— Ігор, ти мене чуєш? У мене знову скаче тиск, — голос у слухавці тремтів від слабкості.

— Може, викликати швидку?

Ігор зупинився посеред коридору офісу, стискаючи телефон. За спиною лунали звичні звуки робочого дня: стукіт клавіатури, приглушені розмови, гудіння кондиціонера. А в вухах — знайома тривога.

— Мамо, а що показує тонометр?

— Сто вісімдесят на сто десять, — ледь чутно промовила Олена Михайлівна.

— Голова крутиться, в очах темніє.

Ігор машинально подивився на годинник. Пів на сьому.

За пів години він мав зустрітися з Аліною в кафе на набережній — вони нарешті зважилися поговорити про весілля.

Після трьох місяців стосунків настав час визначатися.

— Мамо, я зараз приїду.

— Не треба, синку, — слабо заперечила мати.

— У тебе там важливі справи. Я якось…

Але в голосі звучало очікування, і Ігор прекрасно це чув. Тридцять вісім років синівських обов’язків навчили його читати між рядків.

— Ніяких справ важливіших за твоє здоров’я немає, — сказав він звичну фразу і набрав номер Аліни.

— Ігор? — у слухавці пролунав здивований голос.

— Ти де? Я вже біля кафе.

— Ліна, вибач, але мені потрібно до мами. У неї підскочив тиск, може бути криз.

Мовчання. Потім тихе зітхання.

— Зрозуміло. Вкотре за місяць?

— Що ти маєш на увазі?

— Нічого особливого. Просто цікаво, чому твоя мама хворіє саме тоді, коли ми плануємо щось важливе.

Ігор відчув укол роздратування. Невже Аліна не розуміє? Хвороба — це не жарти, особливо в літньому віці.

— Ліна, мамі шістдесят три роки. Після розлучення вона практично одна виростила мене, працювала на двох роботах. Тепер моя черга про неї піклуватися.

— Звичайно, — голос став рівним, офіційним.

— Тоді зустрінемося іншим разом.

Ігор хотів щось додати, але Аліна вже відключилася.

Добираючись до материнської квартири, він думав про те, як несправедливо звучали слова дівчини.

Невже вона не бачить, наскільки складно йому розриватися між роботою, особистим життям і турботою про літню людину?

Олена Михайлівна зустріла його в халаті, бліда, спираючись на стіну.

— Ігорю, добре, що приїхав. Я так боялася залишатися одна.

Він виміряв їй тиск — дійсно підвищений, дав ліки, приготував вечерю.

Мати поступово приходила до тями, на щоках з’явився рум’янець.

— Дякую тобі, синку. Що б я без тебе робила?

— Не кажи так, мамо. Все буде добре.

— А як твоя Аліна? Хороша дівчинка, тільки дуже незалежна. Не боїшся, що з такою складно буде?

Ігор подивився на матір. В її очах читалося щире занепокоєння.

— Мамо, ми дорослі люди. Розберемося.

— Звичайно, розберетеся. Просто мені здається, вона не дуже розуміє сімейні цінності. Пам’ятаєш, як минулого разу, коли ти привів її знайомитися?

Я розповідала про твоє дитинство, а вона весь час дивилася у телефон.

Ігор не пам’ятав цього, але сперечатися не став. Мати напевно краще розбирається в жіночій психології.

Наступного дня Аліна була стримана і холодна. Вони зустрілися в обідню перерву в кафе поруч з офісом.

— Як мама? — запитала вона, розмішуючи цукор у каві.

— Краще. Тиск нормалізувався.

— Чудово, — тон залишився рівним.

— Ігор, мені потрібно тобі дещо сказати.

Серце забилося. За інтонацією він зрозумів — нічого хорошого не почує.

— Я багато думала вчора. Мені здається, ми поспішаємо з весіллям.

— Чому? Що сталося?

Аліна відклала ложечку, подивилася прямо в очі.

— За три місяці наших стосунків твоя мама «хворіла» сім разів.

