Валентина Сергіївна стояла біля вікна кухні, дивлячись, як у дворі грають сусідські діти. Дочка Ганна ходила по кімнаті, розмахуючи руками.

– Ганнусю, дача – це єдине місце, де я можу відпочити.

– Від чого відпочити? – пирхнула Ганна.

– Сидиш удома, з онуками граєш. Яка тобі втома?

…Три роки тому Валентина Сергіївна раділа, коли дочка одружилася з Михайлом. Тихий, інтелігентний програміст видавався ідеальним зятем. Молодята вирішили пожити в неї тимчасово – накопичити на власне житло.

Тимчасово розтяглося на три роки та двох дітей.

– Мамо, приготуй сніданок для Віри, – кидала Ганна вранці, збираючись на роботу. – І не забудь про вітаміни. Тільки не ті дешеві, що вчора давала.

Валентина Сергіївна працювала у районній бібліотеці. Зарплата невелика, але улюблена справа зігрівала душу. Після роботи вона поспішала додому – Ганна не любила, коли з дітьми доводилося сидіти самій.

– Де ти вешталася? – зустрічала дочка.

– Кирило годину плакав, Віра уроки не зробила. Не можу ж я весь час з ними  няньчитися!

– Вибач, працювала допізна. Інвентаризацію проводили…

– Працювала! Що за робота в твоїй бібліотеці? Книжки з полиці на полицю переставляти?

Михайло зазвичай мовчав, спостерігаючи ці сцени. Іноді заступався, але не сміливо.

– Ганно, мама намагається…

– А тебе не питали!

– Огризалася дружина.

– Краще дітям допоможи, замість того, щоб у комп’ютер витріщатися.

Перший серйозний конфлікт стався минулої зими. Валентина Сергіївна підхопила грип, але Ганна все одно пішла на роботу.

– Мамо, що ти, як маленька? Подумаєш, температура. У мене важлива зустріч із клієнтами.

– Аню, може, візьмеш лікарняний? Мені дуже погано…

– Через твій нежить я кар’єру ламати не буду!

Валентина Сергіївна провела день із п’ятирічною Вірою та дворічним Кирилом, ледве тримаючись на ногах. Увечері Ганна повернулася у чудовому настрої.

– Контракт підписали! Премію обіцяли. Мамо, а вечеря де?

– Я хвора була…

– Хвора, хвора! Невже суп розігріти не могла? Михайло голодний прийде із роботи.

Михайло прийшов через годину, побачив змарнілу свекруху і мовчки пішов на кухню готувати вечерю.

– Що ти робиш? – обурилася Ганна.

– Мама хворіє. Сам повечеряю.

– А мені що, готувати самій? У мене голова після роботи тріщить!

Михайло не відповів, але губи підтиснув.

З кожним місяцем Ганна ставала все більш вимогливою. Критикувала їжу, прибирання, виховання дітей.

– Мамо, чому Віра знову двійку отримала? Ти ж із нею займаєшся! Чи займатись не вмієш?

– Аню, у неї труднощі з математикою…

– Інші ж діти не мають труднощів! Значить погано пояснюєш!

Або раптово, серед обіду:

– Мамо, що це за котлети? Жорсткі, як підошва! Михайло добре заробляє, ми можемо нормальні продукти купувати!

– Я купувала гарний фарш…

– Гарний! Перший-ліпший взяла! А треба обирати!

Ігор – так звали сусіда, який працював кухарем, – якось сказав Валентині Сергіївні на сходовому майданчику:

– Щось ви, Валентино Сергіївно, схудли. Не заслабли?

– Ні, що ви. Просто втомлююсь трохи…

– Сім’я стала великою. Нелегко, мабуть?

Валентина Сергіївна хотіла відповісти чесно, але передумала. Не варто виносити сміття з хати.

А вдома тим часом назрівала буря. Ганна дізналася, що в сусідки нова шуба, і вирішила – сім’ї також потрібні обновки.

– Мамо, твоя дача приносить дохід?

– Який дохід? Там город…

– Город! А ділянка скільки коштує? Тисяч триста мінімум. Гроші на вітер!

– Але ж я туди їжджу, відпочиваю…

– Коли ти їздила востаннє? Два роки тому! А гроші висять мертвим вантажем!

Валентина Сергіївна відчула холод у грудях. Дача дісталася їй від батьків. Маленький будиночок, шість соток – єдиний куточок, де можна було побути на самоті.

– Ганнусю, навіщо продавати? Влітку з дітьми поїдемо…

– З дітьми? – засміялася Ганна.

– Їм море потрібне, путівки! А не твоя розвалюха без зручностей!

– Вона мені дорога…

– Дорога! Тобі все дороге, крім онуків! Їм освіта потрібна, гуртки! А ти за старі дошки чіпляєшся!

