Повернувшись додому з інституту, Славко застав свою молодшу сестричку Свєту в під’їзді. Семикласниця, зажурившись, сиділа на брудній сходовій сходинці, а поруч з нею стояв її яскравий портфель.

— Ти що, набрала двійки і тепер додому, соромно повертатися, — пожартував старший брат.

— Дуже смішно, — підвелася на ноги дівчинка.

— Я прийшла додому, а в моєму портфелі не виявилося ключів від квартири. Стукаю, стукаю, бабуся не відкриває.

-Так чому ж ти не подзвонила? Може, щось сталося? — стривожився Славко, — телефон-то у тебе де?

Славко не став заперечувати слова сестрички. Таке було цілком можливо. Бабусині примхи ставали все різноманітнішими.

Ще недавно Самойленки були цілком звичайною і щасливою родиною. Тато, мама, двоє дітей. І бабуся, мамина мама, яка жила разом з ними.

Тато Славка і Свєти працював далекобійником все життя і непогано заробляв. Тому Самойленки й вирішили привести на світ Світлану. Вона була досить пізньою дитиною. А потім, з різницею в два роки, сім’ю спіткало нещастя.

Спочатку пішов з життя батько. Нещасний випадок на трасі. Потім у бабусі стався інсульт. Після втрати чоловіка мамі Славка і Свєти довелося багато працювати. Працюючи раніше добу через дві, тепер вона практично не бувала вдома.

Одній важко утримувати сім’ю. Славко кілька разів поривався піти з інституту і теж почати працювати. Але жінка категорично заборонила. Для неї це було «табу». Син обов’язково повинен отримати вищу освіту.
І Ольга для цього робила все.

Після бабусиного інсульту стало особливо складно. Якийсь час Ользі довелося присвятити себе догляду за мамою. І начебто, здавалося б, літня жінка прийшла до тями. Але, не тут-то було. Почалися дивацтва.

Бабуся почала все забувати, навіть імена онуків, плутати події, заїкатися, робити досить таки дивні вчинки.

Ось як зараз. Славко чомусь не був здивований, коли Свєта йому сказала, що це бабуся забрала з її портфеля ключі і телефон.

Таке було цілком можливо. Причому, лікар на консультації сказав, що це наслідки інсульту, і краще вже не стане, буде ставати тільки гірше.

Хлопець відкрив квартиру своїм ключем, але переступивши поріг, відразу ж відчув різкий запах газу.

-Не заходь поки, – крикнув він сестричці.

Сам побіг на кухню. Так і є! Всі конфорки на плиті були увімкнені, а на підлозі валялася розлита каструля борщу, який зварила Ольга перед тим, як піти на роботу. Славко швидко вимкнув усі конфорки і відчинив пластикову стулку кухонного вікна.

Бабусю хлопець знайшов у залі. Вона сиділа в кріслі, розпатлана, і її погляд був недобрий. У руках старенька тримала спиці для в’язання.

-Ти хто такий? – верескливо закричала вона на Славу.

– Ти як сюди потрапив?

-Бабусю, це я, твій онук, – Славко намагався заспокоїти жінку.

Хлопець стояв біля дверей, не роблячи спроб наблизитися до бабусі.

Він знав її агресивні стани. Саме в такому стані вона штрикнула ножицями в ногу своєї дочки, раптово побачивши в ній ворога.

-Іди геть! Іди геть негайно! -вищала старенька, виставляючи перед собою спиці. – Поліція, поліція! Допоможіть, грабують!

Славко вирішив відступити. Він абсолютно губився в такі моменти і не знав, як заспокоїти бабусю.

У коридорі боязко тупцювала Свєта і морщила носик.

-Славко, чим це пахне?

-Пахне газом. Вийди в під’їзд, тобі тут не варто дихати. І двері залиш відчиненими. Треба все провітрити.

Виштовхнувши сестричку, Славко кинувся дзвонити матері. Він би й сам пішов. У квартирі не було чим дихати, але залишати бабусю одну теж не можна було. А що, якщо вона чиркне сірником?

Ольга охнула в трубку, почувши сина.

-Славко, треба гарненько і швидко провітрити квартиру. Я спробую зараз відпроситися з роботи і прибігти до вас. Ти тільки не залишай бабусю одну. Де вона зараз?

-Вона в залі, і у неї в’язальні спиці. Вона агресивно налаштована, як тоді, ну ти пам’ятаєш…

Ольга застогнала, і син навіть уявив, як вона стоїть там на роботі, тримаючись за серце.

-Синку, я розумію, тобі страшно, але треба за нею все-таки доглянути, поки я не прийду. Там у залі, в комоді, серед різного дріб’язку є татові запальнички. Що, якщо бабуся до них дістанеться?

-Я зрозумів, мамо. Я догляну, ти тільки приходь швидше.

Славко прочинив двері зали і, крізь щілинку, почав наглядати за бабусею. Вона все так само сиділа в кріслі і все так само стискала спиці. Її очі зловісно блищали.

