– Ви чого так кричите? Навіть на сходовій клітці чути! – спитав чоловік.

– Ігорю, поговори, будь ласка з хлопчиками! Вони залізли в рюкзак до Андрія, дістали альбом без дозволу, порвали малюнки. Ну, хіба так можна? І сміття скрізь! – Нарікала Яна.

– Слухай, ну що ти знову починаєш? Вони у гостях у свого батька! Невже вони не можуть взяти якийсь там альбом?

– А твій синок, як шмаркляве дівчисько, відразу прибіг скаржитися матусі. Малюнки в нього, бачте, порвали! Яка трагедія!

– Ігорю, вистачить ображати мого сина! Я з твоїми дітьми поводжуся шанобливо і не стерплю хамських закидів на адресу мого сина! – Заявила Яна.

– Так, зрозуміло! Ну, все! Хлопчики, збирайтеся. Ходімо з вами на каруселі покатаємось і в картинг. А дівчатка нехай удома залишаються, суп сьорбають, та малюнки малюють, –  глузливо сказав Ігор.

– Урааааа! – хором закричали Мишко і Максим так голосно, що в Яни аж вуха заклало.

Залишок дня Яна присвятила прибиранню у квартирі. Увечері прийняла пігулку від голови, і лягла відпочити. Ігор повернувся доволі пізно.

– Яно, ну ти що, все ще ображаєшся через цю нісенітницю? Ну порвали вони ці малюнки, невже тепер сваритимемося через дрібниці, – сказав Ігор у спальні.

– Ні, не ображаюся. Але й не вважаю все, що відбувається, нісенітницею, – спокійно відповіла Яна.

– Ну добре, я скажу синам, щоб більше так не робили, – запевнив Ігор.

– Дякую! – відповіла Яна.

Жінка щиро сподівалася, що незабаром Ігор змінить своє ставлення, і скандали в будинку припиняться. Але все виявилося лише ілюзією.

Вже в понеділок Яна повернулася додому з роботи і знову стала свідком чергового конфлікту між сином та цивільним чоловіком. Почувши крики з кімнати Ігоря, жінка відразу поспішила з’ясувати в чому річ.

– Ігорю, ну що тут у вас знову не так?

– Та він увесь зошит зіпсував! Зробив помилку у роботі над помилками, уявляєш?! Що за недолугий у тебе росте?! Ти тільки глянь! – сказав Ігор і вказав рукою на розкритий зошит, що лежав на столі.

– Мамо, я більше не житиму тут. Я до батька хочу! Будь ласка, відвези мене до тата зараз! – у сльозах прокричав Андрій і кинувся до матері.

Жінка обійняла сина.

– Ну, все, як завжди! Побіг ховатися до мами під спідницю! – Усміхнувся Ігор і пішов на кухню.

– Збирай рюкзак. Кілька днів поживеш у тата, – тихо сказала Яна.

Андрій кивнув, і почав збирати шкільне приладдя.

Ігор побачив, що дружина зібралася везти Андрія до батька, і  не зміг промовчати.

– Даремно ти це робиш! Ідеш у нього на поводі!

– Роблю так, як вважаю за потрібне! – коротко відповіла Яна.

Жінка відвезла Андрія до батька.

– Андрійко поживе поки що у тебе? Тільки доведеться його вранці до школи возити.

– Звісно відвезу. Які проблеми… А в тебе все гаразд? – поцікавився Олександр.

– Так, все нормально.

Дорогою жінка думала про свої стосунки з Ігорем. Розмірковувала, чи хоче вона провести все своє життя поряд із цією людиною.

Чоловік зустрів Яну у передпокої.

– Ну що, відвезла все ж таки? Так і буде він із тебе мотузки сукати! Ти припустилася серйозної помилки!

– Так, справді! Я припустилася помилки, –  багатозначно відповіла Яна.

– Ну нічого, як він повернеться, я займуся його вихованням впритул! Він у мене ще ременя отримає… – ствердно сказав Ігор.

– Цього не буде… – спокійно відповіла Яна.

– Це чому ж? – посміхнувся чоловік.

– Тому, що я хочу, щоб ти зараз же зібрав свої речі, та з’їхав із моєї квартири! Займися впритул вихованням своїх синів, і поміняй методи, Ігорю!

…Цього ж вечора Яна робила прибирання у своїй квартирі. Дивно, але з приїздом Ігоря у квартиру, зникли тепло та затишок. Жінка сіла на диван, озирнулася на всі боки. Квартира, ніби знову стала теплою та привітною.

За тиждень Андрій повернувся додому.

– А де дядько Ігор? – стривожено спитав він.

– Його більше немає. Він поїхав назавжди, –  відповіла Яна.

Увечері вона дивилася улюблений серіал, пила чай із смачними цукерками, та насолоджувалася тишею. Андрій робив уроки у кімнаті. Яна перевірила домашнє завдання – жодної помилки у зошиті.

Вона більше не припуститься помилок і у своєму житті. Принаймні, Яна буде дуже намагатися…

Як ви вважаєте, не надто довго терпіла Яна? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.