Моя молодша сестра Марія вступила в шлюб у дуже юному віці, ледь досягнувши повноліття. Зі своїм обранцем вони були знайомі ще зі шкільних років, їхні стосунки тривали одинадцять років, і в їхньому колі жартома називали їх нареченими чи не з початкових класів.

Їхній союз здавався всім природним, попри юність обох.

Після весілля Марія оселилася разом із Дмитром у квартирі, яку їм надала свекруха. Та, будучи власницею двох помешкань, поступилася одним з них молодятам, зауваживши: “Живіть, раз одружилися, тільки з дітьми не поспішайте, спершу здобудьте освіту”.

Мати Дмитра була розсудливою жінкою, підтримувала молоде подружжя, не втручаючись у їхнє життя, і добре прийняла невістку.

Молоді здобули освіту, знайшли роботу, а в 24 роки стали батьками. У Марії та Дмитра зʼявився син, який був надзвичайно схожий на батька. “Наче під копірку робили”, — жартувала свекруха, демонструючи дитячі фотографії свого сина як доказ.

Я з чоловіком і дітьми мешкала в іншому місті, а наша мама, яка проживала в крихітній однокімнатній квартирі, часто хворіла. Тому зі всією турботою про онука Марії допомагала свекруха.

“Сама собі заздрю”, — зізнавалася сестра, — “інші дівчата про свекрух таке розповідають, а моя — як справжня подруга. І поради слушні дасть, і зайвих настанов немає, і з Данилом посидіти — їй лише в радість”.

Коли маленькому Данилові виповнилося півтора року, родину сестри спіткало велике горе: Дмитро загинув в автокатастрофі.

Ми побоювалися, що втратимо і сестру, настільки глибоко вона переживала розлуку зі своїм єдиним чоловіком. Свекруха, втративши сина, трималася з останніх сил, щоб спонукати Марію жити заради дитини.

“Я буду сидіти з Данилком, — сказала вона, — а ти йди працюй, а то зійдеш з розуму”.

Марія поступово почала звикати до життя без Дмитра, їхній син ріс. Квартира, в якій вони мешкали, належала свекрусі, і та постійно наголошувала, що все залишить єдиному онукові.

Так минуло 7 років, а потім у сестри з’явився залицяльник, колега з роботи.

Потихеньку він почав проводжати сестру, допомагати їй у побуті, возити за покупками. Сергій і на мене справив найсприятливіше враження, і з Данилом зумів подружитися.

Ось тільки свекруха Марії цього не одобрила:

— Ти зрадила пам’ять свого чоловіка, – звинуватила вона сестру, – як ти могла, Дмитрик тебе так любив, а ти? Чоловʼягу завела,

Данько ось-ось твого прихвосня татом називати почне. І де? У моїй власній квартирі!

Марія сказала, що зійдеться з Сергієм і вони з’їдуть на оренду, бо Сергій був приїжджим. Але й це не влаштувало матір її покійного чоловіка.

— Сама котись, хоч до чорта на роги, – сказала свекруха, – а Данила ти не отримаєш. Забула мого сина? Ну що ж. Віддай свого сина мені і йди, будуй своє життя.

Сестра ридає. Ні, вона не готова заживо себе ховати, їй тільки 33 роки, віддавати сина на виховання бабусі вона теж не хоче.

— Розумієш, – каже сестра, – мені її шкода, обірву зараз, скажу, що мій син – моя справа, так у свекрухи взагалі нікого не залишиться. Але й так жити не можна, вона почала Данька налаштовувати проти мене і Сергія.

— Ось буде у твоєї матері і ще дитинка, – каже бабуся, – і забуде про тебе, як про тата твого забула. І нікому ти потрібен не будеш, тож скажи мамі, що ти бажаєш жити з бабусею.

Сергій пропонує Марії поїхати в інше місто, але сестра проти.

— Я не можу позбавити свекруху останньої рідної людини, її онука.

Мама моя намагалася говорити зі свахою.

— Лідо, сина твого не повернеш, а донька моя жива, вона ж вдовувала 7 років, думаєш легко це? Ти вдовою залишилася, тобі було 40, а їй 25. Ну зрозумій ти, живим – про живе, ніхто не зраджує і не забуває Дмитра, але й Марії в труну не лягти.

Нічого Ліда слухати не бажає. Ось так і живемо.

***

Життя часом викручує таке, що й не придумаєш. Історія Марії – яскравий тому приклад. Було все: дитяче кохання, ідеальна сім’я, добра свекруха.

А потім раптовий удар долі, який змінив усе. Коли Марія, здавалося б, починає зцілюватися і знаходить нове кохання, біль свекрухи за сином перетворюється на перешкоду.

Ця ситуація – не про зраду, а про глибокий біль. Біль матері, яка втратила сина і бачить в онукові його продовження. І біль Марії, яка, втративши чоловіка, має право на власне життя. Коли ці два болі стикаються, найбільше страждає дитина.

У таких випадках немає легких рішень. Але важливо пам’ятати, що кожен має право на власне щастя. Іноді найскладніший вибір – це той, який необхідно зробити заради себе та дитини, навіть якщо це ранить близьких.

Бо інакше можна втратити себе, намагаючись врятувати того, хто, можливо, не готовий прийняти допомогу в такий спосіб.

Чи доводилося вам робити складний вибір заради власного благополуччя?