Завжди в ключові моменти — коли ми планували поїздку, коли обговорювали спільне майбутнє, коли я повинна була залишитися у тебе на вихідні.

— Ти що хочеш сказати?

— Нічого конкретного. Просто цифри.

Ігор відчув приплив гніву. Невже Аліна настільки черства, що підозрює літню жінку в симуляції?

— Ліна, ти зараз звинувачуєш мою матір у брехні?

— Я констатую факти. І ще один факт — я втомилася від стосунків, де головною жінкою є не я.

— Це несправедливо.

— Можливо. Але це моє рішення.

Вона встала, залишивши на столі недоторкану каву.

— Аліна, зачекай!

Але вона вже йшла до виходу, не обертаючись.

Увечері Ігор сидів у своїй квартирі, намагаючись зрозуміти, що сталося. Невже він дійсно неправильно розставив пріоритети? Але мати — це святе.

Вона пожертвувала всім заради нього, працювала не покладаючи рук, віддавала останні гроші на його освіту.

Задзвонив телефон. Мама.

— Ігорю, як справи з Аліною? Не посварилися?

— Ми розлучилися.

— Ой, синку, мені так шкода. Хоча, знаєш, може, це й на краще? Я ж казала — вона занадто егоїстична. Тобі потрібна дівчина, яка буде цінувати сім’ю.

Після розмови Ігор довго стояв біля вікна, дивлячись на вечірнє місто.

Щось у материнських словах різало слух. «Може, це й на краще?»

Невже мати не засмутилася через його щастя, що не склалося?

Через тиждень він випадково зустрів колегу Аліни.

— Як справи у Ліни? — запитав, намагаючись, щоб голос прозвучав байдуже.

— Нормально. Правда, каже, що більше не хоче зустрічатися з чоловіками, у яких матусі на першому місці.

— Що вона мала на увазі?

— Та розповідала, що ваші побачення постійно зривалися через материнські хвороби.

Каже, знає таких — спочатку дружина конкурує зі свекрухою, а потім здається.

Ігор відчув неприємний холодок у грудях. Невже він дійсно виглядав як мамин синочок?

Вдома він дістав блокнот і почав записувати. Коли саме хворіла мати за останні півроку?

Двадцять третє лютого — день, коли вони з Аліною планували поїхати за місто.

Восьме березня — він хотів подарувати коханій каблучку.

П’ятнадцяте квітня — день їхньої першої серйозної розмови про майбутнє.

Список вийшов довгим. І дуже красномовним…

Ігор закрив блокнот. Невже мати дійсно маніпулювала ним? Але навіщо? Що їй могло дати руйнування його стосунків?

Відповідь прийшла сама собою. Контроль. Гроші. Увага. Статус єдиної жінки в його житті.

Наступного дня він поїхав до мами без попередження. Олена Михайлівна відкрила двері в звичайному домашньому одязі, виглядала бадьорою і здоровою.

— Ігор! Який сюрприз! Заходь, я якраз пироги пекла.

У квартирі пахло смачно, на кухні стояли підноси з рум’яною випічкою.

— Мамо, а вчора ти казала, що тобі не можна нічого борошняного через гастрит.

— А, це… — Олена Михайлівна на секунду розгубилася. — Лікар дозволив трохи. Сказав, що стан покращився.

— Зрозуміло, — Ігор сів за стіл. — Мамо, мені потрібно дещо з’ясувати. Ти дійсно хворієш чи просто не хочеш, щоб я одружився?

Мати зблідла, але швидко взяла себе в руки.

— Що за дурниці, синку? Звичайно, хочу, щоб ти був щасливий. Просто дівчина повинна бути підходящою.

— А кого ти вважаєш підходящою?

— Ну… сімейну, домашню. Щоб розуміла, що родина — це не тільки чоловік, але і його батьки.

— Тобто щоб ставила твої інтереси вище своїх?

— Ігор, про що ти говориш? — голос став ображеним. — Я все життя тобі віддала, а тепер ти мене в чомусь звинувачуєш?

