— Тобі потрібно влаштуватися на другу роботу! Нам не вистачає грошей, невже ти не розумієш?

Діма втомлено подивився на дружину. Вона вже пів години ходила навколо нього і говорила на одну і ту ж тему.

— Он Славка у Віки на трьох працює! Так вони і на Мальдівах були, і машина з салону, і сукні у неї фірмові. А ми…

У нещасній Туреччині і то один раз були! Про сукні та машини я взагалі мовчу!

Дмитро важко зітхнув, дивлячись на Ларису. Він міг би подумати про підробіток, але і так насилу справлявся з напруженим графіком. Ще й хворіти став останнім часом досить часто.

Та й грошей родині в принципі вистачало.

Звичайно, нову машину вони не могли відразу купити і на Мальдіви, напевно, не вистачило б, але особливо й не потребували.

Жили непогано, за коштами. І не гірше за інших.

— Діма, ну чого ти мовчиш? Я з тобою розмовляю чи зі стіною?

— Лариса кинула незадоволений погляд на чоловіка.

Він знизав плечима і задумливо запитав:

— А може, тобі влаштуватися на роботу?

— Мені? У якому це сенсі?

— Лариса навіть почала задихатися від гніву і образи.

— Так, тобі! У прямому сенсі. Думаєш, мені легко працювати майже кожен день по десять годин? Я взагалі думав над тим, щоб перейти на більш легкий графік!

— Але, Діма, а на що ми будемо жити? Ти про це подумав?

— Не знаю, — Дмитро підвівся і пройшов у спальню.

Йому набридло розмовляти з дружиною. Останнім часом вона все частіше щось вимагала і зовсім не бачила втому в його очах.

Лариса не розуміла, що чоловік майже не бачить дітей і не встигає спілкуватися з ними.

Для неї головним було, щоб Діма приносив гроші, а все інше її не хвилювало.

Вже не раз чоловік думав про те, щоб піти від неї, але весь час щось зупиняло. Він не хотів кидати сина і дочку, які любили його. Та й з Ларисою він прожив уже тринадцять років, тож і тут все було не так просто.

Якби вона ще цінувала його як людину і чоловіка, а не як гаманець.

Увечері в ліжку Лариса поклала голову на його плече і запитала:

— Діма, ти образився? Я не хотіла тебе образити. Я розумію, що ти втомлюєшся, але по-іншому ніяк. Нам справді не витягнути і тобі треба піднапружитися.

— Чому? Чому тільки я повинен напружуватися? — Дмитро дивився в стелю, готуючись до скандалу. — Ти цілком можеш вийти на роботу, і нам відразу стане легше.

— Діма, я тобі вже все сказала! І давай не будемо говорити більше на цю тему!

— А давай поговоримо! Ти казала, що влаштуєшся на роботу, коли діти підростуть. Даші вже дванадцять, а Вані десять.

Мені здається, що вони вже цілком самостійні діти. А якщо й ні, то їм тільки піде на користь щось робити самим, поки ми на роботі.

— Діма, я тебе не розумію, ти хочеш, щоб твоя дружина падала від втоми? Як загнана коняка?!

— У тебе освіта бухгалтера! Не думаю, що ти впадеш від такої роботи, а гроші нам не завадять, як ти сама кажеш!

Лариса ображено відсунулася від чоловіка, а він сперся на лікоть і сердито подивився на неї.

— То що? Завтра може почнеш шукати? А?

Жінка нічого не відповіла, вона часто використовувала мовчання як зброю проти чоловіка.

Але Діма не зніяковів і чітко сказав:

— Завтра я буду розмовляти з начальником про інший графік. Не вистачає грошей, думай сама, що робити.

Можеш роботу шукати, а можеш манікюр собі більше не робити. З мене досить! У мене здоров’я не вистачає тягнути все лише на собі!

Дмитро відвернувся від дружини і, накрившись майже з головою, заснув.

