– Аліна, ти взагалі в собі?! І де батько, цей старий нероба? Ось напишу я заяву в поліцію, ви в мене потанцюєте!

–  Мамо, розмовлятимеш зі мною таким тоном – я покладу слухавку. І пиши, куди хочеш і скільки хочеш. І я, і батько – дорослі люди. Не треба нас залякувати, – спокійно відповіла Аліна.

Мати мовчала секунд п’ять, а потім кинула слухавку, щоб передзвонити за десять хвилин. З черговим потоком лайок, погроз та докорів.

Але Аліні було не до цього. Вона, переконавшись, що нічого нового не почує, повернулася до батька і мангала.

–  Знову вирує? – зітхнув батько.

– А то, – підтвердила Аліна.

…Почалося все з травневих свят.

Аліна приїхала у гості до батьків, як завжди. Мати зустріла її не з хлібом і сіллю, а зі шваброю та ганчіркою.

– Так, спочатку треба навести лад у будинку. Тим більше, що завтра до нас Наталка з дітьми приїде. Не хочу червоніти перед ними, тож ганчірку в зуби – і вперед, – повідомила Валентина, щойно дочка зняла взуття.

– Почнемо з балкона, потім протремо пил по кімнатах,  помиємо вікна, та підлогу. Ванну я візьму на себе.

Аліна здивовано моргнула і скинула брови. Отак одразу? Вона чотири години тряслася в потязі, ще годину чекала на вокзалі між пересадками.

У неї відвалювалася спина, а шлунок виконував серенади з голоду. І мати пропонує їй мити вікна, та драїти підлогу? О восьмій годині вечора…

–  Мамо, я з дороги, а ти на мене одразу зі своєю чистотою нападаєш! Я втомлена, голодна.

– Ой, господи! Ну давай зараз нагодую, а потім – за прибирання, – мати закотила очі так, ніби дочка вимагала розстелити перед нею килимову доріжку.

–  Мамо… – Аліна важко зітхнула.

– До завтра це не зачекає?

– Ні, не зачекає! До свят будинок має сяяти. Завтра вже буде не до цього.

Аліна насупилась. Усередині неї все повстало проти думки про миття підлоги пізньої ночі. Вона більше не хотіла потурати забаганкам матері.

– Завтра, – коротко видала дочка. – За ніч із пилом нічого не станеться. А зараз я хочу поїсти, в душ та в ліжко.

– У сенсі завтра?! – Валентина драматично сплеснула руками. – Не зрозуміла! Я тебе що, нечепурою  виховала? Ну, тоді й вечерю собі готуй сама!

Після цього мати схопила відро з водою і попленталася на балкон, принагідно голосила, що вона «лише попросила допомогти» і що «невже так складно взяти ганчірку в руки на пів години».

Аліна подивилася на це шоу, взулась і пішла на вулицю. Вона не маленька. Сама знайде, що поїсти.

Однак цим справа не скінчилася. Ніч виявилася неспокійною, але не через безсоння. Аліна постійно прокидалася від брязкання каструль, скрипу скла, та шуму води.

Мати демонстративно шаруділа по хаті до третьої години ночі. А Аліна в цей момент намагалася приборкати  суміш німого протесту, та почуття провини у грудях.

…Ранок зустрів її тишею. Мати сиділа на кухні, чистила яйця на салат, але мовчала. Не віталася, не відповідала. Обличчя у неї було таким, ніби вона овдовіла кілька хвилин тому.

Аліну в цей момент накрило. Та скільки можна грати з нею в мовчанку? У неї зник апетит.

Натомість з’явилася ідея. Вона не збиралася псувати собі «канікули» через примхи матері. Аліна просто пішла до батька у вітальню.

–  Доброго ранку, тату. Слухай, чи не хочеш відпочити від нашої мовчунки? – тихенько спитала вона. – Давай махнемо за місто на пару днів?

– Я підшукаю нам будиночок. Все одно до мами тітка Наташа приїжджає, вона тут без нас не нудьгуватиме.

Батько спочатку відпирався, але мляво. Зрештою, він погодився на цю авантюру. Мати хотіла було їх гукнути, проте образа виявилася сильнішою.

Вона ж і подумати не могла, що вони покинуть її одну, ще й три дні не відповідатимуть на її дзвінки.

Коли Валентина зателефонувала вперше, палець Аліни завис над червоною кнопкою. Вона не могла наважитися на це секунд десять. Адже вона знала, як це боляче.

…Згадалося дитинство. Аліну звали додому з дитячого майданчика. Вона затрималася на десять хвилин, прощаючись із подружкою.

Підсумок – мовчанка на весь вечір. Мати змилувалася лише наступного дня, і то образа в голосі вивітрилася далеко не відразу.

Потім вона одного разу забула зробити домашнє завдання. Їй було сім років. І знову – мовчанка. Наступного дня Аліна сама приповзла до матері мало не на колінах.

Дівчинка була готова принижуватися, просити вибачення, сидіти за зошитами весь день, мити посуд і малювати малюнки з матусею, аби повернути її прихильність.

Найбільше в пам’яті відзначився один із «лікарняних». Аліні тоді було дванадцять, вона підчепила якийсь вірус.

