Ксенія зайшла в квартиру і побачила чужі чоботи та куртку в передпокої. Значить, до дочки знову прийшла подружка.

– У нас гості? – крикнула вона в бік кімнати дочки, проходячи з пакетом продуктів на кухню.

Не встигла прибрати продукти в холодильник, як у дверях з’явилася Юля.

– Мамо, до мене Настя прийшла. Можна вона у нас сьогодні ночувати залишиться? У нас завтра залік, а в гуртожитку не підготуватися як слід. Оцінка в залікову книжку йде, а Насті потрібна стипендія.

– Звичайно, залишайся. Зараз приготую вечерю.

– Дякую, мамо, – радісно сказала Юля, чмокнула Ксенію в щоку, і дівчата побігли в Юлину кімнату.

Ксенія згадала, що говорила про Настю дочка. Приїхала з невеликого містечка, батько вживає, грошей мати надсилає мало…

Ксенія зітхнула.

Вона не любила таких. На вигляд сама скромність, а хватка як у бульдога, всіма правдами і неправдами намагаються зачепитися у великому місті.

Ксенія сьогодні не планувала нічого готувати на вечерю. Залишилися макарони і котлети, але на чотирьох цього не вистачить. Значить, потрібно відварити ще макарони і посмажити котлети. Або тільки посмажити котлети і зробити салат, тоді і макаронів вистачить.

Вона подумки похвалила себе за передбачливість, що купила печиво до чаю.
Сама Ксенія намагалася не їсти нічого солодкого і борошняного. Набрала вагу помітно.

Ксенія ліпила котлети. Як відчувала, не заморозила залишки фаршу.

– Ксеніє Михайлівно, вам допомогти?

– У кухню увійшла Настя.

– Не треба, йди, готуйся до заліку, – відповіла Ксенія.

– Та я хотіла трохи відволіктися, а то в голову вже нічого не лізе.

– Настя стояла і не збиралася йти.

– Раз так, тоді роби салат. Овочі візьми в холодильнику.

– А який салат? – запитала Настя.

– Який? Та який хочеш, – посміхнулася Ксенія.
І Настя почала господарювати: вимила овочі, листя салату, поклала на край столу дошку. Ксенія сказала, де взяти салатник.

Незабаром до них приєдналася і Юля. Дочка не любила допомагати на кухні, тому порізавши абияк огірок, сказала, що щось не дочитала і пішла. А Настя впевнено різала овочі.

– А можна лимон в салат вичавити?

– Звичайно, – кивнула Ксенія.

«Дівчина мила, скромна, господарська. Може, з такою подругою і дочка хоч чогось навчиться», – подумала Ксенія.

Коли прийшов з роботи чоловік, стіл вже був накритий, заварений свіжий чай, а в вазочці лежали цукерки і печиво.

– У нас гості? – заглянув на кухню Ігор.

– Подруга Юлькіна, готуються до заліку. Вона залишиться у нас ночувати. Мий руки і клич дівчат до столу, – розпорядилася Ксенія.

Незабаром вони всі разом сиділи за столом і вечеряли. Чоловік, завжди мовчазний, сьогодні раптом блищав красномовством. Розпитував дівчат про навчання, про викладачів, навіть якийсь анекдот не зовсім смішний розповів. Але дівчата сміялися.

Ксенія раділа, що у чоловіка нарешті гарний настрій, він не сидить мовчки, як зазвичай.

Після вечері Настя зголосилася мити посуд. На подив Ксенії, чоловік не поспішав на диван, до телевізора, як завжди робив після ситної їжі, а продовжував сидіти за столом і базікати з дівчатами.

Ксенія пішла готувати чисту постільну білизну і нічну сорочку для подруги дочки.

Дівчата вимили посуд і повернулися до себе. Чоловік сів перед телевізором і знову став колишнім і похмурим. Ксенія не ревнувала, лише здивувалася. Ніколи не помічала, щоб він розважав подружок дочки.

Кілька днів Настя не заходила до них, а потім знову попросилася на ночівлю. У гуртожитку влаштували вечірку з танцями, а вона не любить всього цього галасу.

– Залишайся, коли потрібно. Місця вистачить, – привітно погодилася Ксенія.

– У вас так спокійно і добре, – потупивши очі, сказала Настя.

«Скромна, не зіпсована, намагається догодити. Моїй Юльці є чому в неї повчитися», – зітхнула Ксенія.

З чоловіком останнім часом у них якось не ладилося. Пристрасть давно минула, кожен жив своїми інтересами. Вони знали один про одного все, розуміли один одного з півслова, погляду. Більше мовчали, ніж розмовляли.

При Насті чоловік ставав балакучим, що дивувало Ксенію, але й радувало. Давно вона не бачила Ігоря таким.

Настя стала часто залишатися на ніч, а під час сесії практично жила у них. Новий рік вони теж зустріли вчотирьох. Настя не рвалася додому. Ксенія розуміла, що якщо батько вживає, то радості зустрічати вдома Новий рік мало.

