— Знову каша! Оленка б мені зараз рибних котлеток зробила! — скривилася Василина Гнатівна, наче ковтнула лимон.

— Мамо, досить уже про Олену! Втекла твоя Олена, і тільки її й бачили!

— Вона поїхала працювати, а не втекла. І жили ми з нею душа в душу, вона мене смачненьким балувала.

— Вона готувала тобі напівфабрикати, поки ти працювала! Лінувалася стояти біля плити! Рибні котлети із заморозки — раз-два — і готово! А потім — проблеми з кишківником. Ось я тепер тебе й лікую. Їж кашу, бо смаженого тобі не можна!

— Не хочу! Хочу нормальної, смачної їжі!

— Василина Гнатівна жбурнула ложку, і каша розлетілася по столу.

— Ну що ж, не хочеш — не їж. Наступна трапеза — завтра, — розсердилася Таня, кинула рушник на стіл і вийшла.

Мати, хоч і була ще відносно молодою, з кожним днем вередувала все більше. А після того, як зламала ногу і перейшла на “домашній режим”, вона повністю сіла на шию Тані.

При цьому чомусь їй здавалося, що молодша дочка все робила б краще.

Олена була молодша за Таню на 13 років. Коли Таня закінчила навчання, вийшла заміж і переїхала, Олена залишилася з мамою.

Мати працювала, а молодша дочка постійно вчилася. «Вічна студентка», — називала її старша сестра. При цьому Олена не колекціонувала дипломи. Вона кидала навчання, як тільки їй ставало нудно, а потім вступала на інший факультет.

Її однолітки вже давно мали дипломи, а вона все ще не могла закінчити другий курс! Зрештою, дівчина вступила на «Туризм» і з горем навпіл закінчила платне відділення.

Щоб сестра не сиділа на шиї у матері, Таня запропонувала їй роботу:

— У моєї подруги знайома відкрила турфірму. Піди туди, робота непогана.

— А скільки платять?

— Поки багато не обіцяють, але навчать працювати.

— Ні, дякую. Якщо я буду щодня ходити на роботу, то мені потрібен вагоміший стимул, ніж слова «навчать працювати». Нехай платять гроші, а навчитися я й сама можу, — заявила Олена і продовжила жити коштом Василини Гнатівни.

Але мати любила доньку й не скаржилася:

— Не хоче працювати — і не треба. Ще встигне. Зате вона мені по дому допомагає, — виправдовувала вона доньку.

— Чим? — Таня провела пальцем по полиці. Там був товстий шар пилу.

— Теж мені, ревізор! Годі вже шукати недоліки в сестрі. Вона он які нагетси посмажила. Ходімо, пригощу.

— Мамо, це шкідлива їжа. У тебе високий холестерин.

— Жити взагалі шкідливо. Краще я проживу, ївши смачну їжу, ніж жуватиму салат і помру від нудьги, — сказала Василина Гнатівна, щедро поливаючи жирний нагетс кетчупом.

Так і жили, поки Олена не знайшла собі друга по листуванню. Жив той Абдула в країні, де ростуть пальми й тихо хлюпає вода. Олена вирішила, що настав час брати бика за роги, а точніше, верблюда за горб, і швидко переїжджати в теплі краї.

— Я вирішила поїхати, щоб попрактикуватися в англійській, — сказала вона матері.

— Ти така в мене розумниця! — сказала Василина Гнатівна, змахуючи сльозу. — Я знала, що ти працьовита, вірила, що все в тебе складеться. Я сумуватиму. Ти тільки про нас із Танею не забувай.

Таня на той час уже була заміжня й ростила сина. У її житті було все, про що можна мріяти. Але з від’їздом Олени в їхнє з матір’ю життя прийшла чорна смуга. Спочатку трагічно загинув чоловік Тані, а потім захворіла мати. Проблеми зі шлунком вилилися у великі неприємності.

Одного дня, страждаючи від загострення болю, Василина Гнатівна поспішала до лікаря, невдало впала і з поліклініки її відвезли в травмпункт. Діагноз — перелом.

