– Ага… Мамі – парфуми, сестрі – гриль, навіть племінниці тераріум. А мені – дулю з маслом?

– Ну ти ж своя. Ти зрозумієш… – промимрив Костя, намагаючись не зустрічатися поглядом із дружиною.

Аня схрестила руки на грудях і підійняла брови. Їй набридло розуміти.

– А якщо ні? Знаєш, Костю, дуже складно розуміти, коли ти навіть про свою тітку не забув, а мене засунув кудись на задвірки.

– Ти взагалі нормальний? Я твоя дружина! Не сусідка, не колега, навіть не коханка! Дружина!

Костя ніяково почухав потилицю і втупився кудись у підлогу, як хлопчик, якого спіймали на крадіжці цукерок.

– Ну, я… Я просто хотів якнайкраще. Не красиво ж із порожніми руками…

Ганна нервово посміхнулася. Не красиво… А до неї з порожніми руками, значить, красиво!
Ну, що ж. Десь, мабуть, і вона сама у цьому винна.

На Новий рік було те саме. Мамі чоловік узяв теплу піжаму, племінниці – іграшки, сестрі – набір для випічки. А Аню поцілував у щоку і сказав:

– Ми ж родина. У нас і так все спільне. Головне – увага, а не подарунки.

Аня промовчала. Вона розуміла: у них туго з грошима. На них висить іпотека, а це набагато важливіше за нові парфуми. Зрештою, Аню з дитинства привчали до того, що «жінка має бути мудрою».

Напевно, настав час було переглянути критерії мудрості.

Проблема Кості полягала в тому, що він патологічно боявся показати іншим правду і пускав пилюку в очі.

Він купував дорогі подарунки, він розповідав, що у них все добре, він вимагав по-царськи готуватися до сімейних гулянь.

А в останній час вони розтягували одну курку на два тижні, часто їли порожні макарони й ледве тягли іпотеку.

Причому і з іпотекою так вийшло теж через Костю. Аня наполягала на тому, що їм поки що вистачить однокімнатної на околиці. Костя захотів двокімнатну квартиру в новобудові з шикарним ремонтом.

– А дітей ми потім десь розмістимо? Будемо штовхатися в одній кімнатці? Ні, якщо вже брати, то відразу нормальну, із запасом, – сказав тоді він.

Аня цокнула язиком і закотила очі, але сперечатися не стала. Безглуздо. Якщо Костя щось задумав, він це зробить.

Тепер їм доводилося заощаджувати на всьому, щоб вкладатись у щомісячні платежі. Іноді навіть просили батьків про допомогу.

Звісно, з боку Ані. Своїм Костя не зізнавався, боявся розбити свій образ «успішного чоловіка».

А ось Аня завжди могла зрозуміти та пробачити. З нею ця ілюзія не працювала. Вона жила разом із Костею і чудово знала, як все насправді.

До речі, сестра Кості теж тягла іпотеку. Теж зі змінним успіхом. На Новий рік вона прямо попередила всіх про те, що подарунків не буде.

– У нас фінанси співають романси, тож ми вирішили нікому нічого не дарувати. Навіть символічно. Сподіваюся, поставитесь до цього з розумінням, – написала вона у сімейному чаті.

– Нам також можете нічого не дарувати, ми не образимося.

І всі зрозуміли. Ніхто не став засуджувати та обговорювати. Свекруха навіть підтримала.

– Ну і правильно. Нема чого в борги лізти заради мішури. Спочатку з житлом розберіться, для мене це найкращий подарунок.

Кілька днів тому вона сказала Кості приблизно те саме. Свекруха взагалі не переживала щодо подарунків. Та й Аня не переживала б, але справа була в пріоритетах і увазі. Одним діставалося все, а їй нічого.

– Ти теж не привітала мене на день сім’ї, – тихо, але з докором нагадав чоловік.

– А нічого, що я взагалі нікого не привітала? Це інше, Костю. Зовсім інше, – насупилась Аня. — Я хочу розуміти, що я у тебе не на останньому місці.

– Хочу бачити, що ти… вкладаєш ресурси в мене, у наші стосунки. А не перенаправляєш на тих, кого хочеш вразити. Я ось, знаєш, зовсім не вражена.

– Ну… Давай я допоможу тобі приготувати вечерю, – запропонував Костя, переступаючи з ноги на ногу. – Сьогодні. І завтра. І цілий тиждень.

– Дякую, звичайно, але вечеря – це допомога по дому. Вечерю я, якщо що, готую насамперед через тебе. Особисто мені вистачило б пари картоплин та сосисок, – Аня сердито підібгала губи.

– А подарунок – це увага та повага! Але я вже зрозуміла, що мене ти не поважаєш!