-Я тебе бачу, – заявила вона. -Ти хто такий? Стежиш за мною?

Славі ставало моторошно. Добре хоч Свєта погодилася піти до подруги, кинувши в передпокої портфель. Однак, до того часу, коли Ольга прибігла з роботи, її мама майже прийшла до тями.

Вона встала з крісла, встромила спиці в клубок пряжі, що валявся на підлозі, і почала бурмотіти щось про в’язання шкарпеток. Потім понюхала і шумно втягнула в себе повітря.

-Це що, газом пахне? – спокійно запитала літня жінка. – Славко, ти чого там заглядаєш? Заходь. Чим пахне в квартирі?

Хлопець видихнув. Бабуся знову стала майже колишньою його бабусею, і він спокійно увійшов до кімнати. Відкрив балконні двері.

-Бабусю, нехай провітриться. Ти права, в квартирі чимось пахне.

Оскільки двері квартири були відчинені навстіж, Ольга увійшла безшумно. Вона застигла на порозі залу, переводивши погляд з мами на сина. Очі жінки були на мокрому місці.

-Ти даремно відпросилася, – постарався посміхнутися Славко. – У нас вже все добре, правда, бабусю?

-Добре-то добре, – бурчала старенька. -Тільки от чому так газом пахне? Ольго, а ти чого вдома? Ти хіба не працюєш сьогодні?

-Працюю, мамо. Я ненадовго, скоро знову втечу.

Жінка боком зайшла в кімнату і, намагаючись зробити це непомітно, сунула собі під кофту клубок пряжі з встромленими в нього спицями. Зробила синові знак рукою.

Вони пішли на кухню, і там жінка побачила розлитий по всій підлозі борщ. Кинулася його прибирати, і одночасно говорила синові:

-Славко, напевно, прийшов час заховати всі колючі і ріжучі предмети. Я зараз втечу на роботу, а ви зі Свєтою зберіть всі ножі, виделки, ножиці, спиці і все таке, ну, ти зрозумів. А потім ми разом подумаємо, де у нас це буде зберігатися, так, щоб бабуся не знайшла.

І постарайся не затримуватися після інституту, коли я на роботі. Думаю, Свєті не варто більше залишатися з бабусею удвох.

-Я і сам так думаю, – гірко зітхнув Славко. – Та я вже й так бігом біжу, а не встигаю. Як уявляю, що було б, якби бабуся чиркнула сірником або знайшла запальничку…

-Славко!!! — Ольга до того часу прибрала кухню і схопилася за голову. — Я намагаюся про це не думати. Я не знаю, як нам жити далі. Просто не знаю! Я не можу піти з роботи. Вам потрібно вчитися. Нам потрібно на щось жити.

Славко бачив, що мама готова розплакатися, і м’яко доторкнувся до її плеча.

-Ну все, мамо, добре. Запах майже вивітрився. А бабуся зараз нормальна. Я подзвоню Свєті, нехай вона повертається додому. А ти біжи на роботу. Сьогодні ми якось впораємося.

-Сьогодні, ось саме сьогодні! — протяжно видихнула Ольга. — А що далі? Як нам жити? Господи, що ж робити?

Ольга, картаючи себе за те, що залишає хвору маму на своїх дітей, втекла на роботу. А Славко подзвонив сестричці і почав думати, чим він буде її годувати?

Зупинився на яєчні з ковбасою і до того часу, як Свєта прибігла від подружки, яка живе в сусідньому під’їзді, на столі її чекала гаряча вечеря. Покликали їсти і бабусю. Вона прийшла, як ні в чому не бувало. Але обурилася, коли Славко подав їй ложку.

-Хто це яєчню ложкою їсть? Славко, ти що? Вилки давай.

-А у нас більше немає вилок, – відвів очі хлопець. – Мама їх всі в ломбард здала, – випалив він, не знаючи, що сказати.

-Який ломбард, Славко? Ти з глузду з’їхав?

Тут же, забувши, про що вони розмовляли, бабуся переключила свою увагу на Свєту.

-А хто ця дівчинка за столом? Твоя подружка? Така неввічлива, сіла тут їсти і навіть не привіталася.

Світлана широко розплющила очі, зробила гримасу братові і, поспіхом засунувши в себе яєчню, побігла в кімнату. Бабуся їла не поспішаючи і на неї знову накочувало. Славко зрозумів це, коли вона звернулася до нього, назвавши молодим чоловіком, і вилаяла за погане обслуговування.

Кілька днів сім’я прожила відносно спокійно. Бабуся їх не впізнавала, але, принаймні, не сильно дивувалася. А потім пролунав грім.

Вона затопила сусідів. Залишила відкритими крани у ванній кімнаті. Ніхто так і не зрозумів, чи хотіла бабуся помитися, набрати ванну, чи зробила це спеціально. Це вже не мало значення, коли на Ольгу кричав злий чоловік з нижнього поверху.