На роботі жінку не тримали, адже вона була на пенсії та працювала неофіційно. Керівництву не потрібні були хворі працівники. Василина Гнатівна міцно «оселилася» вдома. Їй потрібен був догляд, і вона запропонувала Тані з онуком переїхати до неї.

— У вас вічно грошей немає, а мені потрібна допомога, – сказала Василина Гнатівна Тані.

— Тоді квартиру, що залишив мені чоловік, здамо… – погодилася та.

Поки Василиса Гнатівна згадувала Оленку і дивилася її фото, викладені в соцмережах, Таня тягнула на собі дім, побут, хвору матір і сина, який ось-ось мав піти в перший клас. Зателефонувавши одного разу, Олена доповіла, що змогла влаштуватися в турфірму гідом. Але допомагати матері вона не хотіла.

— Ми з Абдулою тепер живемо разом. Збираємо кошти на весілля, – пояснювала вона.

— Нічого, нам усього вистачає, – запевнила у відповідь мати. Але це було не зовсім так.

Онук ріс не щодня, а щогодини, і те, що було куплено на початку літа, у серпні вже було мало. А ще треба було закупити речі до школи. Таня знала, що в матері на картці є деякі заощадження, але попросити соромилася. Та витрачала їх на ліки, а потім у неї з’явилася нова мета: вона все мріяла, що подарує ці гроші Олені.

— Донечко, мені Оленка дзвонила! Вона заміж зібралася за свого ненаглядного. Він їй освідчився. Так красиво.

— Та невже? Коли?

— Не знаю, каже, начебто восени весілля. Ось, дивись! – Василина Гнатівна показала фотографії доньки. На знімках Олена позувала з букетом на заході сонця, а на пальці в неї була обручка.

— А нас покликала?

– Таня подивилася на фото. Вона не знала, чи радіти за сестру, бо сумнівалася в почуттях заморського нареченого.

Мати не відповіла.

Таня вирішила дізнатися все сама і зателефонувала сестрі. Олена сказала, що Тані з сином восени треба до школи йти, а не по закордонах їздити. Та й маму з гіпсом на молодіжному весіллі ніхто не чекає. Її не хвилювало те, що скоро гіпс уже мали зняти…

Таня цю розмову передала матері, і Василина Гнатівна, зрозумівши, що весілля побачить тільки на фото, придумала нову ідею:

— Я хочу гроші на весілля подарувати доньці. Ти мені скажи, як переказати їй закордон.

— Ніяк. Зараз це неможливо.

— А що робити?

— Віддаси особисто, коли вона приїде додому, якщо вважаєш, що це необхідно. А взагалі, мамо, нам ці гроші потрібніші. У тебе онук до школи в лахмітті має йти, поки ця пташка райська хизується в діамантах?! У неї немає проблем із грошима, судячи з фото, які вона публікує.

— Ну так і що? Я ж мати…

— Ти мати не тільки їй, а й мені! А Олена хороша – навіть на весілля не запросила. Мабуть, ми їй дуже потрібні.

— Гаразд, я дам грошей на школу. Але й Олені теж дам. Навпіл розділю, – пробурмотіла Василина Гнатівна.

До школи залишалося всього нічого. Таня валилася з ніг від втоми, а Василина Гнатівна все чекала звісток від доньки.

— Мам, нас із сином подруга на вихідні кличе на дачу. Ти, можливо, зумієш якось без нас? Дитині треба хоч трохи перед школою на природі побути, відпочити…

— Не знаю, Тетяно. Як я одна впораюся? Із гіпсом дуже важко…

Рішення прийшло звідки не чекали. Через тиждень, коли Таня вже зневірилася поїхати до подруги, зателефонувала Олена.

— Тань, зустрінь нас.

— Що? – не відразу зрозуміла та.

— Ми за 5 годин будемо у вас.  Виклич таксі, або знайомих попроси, тільки машина, щоб була бізнес-класу. Я на дешевих «відрах» не їжджу.

— Олено, ти зараз жартуєш, так? Я, взагалі, на роботі!

— Ну так відпроситися треба. І це, купи ікри червоної, я обіцяла нареченому багату зустріч. Ну все. Давай, бувай.

Таня так і сіла. Яка ікра? Який бізнес-клас?! А через 10 хвилин зателефонувала мати. Вона була схвильована і буквально плакала від щастя.

