— У тебе що, зовсім ніякої гордості немає? — прошипів у слухавку голос суперниці. — Усе, пішов мужик від тебе, кинув, не хоче з тобою жити й чути про тебе не хоче. Перестань йому надзвонювати!

Ці слова боляче різали, як ножем. Коханка, розлучниця — саме так я її тепер називала. Мій чоловік пішов два тижні тому. Він усе ще залишається моїм законним чоловіком, але на розлучення сам подати не може, бо нашому синові немає ще й року.

Я теж поки що не можу: грошей елементарно немає — ні на поїздку до суду, ні на сплату держмита. У мене взагалі немає грошей.

Мені 27, я сирота. Заміж вийшла три роки тому. Добре хоч, що квартира, надана державою, записана на мене. Її ніхто не забере. Із родичів — лише тітка з боку батька, але до неї по допомогу звернутися не можу. Стосунки в нас майже обірвані.

У нас є телефони одна одної, але ми не дзвонимо, не вітаємося зі святами, не бачимося. Це вона віддала мене в дитячий будинок, коли я залишилася без батьків у шість років. Мою маму не прийняла ні бабуся, ні сестра по батькові. Квартира бабусі була відписана тітці ще за життя, а коли батьки розбилися, то брати мене в сім’ю було нікому.

Потім я вчилася, працювала, зустріла свого майбутнього чоловіка. Він гарно залицявся, і жили ми з ним добре, не сварилися. Дитину вирішили завести свідомо. Я була впевнена, що вийшла заміж на все життя, що чоловік мене любить, що любить і нашого сина.

Про зраду я дізналася несподівано, від нього самого. Просто за вечерею він сказав, що йде. Так буденно, прожувавши шматок котлети, приготованої руками законної дружини, він оголосив, що в нього є інша і більше зі мною жити не хоче.

Шок — це м’яко сказано. Я оговталася лише після того, як чоловік зібрав свої речі. А тоді виявила, що грошей у мене майже немає. Зарплата чоловіка мала бути тільки за день, а якісь залишки були в нього на картці. На мою ж допомогу ми купили йому нову зимову куртку.

У гаманці сиротливо лежало 819 гривень. І як на них жити з дитиною, яка вже не немовля і якій потрібні каші, м’ясо, овочі, фрукти? Так, удома є запас круп, щось у морозилці, є картопля, цукор, сіль, половина пляшки молока, трохи масла. Памперси теж куплені. Але памперси — справа десята, зрештою, можна й без них, а ось без їжі — ні.

«Мабуть, він просто про це не подумав», — промайнула в голові думка.

Наступного дня я вирішила йому зателефонувати. Він узяв трубку, я попросила переказати мені трохи грошей. Чи мала я право на це прохання?

Думаю, так. Зрештою, допомогу було витрачено на його куртку, а в мене на руках його дитина.

Чоловік довго мовчав. Я зрозуміла, що його нова пасія поруч. Потім він сказав, що подумає над моїм проханням. Я чекала два дні, потім передзвонила знову. Відповів чоловік, але трубку одразу ж вихопила в нього коханка:

— Що ти надзвонюєш? Подавай на аліменти, ніхто ж не проти. Навіщо ти тепер гроші вимагаєш? Так, він згоден платити аліменти і тобі, поки дитині не виповниться три роки, але тільки аліменти. Ніяких додаткових витрат не буде, зрозуміла?

Я сиділа і не розуміла, де мій поважний, люблячий чоловік? Чому він не просто кинув нас із сином, чому він дозволяє розмовляти зі мною в такому тоні своїй коханці? Чому раптом йому стало все одно, що їстиме його маленький син?

Це що? Зі своїм новим коханням він настільки змінився? Я якось протягну на порожній картоплі, на рисовій каші, на гречці. А як же його син?

— Та просто ведений, – сказала мені подруга, – поки жив із тобою був хорошим, сина любив, а тепер у нього нова баба в серці. Козел і є козел.