-Ви хоч розумієте, що накоїли? Я тільки недавно ремонт зробив. Ви мені все оплатите! Все, до копійки. І взагалі, чому ви залишаєте наодинці неосудну людину? Хто знає, що вона у вас може накоїти. Сусіди кажуть, нещодавно в під’їзді пахло газом. Це її фокуси? Ви нас усіх наражаєте на небезпеку. Так далі тривати не може.

Ольга повзала по підлозі, збираючи ганчіркою воду і мовчала. Їй не було що сказати.

Сусід втік, крикнувши наостанок, що збитки їм доведеться оплатити. Ольга в серцях відкинула мокру ганчірку, забризкавши кахель на стінах, сіла в калюжу і розплакалася.

Славко намагався підбадьорити матір, продовжуючи збирати воду. Необхідних слів не знаходилося. А що тут скажеш?

Увечері, коли бабуся і Свєта лягли спати, Ольга влаштувала на кухні сімейну раду.
Рада складалася всього з двох осіб — її і сина.

-Славко, ти у мене вже дорослий, — невпевнено почала жінка. — Я хотіла з тобою порадитися. Ось дивись, що мені дали на роботі.

Ольга поклала на стіл білу пластикову візитівку.

Славку впало в око написане «Будинок престарілих».

-Знаю, Славко, знаю, це дуже погано, — затараторила Ольга, немов виправдовуючись перед сином. — Але у нас з тобою немає іншого виходу. Це хороше місце, я дізнавалася, там до хворих ставляться по-людськи. Витрати на утримання бабусі покриватиме її пенсія. Ми будемо її часто відвідувати.

Славі стало соромно, що мама, яка тягне на собі всю сім’ю, ще й виправдовується перед ним. І він швидко кивнув головою.

-Мамо, так, звичайно. Іншого виходу у нас немає. А якщо ми побачимо, що бабусі там погано, ми ж завжди зможемо її забрати. Так?

Через кілька днів бабусю визначили на нове місце проживання. Того дня вона нікого не впізнавала. Їй здавалося, що її привезли в санаторій, де вона відпочивала з чоловіком в молодості.

Бабуся прискіпливо оглядала умови в палаті, називаючи її «номером», бурчала і не розуміла, чому ця незнайома їй жінка і хлопець весь час сором’язливо відводять очі.

Без бабусі вдома стало дуже спокійно. Світлана видихнула і знову почала запрошувати в гості своїх подружок. Тільки Ользі було дуже соромно, і вона відвідувала свою маму так часто, як тільки у неї була можливість.

Хоча, могла б цього не робити. Літня жінка майже ніколи її не впізнавала. Але виглядала цілком задоволеною життям.

Через пару тижнів до Ольги з сусіднього міста приїхала її сестра Галя. Це не було приїздом в гості, Галина дізналася, що Оля здала маму в будинок престарілих. Вона вибухнула прокльонами, ледь тільки увійшла в квартиру.

-Як ти могла? Це ж наша з тобою мама! Ніколи не думала, що ти така, що при живих дітях залишиш маму гнити там.

Оля намагалася пояснити. Розповідала, що іншого виходу у неї просто не було. Але Галя не слухала, продовжуючи кричати:

-Слава Богу, мама виростила одну таку невдячну дочку. Я не така. Я сьогодні ж її забираю і забираю до себе.

Після відходу сестри Ольга знову плакала. Син обійняв її, намагаючись втішити. А Свєта уїдливо запитала:

-А чого це тітка Галя так кричить? Вона хоч уявляє, яка бабуся зараз? Вона ж у нас дуже давно не була.

Це було правдою. Галина, хоч і була старшою сестрою Ольги, все ще працювала, як і її чоловік.

Галина дотримала свого слова і забрала маму до себе. Ольга намагалася їй дзвонити, дізнаватися про мамин стан, але Галя тільки фиркала в трубку, нічого не розповідаючи сестрі.

Через місяць у Ольги видалася пара вихідних і, як би їй не було соромно, вона поїхала в сусіднє місто до Галі, щоб відвідати маму. Для Галини її візит став несподіванкою, і вона застигла на порозі квартири, ніби не бажаючи пропускати сестру всередину.

Потім схаменулася, відійшла вбік, але на її обличчі вже не було колишнього напору, а виднілася розгубленість.

Ольга увійшла і спокійно запитала:

— Де мама? Як вона себе зараз почуває? Я приїхала її провідати.

— Мами тут немає. Вона в будинку для літніх людей, — відвела очі Галина.

— Як це? — ахнула Ольга.

— Ти що, Галю? Ти ж так кричала на мене. Я невдячна дочка… А ти тоді хто?

-Вибач, Олю, я була неправа. Мама, і правда, зовсім несповна розуму. У мене чоловік психанув. Сказав — або вона, або він. І що жити з нею в одній квартирі він не збирається.

Ти не переживай, я відвезла її в той самий будинок, у вашому місті. Мамі там подобалося.