— А я б, Ліда, на твоєму місці не хвилювався б, — пронизуючи поглядом невістку, вимовив дівер, — або ти погоджуєшся з моєю пропозицією, або йдеш до в’язниці.

Крадіжка все-таки — серйозний злочин. І я на твоєму місці Вадику нічого не розповідав би.

Навіщо провокувати сварки в родині?…

… Ліда з Вадимом були одружені вже вісім років, у подружжя підростав син Петро. Два роки після весілля Лідочка і Вадим прожили в Києві, але потім повернулися в село, звідки обоє були родом.

Стосунки між чоловіком і дружиною завжди були рівними, вони дуже рідко сварилися, любили і поважали одне одного.

Свекруха не могла натішитися невісткою, свекор теж цінував Ліду. Тільки братові чоловіка, Арсенію, вона була ніби поперек горла.

Ліда помічала, що Арсеній ставиться до неї прохолодно, але особливої уваги цьому не надавала. Зрештою, не можна ж подобатися абсолютно всім?

Конфліктів між Лідою і Арсенієм ніколи не було, вони ввічливо віталися один з одним, перетинаючись на спільних святах.

Ліда й подумати не могла, що саме брат чоловіка зробить все, щоб зруйнувати її життя…

… Коли підріс Петрик, пішов спочатку в садок, а потім — в школу, Ліда вирішила вийти на роботу.

Вадим працював механіком, заробляв начебто пристойно, але на виконання всіх бажань його зарплати не вистачало.

Подружжя мріяло про автомобіль, новенький кросовер, на який відкладати з зарплати Вадима не вдавалося.

У кредит чоловік з дружиною влізати не хотіли.

Арсеній жив у столиці, вів там бізнес. Відстань від столиці до села, де жила Ліда з Вадимом, була невеликою, на машині її легко можна було подолати десь за годину.

Саме дівер несподівано підказав з роботою…

Якось Арсеній приїхав до Вадима і розповів:

— Давно вже хочу у нас в селі магазин відкрити. Нормальний, на зразок супермаркету, великий, щоб у ньому все було!

А то пів села раз на тиждень мотається в місто. Вадя, ти що з цього приводу думаєш?

— Непогана ідея, — знизав плечима чоловік, — я думаю, що ти розкрутишся. Ти, головне, ціни не задирай і народ до тебе потягнеться.

— Ну що, я не розумію, чи що, — образився Арсеній, — я, власне, з якого приводу заїхав… Ліда, ти не хочеш у мене попрацювати?

— Ким? Будівельником? — пожартувала жінка.

— Ну чому? Продавцем, касиром і адміністратором, три в одному, як то кажуть.

Все-таки я трохи побоююся брати людину з вулиці, зараз нікому не можна вірити.

А тебе я давно знаю, ми — родичі, за магазин не страшно, якщо ти там стоятимеш.

— А чому б і ні? — трохи подумавши, погодилася Ліда. — Я якраз збиралася шукати роботу. А яка зарплата?

— Не переживай. Ми — свої люди, грошима не ображу.

Арсеній під магазин викупив велику одноповерхову будівлю, ремонт у ній тривав всю весну і літо.

Дату відкриття мінімаркету запланували на десяте серпня.

Арсеній розійшовся: асортимент у магазині був широким, навіть найвибагливіший і прискіпливий покупець з маркету не пішов би без покупки.

​Ліда стала за касу — вона пробивала покупки, стежила на моніторі за покупцями, вечорами після закриття наводила в приміщенні порядок.​

​Через тиждень Арсеній найняв прибиральницю і помічницю для Ліди, молоду дівчину Олю, яка відповідала за викладку товару.​

Місяць пролетів швидко.

Ліда вела суворий облік товару і грошей про всяк випадок — Арсеній їй, звичайно, родич, але хто знає?

За день до дня видачі зарплати господар магазину зателефонував своїй невістці і попередив:

— Лідо, завтра в другій половині дня магазин закривай. Я приїду, будемо робити ревізію.

— Добре, — погодилася жінка, — я оголошення роздрукую і на дверях приклею, щоб люди знали і даремно не приходили.

Ревізія тривала кілька годин. Арсеній разом з Лідою рахували абсолютно все.

Ближче до кінця підрахунків жінка помітила, що у начальника змінюється настрій.

“Невже щось не так? Щось не сходиться?” — подумала Лідія, але запитати безпосередньо в Арсенія побоялася.

— Так, — щось підраховуючи на калькуляторі, вимовив господар магазину, — крадемо, значить?

Ліда злякалася: вона з каси не взяла ні копійки! За товари розраховувалася відразу, в борг сама собі не відпускала!

— Такого не може бути, — рішуче сказала Лідія, — не може бути нестачі! За Олею я уважно стежу, та й за Алевтиною Костянтинівною теж.

Нас у цьому магазині працює три людини і за кожного, за себе, зрозуміло, теж, я ручаюся. Перерахуй, будь ласка, ще раз.

— Ліда, — в голосі Арсенія з’явилися сталеві нотки, — ти мене за кого приймаєш? Я на торгівлі собаку з’їв!

Ти що думаєш, це мій перший магазин? Ще жодному продавцю не вдалося мене обдурити! Що будемо робити?

— Скільки нестачі? — запитала Ліда і полізла за гаманцем.

