Я живу із сином та невісткою, але почуваюсь дуже самотньою та нікому не потрібною. Не раз плачу, але того нікому не показую.

У мене єдиний син Кирило. Ми з чоловіком виховали його гідною людиною, дали освіту та допомогли з весіллям.

Як був живий мій Микола, то я була найщасливішою жінкою у світі. Чоловік мене дуже любив і балував.

Хоч ми жили в селі, але роботи коло господарки я не знала. Лише грядочки з городиною прополю та й по всьому, все решту Микола робив сам.

Завжди як їхав з роботи, то віз мені щось. Подруги заздрили. Балував він мене. Ми разом звели будинок та літню кухню, де й робили всю брудну роботу, щоб у хаті чисто було.

Як не стало Миколи, світ почорнів для мене. Лише Кирило був розрадою.

Згодом син привів додому невістку. Леся хороша дівчина. Вони із Кирилом гарно живуть та виховують двох дітей.

Старша Карина уже студентка, а молодший син ходить до садочка.

Син з невісткою в будинку ремонти поробили та подвір’я облаштували. Серце радіє, як погляну на них.

Два роки тому мене діти переселили в літню кухню, а самі стали господарювати в будинку.

Нічого не скажу, Леся мене не ображала. Вона завжди прибирала в літній кухні, прала мій одяг та приносила їжу. Та я почувалась зайвою та чужою.

Мені тільки 63 роки і не вважаю, що дуже б заважала молодим, якби жила і далі в будинку. Я навпаки багато допомагала, як онуки були маленькі та й зараз на городі працюю.

Нещодавно у онучки був день народження. Я бачила, що всі готуються до приходу гостей.

Я привітала Карину і вручила подарунок. Чекала, що мене запросять до столу. Бачила, як приїздили гості, як проходило свято, а я сиділа сама в тій літній кухні.

Під вечір невістка принесла мені на підносі страви зі святкового столу та шматочок торта.

Я подякувала. Коли Леся пішла, я захлиналась від сліз. Не думала, що на старість заважатиму рідному сину, що він не захоче мене впустити до власного дому.

Може дасте пораду як налагодити стосунки з дітьми? Які у вас стосунки з дітьми? Ви сідаєте за один стіл з ними чи вам теж приносять окремо?