Але ж є подруги, родичі. Невже не сумує за мамою? Але питати не стала. Раптом Настя подумає, що Ксенія натякає на щось.

Дівчина допомагала, коли був час, навіть прибирала квартиру. А ось дочка ухилялася від домашньої роботи. Нічого, вийде заміж, усього навчиться, буде все робити.

Згодом Настя стала зовсім своєю. Ксенія тепер завжди готувала на чотирьох. Якщо щось купувала дочці, то не забувала і про Настю.

Та з радістю приймала подарунки, у відповідь допомагала по дому. Ксенія ділилася з нею кулінарними секретами, і Настя із задоволенням їх переймала. Юля на кухні з’являлася лише щоб поїсти. На літні канікули Настя поїхала додому. І Ксенія навіть сумувала за нею.

Так пролетіли два роки. На третьому курсі, на самому початку року Настя раптом перестала до них заходити.

– Юлю, ви посварилися, чи що? Хлопця не поділили? – запитала якось Ксенія.

– Ні, мамо. Просто Настя орендувала квартиру.

– Ось як? А звідки у неї гроші? Ти казала, що з грошима у них туго. На що ж вона орендуввла квартиру? Навіщо? Ми звикли до неї. Хіба у нас їй було погано?

– У неї з’явився хлопець. Начебто вона зібралася з ним жити, – ухильно відповіла дочка.

– Який хлопець? Ви ж подруги, невже вона не відверто з тобою розмовляла? Дивно якось.

– Мамо, мені потрібно готуватися до занять, – відмахнулася похмуро дочка.

Юля явно не хотіла обговорювати з матір’ю подругу. Щось між ними все ж сталося. Але Ксенія вирішила, що дівчата самі розберуться, не її це справа.

А чоловік знову став похмурим і мовчазним, часто затримувався на роботі. Ксенія його добре знала, бачила, що щось його турбує. Одного разу не витримала і запитала:

– Що сталося? У тебе на роботі неприємності?

– Чому ти так вирішила? Все добре.

– Але ти мовчиш весь час, про щось думаєш, затримуєшся на роботі. Скажи, може, я можу чимось допомогти?

– Можеш, – раптом сказав чоловік. – Не чіпай мене дурними питаннями.

Ксенія не могла збагнути, що раптом чоловіка так розлютило. Вони і так майже не розмовляють. Це нормально, що дружина цікавиться справами і настроєм чоловіка.

– Що відбувається, Ігорю? – не відставала Ксенія.

– Все, набридло. Я давно збирався сказати, що у мене є інша жінка. Я кохаю її. Така відповідь тебе влаштовує? У тебе на думці тільки котлети і їжа. Ти скоро в двері проходити не будеш. Дивитися на тебе не можу.

Ксенія остовпіла.
– І хто вона? Чим вона краща за мене? Молодша? Ти їй навіщо потрібен? Тобі скоро п’ятдесят. Пограється з тобою, гроші викачає і вижене. А я не пущу. Чуєш? Не прийму назад…

– Все, досить. Це порожня розмова. Я зараз зберу речі і піду, – чоловік дійсно пішов за валізою.

Ксенія не повірила. Це що, якийсь жарт? Не може він ось так взяти і піти після двадцяти років шлюбу. Але чоловік дійсно почав діставати свої речі з шафи і кидати у валізу.

Ксенія намагалася, щоб вдома було чисто, намагалася смачно нагодувати, а виявляється, йому все це було не потрібно.

А що потрібно? Молоде тіло? Невже причина тільки в її повноті? Їй і самій не подобалося, як вона виглядала, але схуднути не виходило, скільки б Ксенія не намагалася. А сам він бачив себе в дзеркалі?

Він що, думає, що може зацікавити молоду жінку? Вона пограється з ним, викачає гроші і кине. І що? Повернеться? Яка вульгарність.

Ксенія не знала, що робити. Що в таких випадках повинна робити дружина? Вмовляти залишитися? Влаштувати істерику? Бити посуд? Ніколи не думала, що таке може статися з нею, з ними.

Вона до останнього не вірила, що чоловік піде. Але коли грюкнули вхідні двері, здригнулася і оглянула кімнату. На підлозі валялася забута шкарпетка. Вона підняла її.
Сліз не було, було здивування і розгубленість. Ось так просто взяв і пішов.

А їй що робити? Як жити далі? І тут Ксенія помітила дочку. Вона стояла в дверях і дивилася на матір.

– Мамо, тато пішов?

– Так, – Ксенія важко зітхнула і опустилася на диван.

Ксенія раптом зрозуміла, що дочка не запитала, куди пішов батько. Вона підвела на дочку очі.

– Ти щось знаєш? Чому ти не питаєш, куди він пішов?

– Нічого я не знаю. – Юля розвернулася, щоб піти в свою кімнату.