— Таня, поїдь зустрінь! Наша Оленка їде!

— Через 5 годин.

— І що? Їдь просто зараз, щоб встигнути. Затори, хіба мало…

Загалом, Тані довелося відпрошуватися, щоб зустріти сестру. Ніяких делікатесів вона не купувала. Вирішила, що обійдуться гості тим, що було в холодильнику: курячим супом і котлетами з індички на пару. Олена з’явилася не одна, а з чоловіком східної зовнішності. Українською мовою він не говорив, тільки посміхався. Утім, з Оленою вони розуміли одне одного.

— Просила ж, нормальну тачку! – процідила сестра, побачивши старе авто, куди йшла Таня.

— Є ще автобус і метро. Якщо це не влаштовує, – усміхаючись, відповіла та. – Або замовляй будь-яке таксі сама. У мене грошей немає на таку розкіш.

— Мислення бідняка! Як же гидко. Фу, – скривилася Олена.

Більше із сестрою вона не розмовляла.

А ось Василина Гнатівна була у нестямі від щастя. Абдула дуже сподобався матері, хоча він мовчки навертав котлети.

Закохані приїхали без подарунків, з порожніми руками, зате з великими вимогами.

— Мамо, ти нам із нареченим свою кімнату віддай. У тебе ліжко зручне, а Абдула любить комфорт.

— А маму куди? – ахнула Таня.

— До вас у кімнату.

— А ми з сином?

— А ви й на підлозі поспите. Нічого не трапиться, – відмахнулася та. – І взагалі, ми з дороги спати хочемо. Тож просто зараз і підемо. Мамо, звільни нам кімнату.

— Але ж ми зовсім не поспілкувалися! У мене стільки запитань, донечко!

— Завтра поговоримо.

— Тетянко, ти піди, все там прибери і чисту білизну застели, – сказала Василина Гнатівна.

— Добре. У такому разі ми із сином поїдемо на вихідні. Нам треба трохи відпочити, а не на підлозі спати, – сказала Таня.

— Їдь, донечко, а Оленка з нареченим зі мною побудуть.

— Ага, поїдь. Усе нормально буде, – Олена якось швидко і покірно погодилася. І Таня, не відкладаючи, зв’язалася з подругою.

Уже наступного дня після роботи вони із сином поїхали в гості, залишивши Василину Гнатівну на молодшу доньку.

— Слава Богу, я можу трохи відволіктися. Ще б до школи все приготувати, – поділилася з подругою Таня.

— У нас багато чого залишилося. Син виріс уже з тих речей, тобі віддамо, якщо треба.

— Та якось недобре, все-таки перший клас. Начебто мати обіцяла допомогти грошима. Тож дякую, але ми самі купимо. Дякую, що запросили нас! Озеро у вас, звісно, шикарне. – Раділа Тетяна, плескаючись із сином біля берега. Жінка дихала на повні груди…

Але радість її була недовгою.

У суботу ввечері, коли Таня з подругою накривали стіл до вечері, зателефонувала мати.

— Алло?

— Тань, терміново приїжджай! Оленка з нареченим зникли. Напевно, щось сталося, і вони в лікарні. Я не знаю, що робити!

— Мамо, а коли вони були вдома?

— Давно…

Виявилося, що молодша сестра зникла ще з вечора п’ятниці. Вона прийшла додому, поговорила про щось із матір’ю, пішла і не повернулася.

— Оленка сказала, що вони поїдуть прогулятися. Я попросила її купити мені ліки і молоко, щоб перед сном випити… І все. Ні Олени, ні молока…

Оскільки мати була в розпачі від жаху, Тані довелося залишати сина з подругою і їхати додому останньою електричкою. Вони з Василиною Гнатівною обдзвонили лікарні, подібні установи і не знайшли жодних слідів Олени. А вранці в її соцмережі з’явилося фото з літака, а потім і з чергового курорту…

«Ось що таке справжнє щастя», – писала вона, тримаючи в руках коктейль. Геолокація на фото була досить далеко від рідного міста Олени.

