Катерина лежала, згорнувшись калачиком, і її сльози текли, мов весняні струмки. Коліна підтягнуті до підборіддя, а в грудях — порожнеча.

— Мамусю, — у двері постукала донька, — у тебе все добре?

Катя, вмить стерши сльози, натягнула на обличчя усмішку, як маску, і додала голосу бадьорості: — Та-ак, Юленько, все чудово. Все добре, доню. Ти кудись зібралася?

— Ага, ми з Ігорем у кіно й потім у кафе. Десь об одинадцятій буду вдома.

— Добре, біжи!

— Ти точно в порядку?

— Так, усе добре, все добре!

Катерина почула, як грюкнули вхідні двері, і зрозуміла, що її дівчинка побігла на побачення. Юлі вже майже двадцять…

Двадцять… Катя відчула гіркі заздрощі. Вона в її віці не бігала на побачення, а прала пелюшки, зубрила лекції та варила чоловікові борщ.

Із маленькою Юлею по черзі сиділи всі, кого тільки можна було вмовити: і мама з батьком, і свекор зі свекрухою, і бабусі з дідусями, навіть сестра Михайла та брат Катерини. А її донька — молодець: вчиться, зустрічається з хлопцями, про заміжжя навіть не думає.

А от тато Юлі… Він узяв і одружився. Звісно, таке трапляється.

Жили вони собі, горя не знали, аж раптом Катя почала помічати, що чоловік якийсь чудний став. Приходить з роботи, мовчить, лягає спати, щось постійно думає.

— Михасику, може, тобі в санаторій з’їздити на вихідні, підлікуватися? — пропонувала стурбована Катя.

Чоловік лише знизував плечима й відвертався. «Захворів, точно захворів», — думала вона. Ще б пак, майже двадцять років разом, із сьомого класу, знають одне одного як облуплених. Але, як з’ясувалося, не все. Це Катя зрозуміла вже потім.

А поки вона клопотала, щоб відправити свого “хворого” чоловіка в місцевий санаторій-профілакторій. Вийшло, як у тому непристойному, але правдивому анекдоті.

Наступного вечора Катя пішла в магазин. І кого вона там побачила? Свого коханого Михайла! Стоїть він, ніби нічого й не сталося, з молоком, свіжим хлібом і, найсмішніше, з дитячим харчуванням, від нуля до шести місяців…

— Мишко?!

— Катрусю… я… це… за хлібчиком прийшов.

Смішно, правда? Жив, виявляється, не в санаторії, а через два будинки від них. Прийшов у звичний магазин, той, що біля його старого дому, і зустрів дружину.

Він покаявся, розповів, що в тієї жінки в нього син, спадкоємець. А Катя на другу дитину так і не наважилася.

— Ах ти ж граф чортів! Спадкоємець йому, бач, потрібен! — кричала Катерина, аж заходилася. — Було б що успадковувати! Щоб та твоя вертихвістка навіть рота не відкривала на квартиру! Зрозумів? Виписуйся, і щоб свою частину на доньку переписав. Голий підеш, нехай твоя красуня тебе такого полюбить.

Михайло на все погоджувався.

Катя не могла заспокоїтися. Вона пішла на розбірки до тієї розлучниці, підстерегла її біля під’їзду і відтягала за волосся, обзиваючи на весь двір. Свекрусі, тій “зміюці підколодній”, висловила, яку “гадину-гуляку” вони виховали, побажавши їй такого бумеранга, щоб мало не здалося.

Речі Михайла вона викинула з балкона, попередньо порвавши їх на стрічки. Нехай нова дружина збирає йому гардероб. Вудки, його улюблені, поламала, документи порвала на дрібні клаптики. Улюблену кухлик розбила молотком, поки не видихнулася, розкришила його на порох.

— Відірвалася по повній, але зате заспокоїлася, — відзвітувала Катя подрузі. — Зрадника не пробачу, бо всі чоловіки однакові!

І почала жити звичайним життям.

Михайла викреслила, у доньки про нього не питала, хоча й знала, що вони спілкуються. З колишніми свекрами спілкування не припинила — вони ж ні в чому не винні. Зачіску не міняла, не худнула, у всі тяжкі не пускалася. Просто жила, як раніше.

А тут…

Ну треба ж, поставив лайк під фото чоловік, начебто смутно знайомий, подумала, що хтось з друзів колишнього чоловіка.

Подумала і забула.

Але чоловік виявився наполегливим, почав скрізь ставити лайк під фото.

А потім написав, запитав, чому вона його не впізнає, адже вони вчилися разом.

Катерина зателефонувала подружці й колишній однокласниці Тані та спантеличено запитала, хто ж цей загадковий чоловік, з таким ось ім’ям і прізвищем.

— Ти що, матір, – розсміялася Тетяна, – не впізнаєш свого залицяльника? Пам’ятаєш у дев’ятому класі до нас прийшов новенький, Генка Бойко? Та як ти не пам’ятаєш? Ще закохався в тебе, Михайло пику йому натовк, а він не відставав, поки ти йому не сказала, що кохаєш Мишка і ніхто тобі не потрібен? Він такий ще гарненький був, на нього всі дівчата западали, крім тебе. Я теж мріяла про нього.