–  Якщо вже лежиш удома, приготуй вечерю, – вимагала мати вранці. – Картопля на балконі, курка в холодильнику вже розморожена. Запікати ти вмієш.

Аліна не заперечувала. Було простіше кивнути. Але через кілька годин температура піднялася так, що вона лише прийняла пігулку, загорнулася в ковдру і провалилася в сон. Прокинулася пізно ввечері під обурення матері.

–  Лежебока! Цілий день провалялася! Я, значить, орю, годую її, а вона навіть духовку ввімкнути не в змозі! Безсовісна! – бурчала Валентина.

Мовчанка після цього тривала тиждень. Аліні й без того було погано, так ще й поділитися цим було ні з ким. Батько на той момент був у відрядженні, а кликати в гості друзів і заражати їх – не хотілося.

Батькові, до речі, теж діставалося від матері, але він переносив це набагато легше.

–  Ой, ну не розмовляє зі мною, і слава богу, – сказав він якось тітці Наталці. – Все краще, ніж слухати її пред’явлення.

– То в будинку дихати нема чим, бо я всі вікна зачинив, то я протяг влаштував, бо вікна роззяпив. Ну, не догодити їй!

Він був дорослою людиною, спілкувався на роботі з друзями. Звісно, йому було простіше. Для Аліни ж ці сеанси ігнор були чимось, на кшталт, кінця світу.

Для дитини батьки – весь світ. Коли мати замовкла, Аліна виразно відчувала, як цей світ повертався до неї п’ятою точкою.

Вона залишалася на самоті. А бути на самоті, коли ти безпорадна дитина, яка залежить від дорослих, дуже страшно.

Пізніше Аліна раптово дізналася, що буває по-іншому. Хоч вона й давно розійшлася з першим чоловіком, вона була дуже вдячна йому. Його сім’я показала Аліні, що конфлікти можна вирішувати, а проблеми обговорювати.

Якось вона спалила пиріг. Вони були в гостях у свекрухи, але та відлучилася у справах і попросила Аліну доглянути духовку.

Аліна ж сіла за роботу та втратила рахунок часу. Вона згадала про прохання свекрухи тільки коли запахло горілим.

–  Вибачте, будь ласка. Я закрутилася і зовсім забула за пиріг… – Аліна нервово заламувала руки і ховала погляд.

Вона була готова розплакатися на той момент. Дівчина чекала на звичну тираду та ігнорування. Але…

–  Ну, згорів, то й згорів. Просто будь наступного разу уважніше, добре? Пиріг ще гаразд, але ж можна так самій згоріти, – відчитала її свекруха начебто суворо, але з турботою, без крику і покарання тишею.

І більше – жодного слова про це. Всі поводилися так, ніби нічого не сталося. Так, її більше не просили стежити за плитою, але на тому все.

У сім’ї першого чоловіка Аліна відчувала себе набагато безпечніше та комфортніше, ніж у своїй власній. Це саме вони допомогли їй подивитися на Валентину та її методи виховання інакше.

До того ж Аліна до тридцяти років обросла друзями та знайомими, а тому вже не так потребувала схвалення та спілкування з матір’ю.

Зате потребувала сама мати.

Своїм сварним характером і мовчанками вона налякала всіх подруг. На когось дулася за те, що цілий тиждень не згадували про неї.

Хтось напружував її «ниттям», хоча насправді людина намагалася поділитися наболілим. Валентині здавалося, що всі навколо намагаються принизити та використати її.

Поруч залишилися лише чоловік та дочка. Ну, як лишилися… Зараз вони відзначали травневі свята подалі від Валентини.

Але вона не здавалася.

–  Швидко їдьте додому! А то я за вами приїду! – погрожувала мати телефоном.

–  Ну, приїжджай. Ти хоч знаєш, куди? – хмикнула Аліна. – Мамо, я вже не маленька дівчинка, яка затрималася на дискотеці. Я взагалі не зобов’язана відповідати на твої дзвінки.

– Та яка різниця, скільки тобі років? Ти моя дочка! А я матір!

– Різниця велика. У п’ять років я змушена була терпіти тебе. А зараз уже ні. Тепер мовчатиму я, якщо ти так поводитимешся. Мені твої мовчанки до одного місця, менше ефір забиваєш.

Після цього Аліна поклала слухавку, та чудово провела з батьком вихідні. Вони ловили рибу, нехай і без особливого успіху, смажили шашлики і дивилися «Гаррі Поттера», як у дитинстві.

– Дякую тобі. Давно я так не відпочивав, – подякував він доньці перед від’їздом.

–  І тобі дякую, що набрався сміливості. А ще… удачі, тату. Вона тобі стане в пригоді.

Він лише натягнуто посміхнувся у відповідь.

– Ти на мамку не ображайся. Просто вона… ну ось така.

–  А я не така. Більше не така. Так їй і передай.

Вони обнялися на прощання, й батько вирушив до скривдженої Валентини, а Аліна – на вокзал, до чергової міні-подорожі.

Як не дивно, після цього мати зателефонувала сама, перша. Спілкувалася холодно, стримано та формально, але спілкувалася.

Після того випадку вона навчилася зупинятися, а не продавлювати свою позицію до останньої. Вона так і не почула дочку, натомість відчула на собі, як це, коли від тебе відвертається весь твій світ.

І це стало хоча б стримуючим чинником…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.