– Ань… Ну ти не маєш рації… Ну чого ти так зачепилася за ці подарунки? Ти ж сама знаєш про наше становище.

– Знаю! Тільки я в тебе не прошу каблучку з алмазом, або айфон! Я просто не хочу бути останньою у твоєму списку!

Костя насупився, ображено хмикнув, але промовчав. Здається, навіть він у глибині душі знав, що вона має рацію. Просто продовжував робити по-своєму.

А Аня продовжувала відчувати себе сторонньою у його житті. Вона була йому зручною опорою. Тихою, яка розуміє, на якій можна заощадити. Ну, хто ж співатиме дифірамби такій?

Вона раптом зрозуміла, що далі мовчати не можна. Чим більше вона терпітиме, тим більше чоловік їздитиме на ній. І Аня вже знала, що вона робитиме.

Нехай Костя й надалі будує свій образ успішного чоловіка, але вже не на уламках її гордості.

Ранок жіночого свята почався не з кави, а з походу крамницями. Аня встала рано, навшпиньки пройшла на кухню, поснідала. Костя спав, як убитий.

Зважаючи на все, вчорашній скандал вимотав його, хоча, здавалося б, вимотаною мала бути вона. На сусідньому стільці, як на зло, стояли пакети з подарунками. Не для неї.

Ну нічого. Без свята вона точно не залишиться.

Насамперед Аня заглянула в крамницю електроніки. Вона купила робот-пилосос для матері. Та давно скаржилася на спину, а Аня щоразу почувала себе винною, бо нічим не могла допомогти. Тепер мамі буде простіше прибирати.

Собі Аня купила новий смартфон. Так, не найдорожчий, зате новий. Її старий безбожно гальмував і сам собою скидав дзвінки.

Викликати з нього таксі було рівносильно подвигу, тому що будь-яка програма зависала і вимикалася.

Об одинадцятій ранку Аня вже була у батьків. Мама з порога вручила дочці теплий в’язаний шарф. Подарунок скромний, але дорогий серцю, адже в нього вкладено стільки праці.

– Я до вас, можливо, з ночівлею. Можливо, навіть на кілька днів, – попередила Ганна.

– Без проблем, – відповів батько. – Ми дуже скучили за тобою.

Мати подивилася на дочку з тривогою в погляді, здогадуючись, що в її родині все не слава богу, але питати не стала.

Вони сіли за стіл. Чесно кажучи, Аня давно так не наїдалася. Звичайний салат із крабовими паличками здавався їй делікатесом.

За столом вони розмовляли лише про хороше: обговорювали плани, згадували кумедні випадки, підносили зворушливі тости.

Ближче до обіду телефон Ані почав розриватися від дзвінків. Костя. Відповіла вона не одразу: не хотіла.

Але потім змирилася з тим, що все ж таки доведеться, взяла смартфон і пішла на балкон. Ще не вистачало, щоб батьки чули їхні лайки.

– Ти де?! Я думав, ми до моєї мами поїдемо! Ми ж домовлялися! – Зашипів на Аню чоловік.

– А я вирішила поїхати туди, де не треба сидіти, обтікати та розуміти, – відповіла вона.

Чоловік завис на кілька секунд.

– А де гроші? Куди поділися тридцять тисяч? Аня, ти зовсім знахабніла?

– Ну чому ж знахабніла? Ти вітаєш свою сім’ю, я свою. І себе теж, раз більше нема кому. Що не так?

– Все не так! Ти забула, що у нас іпотека? Що я банку скажу?!

– Скажи, що ти дуже щедрий чоловік, – Аня посміхнулася. – Костю, я вношу до нашого сімейного бюджету не менше за тебе. Мені здається, я також маю право привітати своїх близьких!

– Такі витрати треба обговорювати! – спробував було вставити чоловік.

Але Аня не дозволила перервати себе та підвищила голос.

– Тим паче, що у мене родичок жіночої статі в рази менше. Чи я в чомусь не маю рації? Якщо ти у нас весь такий успішний чоловік, продемонструй свою успішність і сам розв’яжи питання з іпотекою. А мене не чіпай, я відпочиваю, у мене свято!

Після цього Аня поклала слухавку та вимкнула телефон, щоб її не турбували. Ті люди, від яких вона була рада почути привітання, були тут, під боком. А інших – Аня не хотіла бачити.

Коли вона повернулася за стіл, мама обережно торкнулася її руки.

– Сонечко, у тебе все гаразд?

– Все гаразд, – відповіла Аня. – Сьогодні точно.

Може, завтра їй доведеться порозумітися перед чоловіком. Може, справа навіть дійде до розлучення. Але сьогодні Аня хотіла побути Костею: не думати про майбутнє і просто насолоджуватися життям.

А чоловік… Ну він же свій. Настала його черга розуміти…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Ганна, провчивши чоловіка? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?