Хочеться розповісти про свою біду. У 65 років я маю двох дітей, але я їм не потрібна.

Дожила до старості, але відчуваю, що ніхто мені навіть води не подасть. Вкладала в них всю любов, старалася, а тепер вони хочуть вижити мене з квартири.

Сталось так, що я рано овдовіла. Залишилась одна з двома дітками Ромчиком та Златою.

Чоловіка не стало по дурні. Він почав випивати, сильно випивати. А в 36 років, коли діти ходили до школи його не стало. Важко було, але людина до всього може звикнути.

Пізніше зустріла Артема, ми одружились і я народила третього синочка. Ми прожили 10 років, а потім стосунки зійшли нанівець.

Після розлучення син захотів жити з батьком і я його підтримала. Насправді чоловік міг більше дати сину, на відміну від мене, тому я не стала перечити. Разом вони виїхали за кордон і там живуть досі.

Потім мої діти повиростали, побудували власні сімʼї. Роман пішов у зяті, а пізніше Злата привела до нас зятя.

У сина життя невдовзі пішло не в ту сторону. Він повторив долю свого батька. Невістка не стала терпіти витівки пʼяного чоловіка і вигнала його. Тому Роман змушений був повернутися додому.

Відтоді життя стало нагадувати кошмар. Його посиденьки на кухні з іншими алкоголіками виводили мене, вони галасували, могли посуд побити, що я одна могла зробити? Зрештою син пішов в слід за батьком, поховала його в 38 років.

Дочка тим часом звинувачувала мене у всіх бідах.

– Якби ви були нормальними батьками, то зразу подбали б про житло для своїх дітей! А тепер ми всі тіснимося тут!

А я навіть не сподівалася, що на мене чекає таке важке життя біля дочки та зятя. Злата поводиться ніби вона там господиня, все робить на свій лад. А ж на пенсії і здоровʼя не дозволяє мені працювати.

Мій наймолодший син працює в Німеччині. Приїжджає в Україну раз в рік. Ми з ним зустрілися і я пожалілася на своє життя.

– Мамо, це не моя справа. Розбирайтеся між собою самі, я вже давно там не живу, не знаю, які у вас стосунки! – спокійно відповів мені той.

Я не очікувала на таку його недбалу реакцію, я думала він зможе мені допомогти, адже непогано влаштувався за кордоном і гарно заробляє. Невже не може купити мені якусь маленьку квартиру, щоб я так не страждала, а потім її чи продасть, чи залишить?

А він навіть зі своєю сестрою відмовився розмовляти, щоб якось тай виручити мене.

Коли син поїхав мене шокувала інша новина. Дочка заявила, що вони з зятем взяли в кредит машину і тепер я маю їм допомагати і купувати продукти на нас усіх.

Я відмовилась, бо не маю таких грошей і не зобов’язана, адже вони обоє дорослі люди і здатні про себе подбати.

Не знаю, що ж на мене чекає далі. З кожним роком все важче і важче. Отак старайся для когось, а потім отримуєш “по заслугах”.

Чи може я не права?