Ольга сиділа за кухонним столом у своїй затишній квартирі. Сонце ледь пробивалося крізь фіранки, а запах свіжозвареної кави наповнював кімнату.

Вона тримала в руках чашку, але її думки були далеко від цього спокійного ранку. Дві її доньки, Вероніка та Ангеліна, останнім часом стали джерелом неспокою.

Їхні стосунки, які колись були такими близькими, тепер тріщали по швах через одну-єдину річ — квартиру.

Ольга з чоловіком Ігорем багато років працювали, щоб забезпечити своїм донькам гідне майбутнє.

Вони не були багатіями, але завдяки економії та розумним інвестиціям змогли накопичити достатньо, щоб допомогти старшій доньці, Вероніці, купити невелику квартиру в центрі міста.

Вероніка, якій виповнилося 27, була цілеспрямованою дівчиною, яка після університету влаштувалася на хорошу роботу в IT-компанії. ,

Вона мріяла про власний простір, і батьки, бачачи її старання, вирішили підтримати її.

Молодша донька, Ангеліна, якій було 23, залишалася жити з батьками. Вона ще вчилася в університеті, підробляла в кафе і, здавалося, була задоволена своїм життям.

Та одного вечора все змінилося. Ангеліна повернулася додому з роботи, кинула сумку на підлогу і, навіть не роззувшись, пішла до кухні, де Ольга готувала вечерю.

— Мамо, нам треба поговорити, — сказала Ангеліна, її голос тремтів від напруги.

Ольга вимкнула плиту і повернулася до доньки.

— Що сталося, доню? — спитала вона, намагаючись зберігати спокій.

Ангеліна випалила:

— Я хочу, щоб ти поговорила з Веронікою. Вона має віддати половину суми за квартиру, яку ви їй купили. Це несправедливо, що вона має власне житло, а я — ні. Я теж хочу жити окремо!

Ольга застигла. Вона знала, що Ангеліна іноді відчувала себе обділеною через те, що Вероніка була старшою і отримувала більше уваги, але такого вона не очікувала.

— Ангеліно, зачекай, — почала Ольга, обережно підбираючи слова.

— Ми з татом допомогли Вероніці, бо вона вже працює, має стабільний дохід і готова до самостійного життя. Ти ще вчишся, і ми завжди говорили, що допоможемо тобі, коли прийде час.

— Час уже настав! — різко перебила Ангеліна.

— Я не хочу чекати, поки мені буде 27. Чому Вероніка отримала все, а я маю жити тут, як маленька? Це несправедливо!

Ольга зітхнула. Вона знала, що ця розмова не закінчиться швидко. Вона запросила Ангеліну сісти за стіл і налила їй чаю, сподіваючись, що це заспокоїть доньку.

— Ангеліно, ми не хотіли нікого образити. Ми з татом завжди намагалися бути справедливими до вас обох. Але ситуація у вас різна. Вероніка заробляє, а ти ще вчишся. Ми не можемо просто взяти і забрати у неї те, що вже дали.

— То що, я маю терпіти?

— Ангеліна різко відсунула чашку. — Вона живе в своїй шикарній квартирі, а я тут, у твоїй тіні? Мамо, я цього не хочу! Якщо ти не поговориш з нею, я сама це зроблю!

Ольга не хотіла сварки між доньками, але бачила, що Ангеліна налаштована рішуче. Того вечора розмова закінчилася сльозами Ангеліни та обіцянкою Ольги подумати над її словами.

Наступного дня Ольга зателефонувала Вероніці. Вона вирішила розповісти їй про ситуацію, сподіваючись, що старша донька зрозуміє і допоможе знайти рішення.

— Вероніко, нам треба поговорити, — почала Ольга, коли донька підняла слухавку.

— Мамо, що сталося? Ти так серйозно звучиш, — відповіла Вероніка, її голос був спокійним, але з ноткою тривоги.

Ольга розповіла про вимогу Ангеліни. На іншому кінці слухавки запала тиша.

— Мамо, це жарт? — нарешті сказала Вероніка. — Я працювала, щоб дозволити собі цю квартиру. Ви з татом допомогли, і я безмежно вдячна, але чому я маю віддавати половину? Це мій дім!

— Я розумію, люба, — відповіла Ольга. — Але Ангеліна почувається обділеною. Вона думає, що ми несправедливо до неї поставилися.