– Брешеш. Я ж бачу, ти знаєш. Скажи, – зриваючи голос, попросила Ксенія.
Юля різко повернулася до неї.

– Ти хочеш знати? Мамо, невже ти нічого не помічала?

– Що не помічала? – відгукнулася Ксенія.

– Так до Насті він пішов! – зірвалася на крик дочка.

– До якої Насті? До нашої Насті?

– Мамо, вона не наша. Я теж не відразу здогадалася. Вона часто мені говорила, що заздрить, що у мене такий батько, хороша сім’я. Я не говорила тобі…

Одного разу вона пішла з лекції, сказала, що голова болить. А після я ще в бібліотеці сиділа пару годин. Коли прийшла додому, то застала їх.

Мамо, ти сама винна. Подивися на себе. Ти останнім часом не фарбуєшся, погладшала, на тітку стала схожа. А тут Настя вся з себе…

– Що ти несеш? Вона ж удвічі молодша… Чому ти мені відразу не сказала?

Голос у Ксенії став глухим, млявим. Вона тільки зараз почала згадувати, як чоловік ставав балакучим при Насті, як дивився на неї. Вона думала, що він бачить в ній дочку, а він, виявляється, бачив в ній молоду жінку.

І Настя-то … «Ах, як у вас спокійно…Ксеніяє Михайлівно, давайте я вам допоможу…»

У голові Ксенії лунав тоненький ніжний голосок Насті.

Раділа, що господарська, що допомагала. А Ксенія довірливо розповідала їй, що Ігор любить найбільше. Пригріла змію, сама собі яму вирила…

Про Настю все зрозуміло, не вистачає чоловічої ласки, хоче зачепитися в місті. А тут підвернувся чоловік подруги, дорослий, з грошима, ось і знайшла в його особі коханця і батька собі.

Значить, ось хто їй квартиру орендував. Значить, він давно спланував піти до неї, чекав зручного випадку. А вона сліпа, нічого не бачила. Розслабилася. Думала, стільки років разом, нікуди він не дінеться. А він взяв і пішов до подруги дочки. Жах який…

Ксенія помітила, що все ще тримає шкарпетку в руках. Вона з огидою відкинула її.

” Вона жила в нашій квартирі, їла їжу, яку я готувала, допомагала мені… Виявляється, втиралася в довіру, спокушала батька подруги… Господи, яка ж я була сліпа! Як соромно…

Напевно, дочка права. Я сама винна. Адже знала, що таким, як Настя, не можна довіряти. І прийняла її, впустила в сім’ю, як до дочки ставилася…

Нічого, погуляють, і він повернеться. Не потрібен старий молодій дівчині. Ні, ну Настя-то яка!..”

На роботу Ксенія йшла, як на каторгу. Співробітники звідкись дізналися, шепотілися по кутках, замовкали, варто було їй увійти в кабінет.

А коли дізналася, що чоловік подав на розлучення, зовсім знітилася, жити не хотілося. Вона навіть почала підбирати варіанти, як легше і безболісніше скоротити собі віку.

І тут раптом подумала, що Настя тільки й чекає, що Ксенія самоліквідується і залишить їм з Ігорем квартиру. Юля не в рахунок, вона вже доросла, її вмовлять, змусять піти з квартири…

Здоровий глузд переміг, і Ксенія взяла себе в руки. «Ну вже ні, нічого у них не вийде.
Я піду на той світ, а вони будуть жити і радіти? Даремно сподіваються…»

Через переживання Ксенія схудла, постриглася, взялася за себе. І до моменту суду вона досить добре виглядала.

Напередодні суду раптом з’явився Ігор.
– Чого прийшов? Настя тебе вигнала? Я так і знала. – Ксенія тріумфувала.

– Ти була права. Я був лише трампліном для неї. Вона поїхала з якимось іноземцем. Вибач мене. П’ятдесят ось-ось стукне, а я так і не порозумнішав. Задумався про себе, повірив, що молода дівчина дійсно здатна мене полюбити…

– Хочеш повернутися? Ти мені в душу плюнув, розтоптав мої почуття. Я не пробачу. Розлучення ти сам затіяв. Нехай нас розлучать. Я не зможу жити з тобою після всього цього… – Ксенія навіть сама не вірила, що сказала це.

Вона сподівалася і чекала, що чоловік повернеться, а коли він повернувся, зрозуміла, що пробачити зможе, а ось жити з ним навряд чи.

Чоловік пішов.
Юля шкодувала батька.

Ксенія знала, що дочка бачиться з ним. Було прикро, але з іншого боку, він її батько, і ним залишиться за будь-яких обставин. А якщо Ксенія буде забороняти, сваритися з Юлею, втратить ще й дочку.

Напевно, не варто нікого впускати в свій дім, в свою сім’ю, особливо молодих і милих дівчат.

Не кожна приходить з чистими намірами і вдячністю, хтось може прийти з наміром забрати.