Лариса спочатку поплакала від образи. Потім розлютилася. Вона вже й забула, що таке працювати, думала, що за чоловіком буде як за кам’яною стіною, а він таке витворяє!

Потім жінка довго дивилася в стелю і намагалася придумати, що їй робити насправді.

Нарешті, вона вирішила вранці зателефонувати подружці і все з нею обговорити.

Маринка була розумною жінкою і часто радила щось вартісне, а вже у відносинах з чоловіками вона взагалі була фахівцем.

Наступного дня, коли Дмитро прийшов з роботи, в будинку було досить тихо.

— Є хтось вдома? Гей, народ! — крикнув чоловік.

— Тату, привіт, — Даша вийшла зі своєї кімнати.

— А мами немає вдома!

— Немає? А де ж вона?

— Не знаю, — дівчинка знизала плечима, — ми з Ванею зі школи прийшли, а її немає. Потім вона приїхала, взяла якусь сумку і знову пішла, сказала нам тебе чекати.

Дмитро напружився, йому зовсім не сподобалося те, що витворяє його дружина. Вона що, кинула його і дітей? Ще й нічого не сказала!

Чоловік зітхнув і подивився на дочку:

— Ви щось їли?

— Ну, ми чай пили, а готувати я не дуже вмію, — зізналася Даша.

— Зараз я подзвоню мамі, а потім ми підемо в кафе всі разом і перекусимо, добре?

— Звичайно!

— А морозиво візьмемо?

— Ваня хитро подивився на батька.

— Тільки після нормальної їжі.

Хлопчик зробив незадоволене обличчя, але потім кивнув і пішов одягатися. Даша теж попрямувала до кімнати, а Дмитро зайшов до спальні і став дзвонити дружині.

— Ларисо, як це розуміти? Де ти знаходишся? Куди пішла?

— А не твоя справа, ясно? Ось що, Діма, ти мене зовсім не цінуєш, тому я вирішила ненадовго піти. Зрозуміло, диктатор?

Діти на тобі, будинок теж. Подумай над своєю поведінкою і як нам жити далі.

Лариса вимкнула телефон, а Дмитро здивовано подивився на трубку. Це все було схоже на якусь маячню.

Взяла ось так просто і пішла! Молодець вона, нічого сказати.

Дмитро розсерджено пройшовся по спальні і міцно вилаявся. Гарний сюрприз Лариса йому піднесла.

Це вона так на його пропозицію про роботу образилася?!

Ніби він щось погане запропонував. Щось неможливе.

Гаразд, хоч начальник сьогодні пішов назустріч і поставив його на інший графік.

Тепер буде легше — три дні на роботі, три дні вдома. У грошах він не сильно втратив, тому якось впораються.

У кафе Дмитро почекав, поки діти поїдять, а потім, поки вони смакували морозиво, сказав:

— Мама від нас ненадовго пішла, але ви не переживайте, це тимчасово.

— Куди? — одразу запитала Даша, а Ваня хмикнув:

— До бабусі вона поїхала. Я чув, як вона по телефону говорила.

Дмитро кивнув, він і сам так думав, а слова сина тільки підтвердили його припущення.

— Загалом, ми поки будемо жити самі. Я буду працювати три через три, а вам доведеться бути самостійнішими. Зрозуміло?

— Тату, ми й так самостійні, — запевнила його Даша.

— До школи самі вранці йдемо, приходимо теж самі. З уроками я Вані допоможу, якщо треба.

— Я і сам можу, — буркнув хлопчик.

— Так, а з їжею що? Коли я на роботі, хто буде готувати?

Чоловік знав, що і як потрібно робити, але хотів, щоб діти теж висловилися.

— Можна готувати заздалегідь на кілька днів, — запропонував Ваня.

— А вдень ми все одно в школі їмо.

— Добре, з цим вирішили. Але мені буде потрібна ваша допомога, — Дмитро довірливо подивився на дітей.

— Ви вже великі.