Одного я не розуміла, невже його нова жінка така бездушна?

Гаразд я, відірвала мужика від сім’ї, відвела від дружини, молодець, виграла, невже вона не думає, що він і з нею, і з її дитиною зможе так вчинити, просто обібрати до нитки і піти в нове життя, залишивши колишню дружину і дитину без копійки грошей у цей момент?

Любов має робити людину кращою, а тут що виходить? Покохав, пішов із сім’ї, оскотинився?

Взяла я в подруги в борг, багато вона дати не змогла, але хоч щось, сходила, подала на аліменти на себе і на дитину, на розлучення вирішила подавати після того, як хоч якісь свої гроші отримаю.

5 тисяч, позичені, закінчилися швидко: треба було наповнити холодильник найнеобхіднішими продуктами. Залишилося в кишені щось близько тисячі, думала хоч якось протягну, але ні. Син захворів через 2 дні. Виписали купу ліків. Це на собі, на своїх ліках я можу економити, а дитині потрібно близько 2000 гривень тільки на лікування.

«Батько зобов’язаний нести і додаткові витрати», – сказала та сама подруга, що дала в борг, – «ти вибач, у мене порожньо, вимагай з цього козла, це ж його дитина. Купи ліки, чеки збирай. З такими інакше не можна, потім пред’явиш і стягнеш половину.

Це все добре, і чеки можна збирати, але спочатку потрібно ліки елементарно купити. Що ж, вирішила ще раз набрати чоловіка.

Цього разу він навіть слухавки не взяв, мабуть, моє ім’я висвітилося, я почула його жінку:

— У тебе взагалі гордість є? Хоч яка-небудь? Усе, пішов мужик від тебе, кинув, не хоче жити з тобою і чути про тебе, перестань йому надзвонювати!

— У мене є гордість, – кажу, – але є також і дитина, батько якої зараз пішов до тебе. У дитини є захворювання і рецепт на ліки. А ось грошей на ліки в мене немає. Передай моєму чоловікові, що його синові потрібне лікування.

— Чоловікові?! – аж взвизгнула, – Та який він тобі чоловік! Забудь уже. Це тепер мій чоловік! І чому ти думаєш, що мені має бути якесь діло до твоєї дитини? Твоя дитина, твої проблеми! Запам’ятала? Усе, ти йдеш у чорний список.

Усе, більше не додзвонитися. Треба просто шукати гроші. Питання, де. Назбирала дріб’язок, вирішила купити хоча б жарознижувальне. В аптеці перед провізором просто розридалася: не вистачало 20 гривень. У чоловіка нове кохання, а мені не вистачає таких копійок…

Пройшов час…

— Мамо, я тобі ромашок нарвав, – у кулачку 5-ти річного сина букет із трьох квіточок, – я хотів ще один букет нарвати, але раптом у мене буде братик, а я не знаю, чи можна хлопчикам дарувати квіти.

— Можна, – впевнено каже мій чоловік, погладжуючи мій живіт, – ось ти колись подарував мені найкращу квітку на землі, твою матусю.
— Я? – дивується син, – А коли?

Аа я пам’ятаю. Коли мені не вистачало 20 гривень на жарознижувальну мікстуру для своєї хворої дитини. Чоловік, який стояв за мною в черзі, тоді простягнув мені свою карту, запропонувавши купити все, що потрібно для дитини.

Я відмовлялася, але він сказав, що проведе мене до будинку, а через кілька тижнів зайде по гроші.

Зайшов, але грошей не взяв. Приніс пакет продуктів і довго грався із сином. Але ж я готова була йому повернути борг, у мене вже були гроші. Не взяв. Майже 4 роки ми разом, чекаємо ще одну дитину.

Той, який колись був моїм чоловіком і батьком дитини? Я позбавила його батьківських прав. З тією самою коханкою вони не разом, він спивається, наскільки я знаю. Ні, вибачення він просити не намагався, а я й не чекала.