Сорок дві тисячі чотириста дванадцять гривень шістдесят дві копійки.

— Скільки? — Ліда не повірила своїм вухам, — та бути цього не може!

— Ось, перерахуй сама, якщо не віриш. Не вистачає дорогого алкоголю, ікри, морепродуктів. Що за мій рахунок жирувати вирішила?

— Все, більше я сюди не вийду, шукай іншого продавця! Зарплату можеш мені не виплачувати. Теж мені, начальник, — розлютилася Ліда і почала збиратися додому.

— Куди це ти? — запитав Арсеній, — почекай, я зараз поліцію викличу, розбиратися будемо.

Зарплату ти так і не отримаєш, оклад у тебе ж менший за цю нестачу, ти мені ще двадцять сім тисяч майже винна залишаєшся!

Я ще раз питаю: як проблему вирішувати будемо?

— Нічого я з тобою вирішувати не буду! — крикнула Ліда, — я нічого не брала!

— Послухай, дорогенька, — вкрадливо промовив Арсеній, — ти ж прекрасно знаєш, що в місті у мене є зв’язки.

Я привезу сюди свого слідчого і він швидко виставить тебе винною. Думаю, тобі не потрібно пояснювати, як це робиться?

А за розкрадання, крадіжку простими словами, легко можна отримати реальний термін. Тобі це потрібно? Я пропоную все вирішити мирним шляхом.

Після цих слів Ліда злякалася: дійсно, невідомо, що у Арсенія на думці. Він може серйозно її підставити, маючи потрібні в певних сферах знайомства.

— Що ти хочеш? — запитала Ліда і, почувши відповідь, злякалася ще більше.

— А я скажу прямо. Ти мені давно подобаєшся, дуже давно.

Знаю, що розлучитися з Вадькою добровільно ти не захочеш, тому пропоную тобі стати моєю коханкою.

— Ні за що! — відрізала Люда, — вже краще до в’язниці!

— Добре, мила, нехай буде по-твоєму. Про Петю подумала? Як він буде жити з усвідомленням, що його мати — злочинниця?

Загалом, я тобі на роздуми три дні даю, на роботу можеш поки не виходити. Я на завтра тобі заміну знайду. Думай, все в твоїх руках.

Чоловікові Ліда сказала, що захворіла, тому кілька днів на роботу ходити не буде. Жінка не знала, як вчинити.

З одного боку, вона не хотіла до в’язниці, а з іншого боку, зустрічатися з Арсенієм і ставати його коханкою не хотілося ще більше.

Чоловікові Ліда теж правди сказати не могла, не знала, як він до неї буде після такого ставитися.

Раптом вирішить, що Ліда сама вішається на шию Арсенію?

На допомогу несподівано прийшла Оля. Дівчина якось після роботи забігла до Ліди додому:

— Тітонько Лідо, а ви в магазин повертатися будете? — запитала Ольга.

— Не знаю ще, через кілька днів буде видно. Як у вас там справи? Моя заступниця справляється?

— Ой, наші нею незадоволені. Вона нахабна, грубіянить, здачу дає неправильно, навіть на калькуляторі рахувати не вміє.

Цікаво, де Арсеній Олексійович її взяв. Тітонько Лідо, а як пройшла ревізія?

— Не так, як би мені хотілося, — роздратовано сказала Лідія.

— Ви знаєте, мені потрібно вам дещо сказати, — прошепотіла Оля, — тільки ви мене, будь ласка, не видавайте. Нікому нічого не кажіть, добре?

Я зустрічаюся з Вітькою, мама нам дружити не дозволяє, тому бачимося ми тільки вночі.

Я чекаю, поки мама засне, тікаю через вікно, і ми з ним по селу до світанку гуляємо…

Тітонько Лідо, я багато разів бачила, як Арсеній Олексійович вночі приїжджає в магазин! Машину заганяє за будівлю і з заднього входу коробки в автомобіль тягає. Потім магазин закриває і їде.

— Що ти кажеш? — не повірила своїм вухам Лідочка, — він приїжджає і бере звідти товар?

— Так, — кивнула Оля, — Вітька може підтвердити, він теж це бачив.

Ліда зрозуміла, що план зробити її своєю коханкою Арсеній виношував дуже давно, і спосіб, як її підставити, теж придумав заздалегідь.

Ліда, подякувавши Олі, провела її за хвіртку і пішла зізнаватися чоловікові…

Вадим рвав і метав:

— Я йому покажу! Я йому дам коханку! І крадіжку влаштую, і термін теж!

Ні ногою більше в цей магазин, зрозуміла? Я зараз до нього з’їжджу, віч-на-віч все з’ясую.

Арсеній пізно ввечері брата побачити не очікував:

— Вадька, ти? А що сталося?

— Вадим, не привітавшись, одразу ж луснув старшого брата в скроню, між ними зав’язалася бійка.

— Що, мою дружину захотів отримати? Я тобі покажу, — кричав Вадим, — близько до нашої родини не наближайся. Задушу!

… Через місяць Арсеній продав магазин. Чоловік більше в село не навідується.

Вадим всю правду про витівку брата розповів батькам, і ті, звичайно, стали на бік молодшого сина і невістки.

Ліда знайшла роботу, пішла бібліотекарем працювати у місцеву школу. І життя повернулося назад в своє спокійне русло…