У п’ятницю Ліза повернулася з роботи трохи раніше – нарешті всі справи було завершено, замовник проєкт схвалив та сплатив.

Шеф оголосив, що з понеділка половина колективу працюватиме віддалено. Ліза саме й  опинилася у цій половині.

Чоловік зустрів новину про те, що наступні два тижні Ліза працюватиме з дому, із захопленням.

– Клас! Це одразу вирішує всі наші проблеми! – Вигукнув він. – Треба подзвонити мамі та Елі!

– Які проблеми, Вітю? – Запитала Ліза.

Але чоловік, махнувши рукою, мовляв, потім поясню, пішов до кімнати, де лежав його телефон.

Ліза нічого не зрозуміла, але чула, як він захоплено повідомляв матері, що Ліза в найближчі два тижні буде вдома, тож тепер жодних проблем немає.

Після розмови з матір’ю Віктор увійшов на кухню, широко посміхаючись.

– Ось, як добре все склалося! – Сказав він.

– Може, хоч тепер ти поясниш мені, що трапилося і чому ти такий радісний? – Запитала Ліза.

– Мама з Елею ще у березні забронювали собі тур на одинадцять днів в Емірати. А щодо дітей, домовилися із сусідкою, що вона на цей час візьме їх до себе: все одно вони ходять у садок, тож треба було доглянути їх тільки ввечері.

– Плюс одні вихідні. Звісно, все це не безплатно. І тут, уявляєш, дитячий садок зачиняють на ремонт. Сидіти з дітьми цілий день сусідка відмовилася.

– Відпустка зривається! А тут ти кажеш, що два тижні будеш удома! Коротше, післязавтра з ранку Елька дітей привезе – потяг у них увечері.

– Вітю, а ти нічого не забув? – Поцікавилася Ліза.

– Що я забув?

– Мене не забув запитати, чи хочу я протягом двох тижнів няньчитися з твоїми племінниками, поєднуючи це з повною зайнятістю?! Ні! Я не згодна! Нехай Еля сама вирішує свої проблеми.

– Лізо, ну, що ти справді? Які тут проблеми? Ганнусі – майже шість, Микиті – три з половиною. Вважай, – дорослі діти! Їх тільки погодувати вчасно треба – і більше ніяких турбот. Не вередуй!

– Добре, не вередуватиму, – якось дуже легко погодилася Ліза. – Але з дітьми сидітимеш сам!

Вони одружилися з Віктором рік тому. До цього вони ще рік зустрічалися. Він добре залицявся, намагався передбачити будь-яке її бажання.

Єдине, що могло б стати перешкодою на шляху їхнього сімейного життя, була відсутність у Віктора своєї житлоплощі – він жив із мамою, сестрою та племінниками у трикімнатній квартирі у спальному районі міста.

Але проблема вирішилася просто: перед самим весіллям батьки Лізи оформили на неї квартиру бабусі, яка дісталася мамі у спадок.

Старша сестра Віктора вискочила заміж у вісімнадцять років. За чотири роки шлюбу вона стала мамою двох дітей, а потім, так само поспішно, розлучилася з чоловіком і повернулася до матері.

Тож до того, як Віктор переїхав до Лізи, їхня квартира була, так би мовити, дещо перенаселена.

Мати Віктора ще працювала, Еля після декрету також вийшла на роботу. Батько дітей переказував їй невеликі аліменти, тож з Віктора вони грошей не питали.

Але Еля була дуже своєрідною жінкою. Наявність у неї дітей вона чомусь вважала подвигом, інколи ж навіть індульгенцією.

Наприклад, вона регулярно у вихідні залишала дітей матері чи братові і  «відпочивала» – або з подругами в кафе, або до когось на дачу, або в хорошій компанії на турбазу.

– Я втомлююся, адже в мене двоє дітей! – говорила вона при цьому.

Коли Ліза та Віктор одружилися, Еля і дружину брата спробувала «вставити в графік». Подзвонила якось Лізі і запитала:

– Ти коли дітей на вихідні братимеш? – Кожного третього тижня, чи кожного другого? Нам треба точно знати.

Треба сказати, що Еля дуже здивувалася, коли почула, що Ліза має свої плани і що сидіти з племінниками чоловіка вона не буде.

– При нагоді виручити я, звичайно, не відмовлюся, – сказала Ліза увечері чоловікові, – але бути нянькою на постійній основі не збираюся.

Напевно, Віктор передав ці слова сестрі, бо якось у суботу вона прийшла до них із дітьми і попросила дозволу залишити їх на кілька годин.

– Я записувалася на нігті на вечір, а майстер зателефонувала і попросила прийти раніше, у неї там щось пересунулося в робочому плані. Я туди й назад. Гаразд?

Звісно, їй не відмовили. Але Еля не прийшла за дітьми ні за дві години, ні за чотири. Віктор намагався додзвонитися і до сестри, і до матері, але обидва телефони мовчали.

Еля прийшла тільки до обіду в неділю.

– Ну, подумаєш! – Заявила вона. – Я в салоні зустріла Вероніку, і ми трохи посиділи в кафе. Забирати дітей було вже пізно, тож я пішла додому, – пояснила вона братові.

Після цього Ліза сказала чоловікові, що більше жодних справ з Елею вона мати не хоче.

Рік пройшов спокійно, і ось вам «здравствуйте»!

У неділю Еля з дітьми з’явилася рано-вранці – ще не було й дев’ятої години.

– Ось тут речі, – сказала вона, поставивши біля дивана об’ємну сумку. – Я на будь-яку погоду поклала. Мало що. Так, діти ще не снідали.

Потім вона цмокнула сина і дочку в маківку, звеліла їм поводитися добре і побігла.

Ліза насмажила сирників, нагодувала племінників та чоловіка, помила посуд.

Потім вона зайшла до спальні, взяла невелику валізу, з якою зазвичай їздила у відпустку, повісила на плече сумку з ноутбуком і сказала Вікторові:

– Я теж пішла. Поводьтеся добре. Сподіваюся, що за два тижні ви не загробите квартиру.

– Ти куди? – Здивувався Віктор.

– Я домовилася з подругою – вона мене на цей час прихистить. За це я готуватиму нам вечерю.

– Стривай! Але ж мені завтра на роботу! Куди я дітей подіну?!

– А це вже твоя проблема! Я тебе попереджала! У холодильнику є суп із фрикадельками та котлети. На два дні вам вистачить, а там уже якось сам. Якщо потрібна буде консультація щодо кулінарії, дзвони!

Ліза пішла, залишивши чоловіка одного з племінниками та з проблемами.

Коли за два тижні вона повернулася, дітей у квартирі вже не було. Віктор сидів на кухні та чистив картоплю.

– Привіт! Ну як? Сподіваюся, ти впорався? – Запитала Ліза.

– Впорався. Мені довелося брати відпустку. Чергову! Хотів взяти власним коштом – не дали. Виходить, що я залишився без відпустки, наступна – лише через пів року, – сказав чоловік.

– Зате ти врятував сестру! Сам! Не залучаючи мене до цієї справи. Молодець! Тепер, коли Еля наступного разу звернеться до тебе з проханням посидіти з її дітьми, сподіваюся, ти приймеш правильне рішення, і розраховуватимеш тільки на свої сили, – сказала Ліза.

Віктор урок засвоїв.

Згодом вони з Лізою допомагали і батькам, і Елі. Але Віктор попередив сестру, що якщо вона хоча б раз порушить домовленості, то далі розв’язуватиме свої проблеми сама.

– Допомогло ж! Годі чужими руками жар загрібати! Ви зі мною згодні? Як вам моя витівка?

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу?