У маленькому селі, де всі знали одне одного, готувалося грандіозне весілля. Молодята, Олена та Іван, були закохані по вуха, і їхнє свято мало стати подією року.

Але ніхто не здогадувався, що дві курки можуть перетворити цей день на справжній хаос.

Олена була з родини, де традиції шанували, як священний скарб. Її мати, Галина Петрівна, вважала себе головною знавчинею всіх весільних обрядів.

Вона вже місяць ходила по селу, розповідаючи, як усе має бути: від вишитих рушників до точної кількості голубців на столі.

Свекруха, Марія Іванівна, мати Івана, була не менш принциповою. Вона вважала, що її досвід у підготовці весіль (а вона пережила три весілля своїх дітей) робить її авторитетом номер один. І все йшло добре, доки не дійшло до курок.

За тиждень до весілля Галина Петрівна запросила Марію Іванівну до себе на чай, щоб обговорити меню.

Олена з Іваном сиділи в іншій кімнаті, переглядаючи списки гостей, коли почули, як розмова матерів набирає обертів.

— Маріє, я кажу, що на весілля треба подавати курку, фаршировану рисом і грибами! — твердо заявила Галина Петрівна, наливаючи чай у стару порцелянову чашку. — Це традиція в нашій родині. Моя бабця так робила, і я так роблю.

Марія Іванівна скривилася, ніби їй запропонували подати на стіл солому.

— Фарширована курка? Та це ж банально! У нас в родині завжди готують курку, запечену з яблуками і медом. Це ж смакота, всі гості будуть у захваті! — вона гордо підняла підборіддя.

— Яблука? Мед? — Галина Петрівна аж чашку на стіл поставила.

— Та це ж солодке, а не весільна страва! Люди подумають, що ми десерт замість основної страви подаємо!

— А рис із грибами — це що, юшка якась? — огризнулася Марія Іванівна.

— У нас на весіллі Івана має бути по-нашому!

Олена з Іваном переглянулися. Вони знали, що їхні мами — як два півні на одному подвір’ї, але сподівалися, що до весілля вони дійдуть згоди. Проте суперечка про курок лише набирала обертів.

Наступного дня Галина Петрівна зібрала всіх своїх сестер і кум на сімейну раду. Вона ходила по хаті, розмахуючи руками, і голосно обурювалася:

— Ви чули? Вона хоче яблука в курку пхати! Та це ж не весілля, а цирк якийсь! Я такого не допущу! Оленка моя заслуговує на справжнє свято, а не на цей… медовий сором!

Її сестра Надія, яка славилася в селі вмінням мирити людей, спробувала заспокоїти:

— Галино, може, не варто так гарячкувати? Хай молоді самі вирішать.

— Молоді? — пирхнула Галина. — Та вони ще діти, що вони тямлять? Я тридцять років весілля готую, я знаю, як треба!

Тим часом Марія Іванівна не гаяла часу. Вона зібрала свою рідню в саду під старою грушею і розповідала, як Галина Петрівна хоче “зіпсувати весілля її синочка”.

— Я їй кажу: курка з яблуками — це традиція, це смак, це душа! А вона мені про якийсь рис із грибами! — обурювалася Марія, тримаючи в руках кошик із яблуками, які вона щойно зібрала. — Я вже замовила три десятки яблук у сусіда, нехай тільки спробує не погодитися!

Її брат Петро, чоловік із добродушним характером, спробував заспокоїти сестру:

— Маріє, може, нехай обидві страви будуть? Одна курка з рисом, інша з яблуками.

— Обидві? — Марія аж підстрибнула. — Та це ж ганьба! Люди подумають, що ми не можемо домовитися! Ні, буде по-моєму, і крапка!

До весілля залишалося три дні, а напруга між свекрухою та тещею досягла апогею. Олена з Іваном намагалися не втручатися, але відчували, що ситуація виходить з-під контролю.

Галина Петрівна вирішила діяти радикально. Вона зателефонувала своїй кумі, пані Світлані, яка працювала в ресторані, де готували весільне меню.

— Світлано, слухай уважно, — шепотіла Галина в слухавку. — Ти маєш зробити так, щоб на весіллі була тільки моя курка. Я тобі дам рецепт, і ніяких яблук, зрозумiла?

— Але ж, Галино, там Марія Іванівна вже дзвонила, — зніяковіло відповіла Світлана. — Вона сказала, що якщо буде хоч одна курка не з яблуками, вона влаштує скандал.