— Мамо, я вдячний тобі за все. Але я хочу створити свою сім’ю.

— Створюй. Хто тобі заважає?

— Ти заважаєш. Кожен раз, коли у мене з’являються серйозні стосунки з дівчиною, ти починаєш хворіти.

Олена Михайлівна встала, відвернулася до вікна.

— Значить, я для тебе тягар? Хвора стара, яка заважає твоєму щастю?

— Не перекручуй. Ти прекрасно знаєш, про що я говорю.

Довге мовчання. Потім мати повільно повернулася до нього.

— А що, якщо це так? Що, якщо я дійсно іноді… перебільшую? Я маю право на твою увагу. Я тебе народила, виховала, у всьому собі відмовляючи.

— То ти визнаєш?

— Визнаю, що боюся залишитися одна. Боюся, що якась дівчина стане для тебе важливішою за матір.

Ігор відчув суміш полегшення і гіркоти. Нарешті правда.

— Мамо, любов — це не торт, який можна розділити на шматки. Чим більше любиш, тим більше її стає.

— Гарні слова. А на ділі дружини завжди налаштовують чоловіків проти матерів.

— Не всі. І не Аліна.

— Ця твоя Аліна! — голос став різким.

— Вона з першого дня показувала, що я їй заважаю. Думаєш, я не бачила її поглядів?

— Вона просто хотіла зрозуміти, які у нас стосунки.

— Правильно! Вона хотіла тебе забрати.

Ігор встав.

— Мамо, я спробую повернути Аліну. І якщо вийде, ми одружимося. А ти або приймаєш це, або можеш продовжувати війну. Але тоді ти дійсно мене втратиш.

Олена Михайлівна дивилася на нього з недовірою.

— Ти не зможеш зі мною порвати. Я ж твоя мати.

— Зможу. Тому що зрозумів — ти любиш не мене, а владу наді мною.

Він вийшов з квартири, не озираючись. За спиною чулися крики, погрози, благання. Але він продовжував іти.

У машині набрав номер Аліни. Довгі гудки. Нарешті, знайомий голос:

— Алло?

— Ліна, це я. Можемо зустрітися? Мені є що тобі розповісти.

Пауза.

— Ігорю, я не думаю, що це гарна ідея.

— Будь ласка. Всього на пів години.

Ще одна пауза.

— Добре. Завтра в обід, в тому ж кафе.

Наступного дня він сидів за столиком, нервово поглядаючи на вхідні двері.

Аліна з’явилася точно в призначений час — елегантна, стримана, красива. І дуже далека.

— Ти хотів поговорити? — сіла навпроти, не знімаючи пальто.

— Ліна, ти була права. Щодо мами.

Брови здивовано піднялися.

— У якому сенсі?

— Вона дійсно симулювала хвороби. Зізналася вчора.

Аліна мовчала, вивчаючи його обличчя.

— І що тепер?

— Тепер я хочу тебе повернути. Хочу, щоб ми були разом.

— Ігор, — вона похитала головою.

— Справа не тільки в твоїй мамі. Справа в тобі.

Ти дозволяв їй маніпулювати собою роками. Ти вибирав її істерики замість наших стосунків.

— Я змінився.

— За один тиждень? — в голосі прозвучала іронія.

— Знаєш, що мене найбільше засмутило?

Не те, що твоя мати не хотіла мене прийняти. А те, що ти жодного разу не став на мій бік.

Ігор відчув, як всередині зароджується маленька крижинка і повільно розростається.

— Ліно, я готовий все виправити.

— Але я не готова чекати, поки ти навчишся захищати наші стосунки.

Вона встала.

— Вибач, Ігор. Нам було дійсно добре, але це вже в минулому.

Він дивився, як вона йде, і розумів — цей урок обійшовся йому занадто дорого.

Задзвонив телефон. Мама.

Ігор подивився на екран і відхилив дзвінок. Деякі ціни за дорослішання доводиться платити двічі.