— Мама була, як то кажуть, вираженим «жайворонком»: для неї встати о 4-й ранку влітку — жодних проблем, зате о 8-й вечора вона вже клювала носом, — згадує Ольга.

Жінка торік втратила матір, життя є життя. Ользі зараз 39 років, вона розлучена, має 15-річну доньку. У спадок від мами залишилася однокімнатна квартира в столиці та дача під Борисполем.

Дачу мама дуже любила, а Ольга зрозуміти цієї пристрасті довго не могла. Вона й зараз не розуміє. Принаймні, в тій частині, що стосується посадок, прополювань тощо. Цього року чоловік Ольги, з яким вона час від часу зустрічається, на цій самій дачі перекопав колишні грядки, засіяв усе газонною травою. Не піднялася рука тільки на квітник і дитячий майданчик.

— Майданчик будував ще дідусь, для мене, маленької, — каже Ольга. — Потім моя донька тут гралася. Ну і чого ламати? Не встигну озирнутися, як онуки підуть.

Дитячий майданчик капітальний: пісочниця, гірка, гойдалки кількох видів — дідусь онучку любив. Стан чудовий, дещо потім тато переробив, гойдалки й інше регулярно змащували та фарбували.

У планах Ольги — зробити на дачі зону відпочинку, але вже наступного року. З квітником дає собі раду сусідка, якій Ольга платить.

Гроші є: Оля заробляє непогано, колишній чоловік платить дочці аліменти, плюс ще зараз мамина квартира здається. Від ідеї здати в оренду дачу (пропозиції такі були) Ольга відмовилася.

Тепер вважає, що недарма, саме цього року жінка «розсмакувала» життя на природі. Коли, з одного боку, є всі міські зручності, а з іншого — тиша, свіже повітря, тінь саду, квіти під вікном.

Цього року донька на місяць полетіла до бабусі по батькові, та живе в Італії, а Оля вирішила місяць відпочити на природі. Море? Море можна й узимку побачити, просто раптом потягнуло. Ольга — «сова». У робочі дні вона буквально змушує себе лягати спати о першій чи другій ночі, добре, що працює з десятої.

У вихідні відпускає натуру на волю: спить до 10-ї чи 11-ї ранку, вночі із задоволенням читає або дивиться цікавий фільм. Звісно, у відпустці такий режим — звичайна справа.

Їй так зручно, вона так звикла, хоча, коли була маленькою, та ж мама намагалася перебороти доньку і привчити її до «правильного розпорядку».

— Я підкорялася, коли була ще підлітком, — згадує Ольга. — Маму ж треба слухатися, але мені справді було важко. Тож, коли стала самостійною, то послала всі «правильності» куди подалі.

Розпорядок дня нагадав про себе на третій день перебування на дачі, коли Ольга почула під вікном дитячий вереск і сміх. Злегка остовпівши від почутого (на годиннику дев’ята година), жінка визирнула у вікно й виявила на ділянці родичку.

Таїсія була чи то онучкою двоюрідної сестри матері, чи то донькою троюрідної сестри мами, чи то троюрідною або чотириюрідною сестрою самої Ольги.

Факт був у тому, що Оля про Таїсію знала, хоча спілкувалися вони рідко. У родички четверо дітей, старшому 17, а іншим від 10 до 2 на спадання. І так, мама казала, що пускає Таю та її дітей погратися на майданчику, коли та живе на дачі.

— За кілька будинків від нас їхня дача, — продовжує Ольга. — Чоловік Таї привозить їх щоліта. Зі своєю матір’ю або тещею, щоб допомагала з дітьми. У принципі, нормальна благополучна сім’я, дітей багато, але Тая сидить удома, а чоловік заробляє на всіх. Дуже добре, судячи з будиночка, заробляє.

Старший син Таїсії від іншого чоловіка, офіційного батька в неї немає, і мама свого часу жаліла родичку, яку хтось «обдурив і покинув вагітну».