Думаю, зможете впоратися з різними дорученнями. Наприклад, прибрати в квартирі або допомогти мені з їжею.

— Зможемо, тату, — Даша не бачила в цьому проблеми.

— Та ви що, це ж жіноча робота! Я не буду готувати! І підлогу мити не буду! Я не дівчинка!

— Ваня сердито подивився на батька.

— Ні, синку, ти не правий. Немає чоловічої чи жіночої роботи. Для справжнього чоловіка немає проблем у тому, щоб щось зробити по дому.

У майбутньому тобі це, до речі, знадобиться. Запам’ятай мої слова.

Вони ще трохи поговорили, Ваня, зітхаючи, змирився з тим, що йому теж доведеться робити домашні справи. Хоча Дмитро не збирався вимагати від них занадто багато. Просто в міру сил хотів привчати до праці.

Він не знав, чи робила це його дружина, а сам чоловік зазвичай не був вдень вдома.

Так тягнулися їхні дні — Дмитро працював, діти вчилися, на вихідних батька вони разом готували, прибирали, часто гуляли разом.

Дмитро зрозумів, що йому подобається проводити з ними стільки часу, чого майже не було до цього.

Ваня тягнувся до нього, а Даша стала більше довіряти. Вона могла розповісти щось про подружок або якісь справи в школі.

Певною мірою Дмитро навіть був радий тому, що Лариса ненадовго пішла. Це дало йому можливість зблизитися з дітьми.

Але весь час жити без неї він не збирався. Тим більше, що Даша з Ванею питали про маму кожного дня. Вони сильно за нею сумували.

Через десять днів такого життя, поки діти були в школі, Дмитро не витримав і зателефонував дружині.

Вона відразу взяла трубку, ніби сиділа біля телефону і чекала цього дзвінка.

— Діма, привіт. Що, не виходить у вас без мене? Я так і думала. Я, звичайно, можу повернутися, але тільки на своїх умовах…

Дмитра неприємно вразив її тон і ця різка пропозиція.

Він постарався залишатися спокійним і сказав:

— Ларисо, у нас все добре. Я саме для цього і дзвоню тобі. Ми ситі, одягнені і прекрасно ладнаємо один з одним.

Я працюю за іншим графіком і став більше відпочивати. А ти як? Як у тебе справи?

На тому кінці трубки зависла тиша, а потім Лариса злобно запитала:

— Значить, ти все-таки став менше отримувати? Чому ти зовсім не думаєш про нас?

Ти егоїст і думаєш тільки про себе, а не про сім’ю!

— Про кого, про вас? Я вдома, з дітьми. Ми дбаємо одне про одного. А ти…

Коротше, Лариса, хочеш додому повернутися, влаштовуйся на роботу. Не хочеш, будемо говорити по-іншому.

— Ти на що натякаєш? — прошипіла жінка.

— Розлученням мені погрожуєш? Сволота…

Дмитро раптом зрозумів, що Лариса його не любить. І, напевно, вже давно.

Йому стало так боляче на якусь мить, але потім він, зціпивши зуби, взяв себе в руки.

— Я не погрожую, але май на увазі, діти залишаться зі мною.

— Чому це з тобою? Я їхня мати.

— А я батько! У мене є робота і квартира, а тобі суд просто не віддасть Дашу з Ванею. Вони можуть ще й самі не захотіти до тебе. Їм добре зі мною. Поки мама відпочиває.

Лариса просто не стала далі розмовляти з чоловіком і кинула слухавку. Вона не думала, що все зайде так далеко, але і зупинитися вже не могла.

Через кілька днів Дмитру прийшов виклик до суду з приводу розлучення.

Значить, вона зробила вибір. І не на користь їхньої родини.

Йому було неприємно і прикро, що Лариса ось так просто викинула тринадцять років спільного життя, але зупиняти її він теж не міг і не хотів.

Дмитро розумів, що без кохання їм не прожити разом. А отже, це був кінець…