Згадала?

— Ага.

Катерина згадала, знайшла навіть альбом з фотокартками, видряпала на фото Михайлу одне око, намалювала хвацькі вуса і знайшла того Генку, ну так, хлопчик симпатичний.

Одного разу Катя відповіла йому. Зав’язалося листування.

Листувалися всю ніч, потім на другий день, на третій.

Обмінялися телефонами, Геннадій виявився цікавим співрозмовником, Катя давно так не сміялася.

Вона здригнулася, навіть Юля помітила, що мама ніби ожила.

— Матусю, закохалася чи що?

— Та ну тебе, Юлько, просто настрій гарний.

Нарешті вони вирішили зустрітися.

Гена навіть розповів, як йому було погано, коли Катерина відмовила і посміялася з його почуттів, йому навіть довелося таблетки пити, от як.

Так його зачепила байдужість дівчини, ось такий був ніжний хлопець.

За місяць Каті здалося, що вона не те, щоб закохалася, але відчуває якісь почуття до Гени.

Потім вони зустрілися в неформальній так би мовити обстановці, зустріч пройшла на ура, Катя літала.

Минуло ще три місяці, жінка вже почала замислюватися, чи не познайомити їй доньку зі своїм бойфрендом, ха-ха, як цей самий бойфренд раптом почав дедалі рідше дзвонити, проявляти зацікавленість у зустрічах, зрештою написав їй цілу поему про те, що вони не можуть бути разом, він зрозумів, що не має жодних почуттів і взагалі…

У нього є кохана жінка.

А потім прийшло ще одне сповіщення, де Гена запитував, як їй Каті? Як вона почувається, чи боляче їй?

Ось так і йому було, боляче й прикро, це їй, мовляв, бумеранг повернувся.

Ось чому Катя і ревіла, їй не було так гірко навіть після розставання з рідним і коханим Михайлом, а тут… ось гад, він використовував її, а вона дурна, у-у-у, ще й з Юлькою хотіла познайомити, зганьбилася б, у-у-у.

Зателефонувала Тетяна, випитала, чому плаче подруга, терміново приїхала, заспокоювати.

Ти чого ревеш, дурна, закохалася чи що?

— Ні, – махає головою.

— А чого тоді, за Мишком так не кричала.

— Прикро, у-у-у, використав.

— Тьху ти, бери телефон.

— Навіщо, у-у-у?

— Лист писати будемо.

— Який?

— Турецькому султану від запорізьких козаків, так, пиши.

І Тетяна починає диктувати.

“Гена, ти трохи не зрозумів, я дуже вдячна тобі за проведений час, за те, що ти послужив таким собі жилетом, витягнув мене з безодні депресії після розлучення з коханим чоловіком, тим, заради кого я тобі тоді у школі відмовила, коли тобі довелося пити пігулки”.

— У мене не було безодні депресії, – пручається Катерина.

— Пиши давай, не було і добре.

“Геннадію, я дуже сподіваюся, що ти не тримаєш на мене зла, вибач, я не втрималася і дозволила собі маленьку слабкість захопитися тобою, сподіваюся, що цього разу минеться все без пігулок, адже поруч із тобою кохана жінка.

Бажаю щастя.

Катя”.

За півгодини прийшло повідомлення від Гени, з лайливими словами, де найпристойнішими були тварина і змія.

Потім ще приходило кілька, як він ненавидить її, що вона невдячна, яка була нехороша, скажімо так, така й залишилася.

Потім усе припинилося.

Мабуть пішов за таблетками, вирішили подружки, ніжний він, Генка.

Минуло ще кілька місяців, іде Катя з магазину, про щось задумалася, гоп, назустріч їй кидається панянка, хапає Катю за рукав і починає нещадно лаяти.

— Ви що? Ви хто? – здивування жінки було непідробним, тому пані зупинилася і набравши побільше повітря в легені, вона вже почала зв’язно висловлюватися.

З потоку її мови Катерина зрозуміла, що це… “кохана жінка Гени”.

Кохана жінка колишнього однокласника Каті докоряла жінці, що та безсовісна, залізла в чужі стосунки, що Гена дуже переживає і він у депресії, всі його думки тепер крутяться навколо неї, Катрусі, яка підла тільки, поманила і знову кинула.

— А з чого ви взагалі взяли, що це я?

— А хто ж? – здивовано запитує кохана жінка Генадія.

— Так он іде, бачите, дупою крутить, це ось вона і є розлучниця, вона і мого мужика увела, вже, мабуть, і до вашого добралася.

— Це точно вона?

— Вона, вона, ви їй задайте, а зі мною краще не зв’язуйтеся, а то захворієте…

— Це чому?

— Так я ж ця, відьма…

Жінка відсахнулася і пішла наздоганяти нову дружину Михайла, ну а що, нехай поговорять.

А Катерина весело покрокувала додому, посміхаючись вечірньому сонечку, що вже майже зайшло.