Михайло спробував втрутитися:

– Ганно, може, не треба… Дача Валентині Сергіївні подобається…

– Тебе ніхто не питає! –

Вибухнула дружина.

– Це наші сімейні справи!

Михайло почервонів і вийшов із кімнати.

– Мамо, будь розумною, – продовжила Ганна м’якше.

– Продамо дачу, дітям освіту сплатимо. Тобі що, дошки  дорожчі за онуків?

– Ні, звичайно…

– Тоді завтра поїдемо до рієлтора.

Наступного дня Валентина Сергіївна підписала договір. Дача пішла за двісті вісімдесят тисяч. Ганна обіцяла гроші відкласти на освіту дітей.

Але за місяць у квартирі з’явилися нові меблі, у Ганни – дорога сумка.

– А музична школа для Віри? – несміливо запитала Валентина Сергіївна.

– Рано ще. Підросте – вирішимо.

Після продажу дачі щось зламалося. Ганна припинила церемонитися з матір’ю.

– Мамо, попрасуй мені сукню. І не так, як учора – у складках все було!

– Мамо, в крамницю сходи. Список на холодильнику. І не купуй дешеве!

– Мамо, чому в хаті бардак? Цілий день вдома стирчиш, а порядку навести не можеш!

Михайло ставав дедалі мовчазнішим. Вечорами йшов гуляти з дітьми і повертався пізно.

Якось Валентина Сергіївна не витримала:

– Аню, може, мені краще найняти десь кімнату?

– Найняти? На які гроші? На бібліотечну зарплатню? – засміялася дочка.

– Та за такі гроші тобі тільки кут у комуналці світить!

– А, може, так буде краще…

– Краще для кого? Для мене? Мені шукати няньку? Мамо, припини егоїстку з себе будувати!

Розв’язка настала у листопаді. У Валентини Сергіївни загострився радикуліт – не могла розігнутися від болю.

– Аню, виклич лікаря…

– Якого лікаря? Вдаєш! Хочеш відлежатися!

– Я не вдаю! Мені дуже боляче!

– Боляче! Завжди в тебе щось болить! Набридло, мамо! Якщо не можеш допомагати, – з’їжджай!

– Куди з’їжджати?

– Не знаю! У будинок для людей похилого віку, до подруг – мені все одно!

Михайло не витримав:

– Ганно, що ти несеш?

– А ти помовчи! Це наші справи!

– Валентина Сергіївна також і моя сім’я!

– Твоя сім’я – це я і діти! А не ця…

– Ганна тицьнула пальцем у бік матері.

Михайло мовчки пройшов у спальню і почав складати речі у сумку.

– Ти куди зібрався? – здивувалася Ганна.

– З’їжджаю.

– Через неї?

– Через тебе! Не можу більше дивитися, як ти знущаєшся над матір’ю!

– Я не знущаюся! Я вимагаю порядку!

– Ти перетворилася на чудовисько, Ганно! Не хочу це бачити щодня.

– А діти? Ти їх кидаєш?

– Подам на розлучення. Зустрічатимуся з ними за розкладом.

Михайло пішов. Ганна металася по квартирі, дзвонила йому, благала повернутися. Але він був непохитний.

– Забезпечуватиму дітей, – сказав при зустрічі. – Але  з тобою жити не можу. Ти стала чужою.

Без Михайла стало тяжко. Однієї зарплати не вистачало. Ганна стала ще злішою, зганяючи на матері всі невдачі.

– Через тебе він пішов! Якби не нила, лишився б!

У січні Ганна заявила:

– Мамо, переписуй на мене квартиру!

– Навіщо?

– Тому що я тут господиня. Діти ростуть, їм місце потрібне. А ти можеш переїхати.

– Це моя квартира…

– Була твоя. А тепер тут ми живемо.

– Ганно, я ж твоя мати…

– І що? Не зобов’язана я все життя жити з тобою! В мене своя сім’я!

– Яка сім’я? Михайло пішов!

– Іншого знайду! А з тобою хто буде зв’язуватися?

Наступного дня Валентина Сергіївна переписала квартиру на дочку, як та й вимагала. Сама ж, зібрала свої не хитрі пожитки, та поїхала до сестри в село на постійне місце проживання.

У сестри був будинок на два господаря. В одній його частині колись жив її старший син з родиною, але, як діти підросли, вони переїхали в місто. Там і оселилася Валентина.

– Ну й слава Богу, – раділа Ганна.

Перший тиждень вона раділа свободі. Але потім зрозуміла – одній із дітьми нестерпно важко.

Віра вередувала, Кирило плакав ночами. Готувати, прибирати, працювати – все навалилося разом.

Ганна спробувала додзвонитися до матері, але телефон мовчав.

Вона сиділа у власній квартирі і нарешті зрозуміла, що назавжди втратила найближчу в світі людину…

Як кажуть, – за що боролася, недолуга…

А ви що думаєте з цього приводу? Як вам витівки дочки? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.