Як виявилося пізніше, Олена поїхала з нареченим до Єгипту. Вони були в країні проїздом, зупинилися на ніч і поїхали далі. А головне, Оленка поєднала приємне з корисним: забрала свій весільний подарунок у матері, поки Тані не було поруч, і свинтила.

— Баланс на карті порожній… – тихо сказала Василина Гнатівна, дивлячись на повідомлення від банку. – Ось тобі й молочко на ніч.

«Олено, ти не сестра. Ти злодійка! Щоб ти цим коктейлем подавилася», – написала в коментарі до публікації сестри зазвичай спокійна Таня.

Вона вже зрозуміла, що гроші, відкладені на навчання синові, зняла Олена. Василина Гнатівна занадто необачно дала картку і пін-код доньці.

— Мамо, ну навіщо ти так? Це ж наші гроші.

— Я думала, що вона мені ліки купить. А вона… Я їй так довіряла! – розплакалася Василина Гнатівна. – Ну гаразд, я їй хотіла ці гроші на весілля подарувати. Їй потрібніше.

— Їй?! Та їй нічого не треба! Вона просто наплювала на нас, на тебе… вкотре! Сподіваюся, тепер ти її із заповіту викреслиш. Так не можна жити, – сухо сказала Таня і пішла на кухню. Холодильник був порожній, а зарплату мали дати тільки у вівторок.

Настрій був огидний.

— Тань, я їсти хочу! – крикнула Василина Гнатівна хвилин за двадцять.

— На вечерю сьогодні картопляне пюре. Решту твоя ненаглядна з нареченим з’їли, – вона поставила перед матір’ю тарілку, і та не стала кривитися. З’їла.

Таня ж тихо пішла в кімнату і написала подрузі:

«Завтра приїду за сином і шкільними речами. Якщо ще не пізно їх запозичити у вас».

Син пішов до першого класу в чужому піджаку. На щастя, хімчистка зробила його майже новим.

Таня назавжди засвоїла урок: треба було просити гроші в матері раніше і тоді такого б не сталося. Мати теж урок засвоїла. Заповіт переписала на Тетяну і до старшої дочки стала ставитися м’якше. Нехай і ціною втрати грошей вони знайшли порозуміння, а ось Олена… Олена втратила сім’ю, зробивши вибір на користь сумнівного задоволення і шахрая Абдули.

Як з’ясувалося, всі обручки та подарунки були фейковими, підробкою, та й весілля в них із нареченим не відбулося, він просто витратив «вкрадені» гроші та зник. А Олена стала шукати нове «щастя».

***

Ця історія – це болісне нагадування про те, що іноді ми самі створюємо проблеми, плекаючи ілюзії. Василина Гнатівна, засліплена любов’ю до молодшої доньки Олени, роками виправдовувала її лінь і байдужість, на противагу працьовитій і відповідальній Тані.

Для матері “рибні котлетки” Олени були символом “смачного життя”, а каша, приготована Танею, – символом нудьги. Вона воліла вірити в красиву брехню про “успішну студентку” і “щасливе життя за кордоном”, ніж бачити реальність.

Ця розповідь показує, як маніпуляції та інфантильність можуть руйнувати сім’ю. Олена, яка звикла жити коштом інших, легко зрадила довіру матері та сестри, забравши останні гроші.

Її “щастя” виявилося мильною бульбашкою, а справжньою жертвою стала Таня, яка, незважаючи ні на що, тягнула на собі весь тягар відповідальності.

Але, як це часто буває, тільки втрата здатна відкрити очі на правду. Лише коли Василина Гнатівна залишилася з порожнім гаманцем і порожнім холодильником, вона зрозуміла, хто насправді її любить і піклується про неї. Цей гіркий урок, хоч і був болючим, але допоміг матері та старшій доньці знайти порозуміння.

Іронія долі в тому, що Олена, яка все життя шукала легкого щастя, врешті-решт втратила все – і гроші, і сім’ю. А Таня, яка ніколи не шукала вигоди, отримала те, що дійсно має значення – мир у стосунках із матір’ю.

Цікаво, чи доводилося вам бачити, як люди, засліплені любов’ю до “ідеалізованої” дитини, не помічали справжньої підтримки від іншої?