Тому Таю та її старшого сина мама пускала до себе на ділянку — нехай хлопчина на майданчику пограється.

Виявилося, що в Таї були навіть ключі від хвіртки. Старший син давно виріс, перестав із гірок кататися й гойдалками користуватися, зʼявилося в Таї ще троє, поправилося матеріальне становище, але чомусь свого куточка для відпочинку та дозвілля нащадків Тая з чоловіком так і не завели.

— Мамі було не шкода — нехай користуються. Мені, в принципі, теж не шкода, — каже Ольга. — Але я вважаю за краще, щоб у мене запитували дозволу перед візитом. І щоб вереск, писк і сміх під вікнами спальні не лунав у той час, поки я сплю.

Того дня доспати так і не вийшло. Оля встала, одяглася, налила собі кави й вийшла на ділянку до несподіваних гостей.

— Ой, ти приїхала, — кліпала Таїсія очима.

— Хоча пройти повз машину, припарковану у дворі, було ніяк не можна. — І машина не могла опинитися там сама по собі, незалежно від господині.

— Угу, — підтвердила Ольга.

— Таю, я хочу тебе попередити: я лягаю пізно, встаю пізно. Будь ласка, можна мені писати перед візитом, але не раніше 11-ї ранку? Реально, я в цей час іще сплю.

— Хі-хі, хто рано встає, тому Бог подає, — пожартувала Таїсія, але осіклася під поглядом Ольги — та жартів у цей час доби не сприймала.

— Гаразд, буду питатися, вибач. Але тепер ми тут дограємо, якщо вже ти прокинулася?

«Гості» пішли близько опівдня. А вранці наступного дня, о 8-й годині, Ольгу розбудив дзвінок телефону:

— Я тобі вже пів години пишу, ти не відповідаєш, то ми прийдемо? — бадьоро поцікавилася Таїсія.

— Таю, не раніше 11-ї! — заревіла Ольга.

— Це стосується і дзвінків, і приходів.

— Гаразд-гаразд, не сердься, ну то що, ми йдемо? Раз ти вже прокинулася…

А наступного ранку близько 8-ї Ольгу знову розбудили дитячі голоси.

— Ми не стали тобі писати й будити, — пояснила Таїсія.

— Не раніше 11-ї? Але ж тоді настає найдужча спека, а діткам не можна в таку спеку. Ми в найбільшу спеку — вдома, під кондиціонером…

— Таю, мені начхати, що можна, а що не можна твоїм діткам, — Ольга ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, вирішила більше не церемонитися з безпардонними людьми, які відмовляються розуміти слова, прохання та умови господині дачі й дитячого майданчика.

— Я більше вас тут взагалі не чекаю, це зрозуміло? — розвернулася і пішла!

Наступного дня чоловік Ольги приїхав і привіз новий замок для хвіртки, а заодно для дверей — парадних і задніх, кухонних, а мало що.

А Оля, піднявши слухавку з незнайомого номера, була поставлена до відома, що вона — черства жінка, зовсім не рівня її матері, що вона бідних діточок прогнала й їм тепер ніде погратися.

— У Таї четверо дітей! Як ти могла? — вмовляв голос, який жінка абсолютно не могла впізнати, хто це? А головне, чого треба від неї?

— І головне, — обурена Ольга.

— Тая давно вже не бідна мати-одиначка, невже її чоловік не може купити і встановити в неї на ділянці все, що потрібно його дітям? І нехай виходять гратися хоч о 4-й годині ранку. Загалом, я тепер номери незнайомі просто блокую, сплю до 11-ї, як звикла, майданчик чекає на моїх онуків, якщо дачу продати не надумаю.

Сімейні стосунки — це завжди непросто, особливо коли вони переплітаються з поняттями власності та особистими межами.

Чи завжди варто підтримувати родичів, якщо вони не поважають ваших особистих кордонів?

І як правильно діяти в ситуації, коли доброта сприймається як слабкість, а відмова — як образа?