— Скандал? — Галина аж задихнулася від обурення. — Та я тобі такий скандал влаштую, якщо не буде моєї курки!

Тим часом Марія Іванівна пішла ще далі. Вона потайки домовилася з кухарем ресторану, Василем, і підсунула йому свій рецепт.

— Василю, ти ж мене знаєш, — солодко усміхалася вона, передаючи йому кошик із яблуками. — Зробиш усе, як я кажу, і я тобі ще ящик меду принесу. Але щоб ніякого рису, зрозумів?

Василь, бідолаха, тільки зітхав. Йому доводилося балансувати між двома вогнями, і він уже передчував, що весілля буде не з легких.

Настав день весілля. Село гуділо, як вулик. Гості в вишиванках, музики грали, столи ломилися від страв. Олена в білій сукні сяяла, як сонце, а Іван не міг відвести від неї очей. Але за лаштунками назрівав шторм.

Коли дійшло до подачі головної страви, офіціанти винесли величезні таці з курками. Галина Петрівна і Марія Іванівна, які сиділи по різні боки столу, одночасно підскочили.

— Що це? — вигукнула Галина, показуючи на тацю, де красувалася курка з золотистою скоринкою, прикрашена яблуками. — Хто посмів?

— Ха! — торжествуюче вигукнула Марія. — Я ж казала, що моя курка буде! А де твій рис, Галино?

— Мій рис? — Галина Петрівна схопила виделку і підбігла до іншої таці. Вона розрізала курку і завмерла. — Це… це ж рис із грибами! Світлано, ти що наробила?

Гості з подивом спостерігали, як дві поважні пані почали сперечатися прямо посеред весілля.

— Це твоя провина, Маріє! — кричала Галина. — Ти підкупила кухаря!

— Я? Підкупила? — Марія аж почервоніла. — Та це ти, мабуть, зі своєю кумою все провернула!

Олена, почувши крики, підбігла до матерів.

— Мамо, тьотю Маріє, що ви робите? Це ж наше весілля! — вона намагалася їх заспокоїти, але ті не слухали.

— Оленко, це вона все зіпсувала! — Галина показала пальцем на Марію.

— Я? Та я врятувала свято! — огризнулася Марія.

Тим часом Іван, який до цього мовчав, не витримав. Він встав на стілець і гучно гукнув:

— Тихо! — його голос перекричав гамір. — Ви що, хочете, щоб наше весілля запам’ятали через ваші курки? Нам байдуже, з чим вони — з рисом чи з яблуками! Ми хочемо, щоб ви раділи разом із нами!

Гості замовкли. Галина і Марія зніяковіло переглянулися.

Після промови Івана атмосфера трохи розрядилася. Олена взяла матерів за руки і повела до столу.

— Мамо, тьотю Маріє, давайте спробуємо обидві курки. Може, вони обидві смачні? — запропонувала вона.

Галина з Марією неохоче погодилися. Вони сіли за стіл, і офіціанти подали кожній по шматочку “ворожої” курки. Першою відважилася Галина. Вона обережно поклала до рота шматок курки з яблуками і… завмерла.

— Ну… не так уже й погано, — пробурмотіла вона, хоча в очах було видно, що їй сподобалося.

Марія, не бажаючи відставати, спробувала курку з рисом і грибами.

— Хм, — вона здивовано підняла брови. — Це… досить непогано.

Гості, які до цього напружено спостерігали, вибухнули сміхом і оплесками. Обидві пані, зрозумівши, що їхня суперечка виглядає кумедно, нарешті розсміялися.

— Може, ми трохи перегнули? — сказала Марія, усміхаючись.

— Трохи? — пирхнула Галина, але вже без злості. — Та ми ледь весілля не зіпсували через ті кляті курки!

Весілля продовжилося до самого ранку. Гості танцювали, співали і хвалили обидві курки, які, як виявилося, чудово доповнювали одна одну.

Олена з Іваном зітхнули з полегшенням, а Галина Петрівна з Марією Іванівною навіть домовилися разом готувати страви на хрестини майбутньої онуки.

Ця історія ще довго гуляла селом. Люди жартували, що курки ледь не стали головними героями весілля, але врешті-решт любов молодят і їхня мудрість перемогли.

А Галина з Марією навчилися слухати одне одного — принаймні до наступного сімейного свята.

Джерело