— Несправедливо? — Вероніка підвищила голос. — Вона ще студентка! Я в її віці жила з вами і не вимагала квартир! Якщо вона хоче жити окремо, нехай заробляє, як я!

Ольга відчула, як напруга зростає. Вона знала, що Вероніка має рацію, але водночас не могла ігнорувати почуття Ангеліни. Вона попросила Вероніку подумати, чи є спосіб знайти компроміс, але донька лише сухо відповіла:

— Мамо, я не віддам їй нічого. Це мій дім, і я його заслужила.

Після цієї розмови Ольга почувалася розгубленою. Вона не хотіла обирати між доньками, але ситуація ставала дедалі складнішою. Через кілька днів Ангеліна знову повернулася до розмови.

— Ти говорила з Веронікою? — спитала вона, ледве стримуючи роздратування.

— Так, я говорила, — відповіла Ольга. — Але вона не згодна. Вона вважає, що ти маєш сама заробити на свою квартиру, як вона.

— Звичайно, вона так скаже! — вигукнула Ангеліна. — Їй же начхати на мене! Вона завжди була твоєю улюбленицею!

— Ангеліно, це неправда, — заперечила Ольга, але її слова потонули в потоці емоцій доньки.

— Якщо ти не змусиш її поділитися, я сама з нею розберуся! — кинула Ангеліна і вибігла з кухні, грюкнувши дверима.

Ольга залишилася наодинці зі своїми думками. Вона розуміла, що ця ситуація може зруйнувати їхню сім’ю.

Вона вирішила організувати сімейну зустріч, щоб усі могли висловитися і знайти рішення. Вона запросила Вероніку додому на вихідні, сподіваючись, що відкрита розмова допоможе.

У суботу ввечері Вероніка приїхала до батьків. Ангеліна сиділа на дивані, склавши руки, і уникала погляду сестри. Ігор, батько дівчат, також був присутній, хоча зазвичай він уникав таких розмов, вважаючи, що Ольга краще впорається з емоціями доньок.

— Дівчата, ми маємо поговорити, — почала Ольга, сідаючи між ними.

— Ми з татом хочемо, щоб ви були щасливі, але ця ситуація нас усіх роз’єднує. Давайте спробуємо знайти рішення, яке влаштує всіх.

Вероніка зітхнула і заговорила першою:

— Мамо, я розумію, що Ангеліна хоче жити окремо. Але чому я маю платити за її бажання? Я працювала, я заощаджувала, і ви з татом мені допомогли. Це не означає, що я маю віддавати половину того, що маю.

Ангеліна різко повернулася до сестри:

— Ти думаєш, що я нічого не роблю? Я вчуся і працюю! Але в мене немає таких грошей, як у тебе! Чому ти не можеш поділитися? Ти ж знаєш, як важко мені жити тут, коли ти маєш усе!

— Ангеліно, я не проти тобі допомогти, — відповіла Вероніка, намагаючись зберігати спокій.

— Але вимагати половину моєї квартири — це занадто. Ти можеш попросити батьків про підтримку, коли будеш готова, але не забирай те, що належить мені.

— Дівчата, досить! — втрутився Ігор, який до цього мовчав.

— Ми з мамою завжди намагалися дати вам усе, що могли. Але ми не можемо вирішувати ваші проблеми за вас. Ангеліно, якщо ти хочеш жити окремо, ми можемо подумати, як тобі допомогти. Але вимагати щось у Вероніки — це неправильно.

Ангеліна встала, її очі блищали від сліз.

— Ви всі проти мене! — вигукнула вона.

— Я думала, що ми сім’я, але, видно, я помилялася!

Вона вибігла з кімнати, залишивши батьків і сестру в напруженій тиші. Ольга подивилася на Вероніку, яка виглядала розгубленою.

— Мамо, я не хочу, щоб вона нелюбила мене, — тихо сказала Вероніка.

— Але я не можу віддати їй половину своєї квартири. Це несправедливо до мене.

— Я знаю, люба, — відповіла Ольга, обіймаючи доньку.

— Ми щось придумаємо.

Наступні тижні були важкими. Ангеліна майже не розмовляла з матір’ю і уникала Вероніки. Ольга з Ігорем довго обговорювали, як вирішити ситуацію.

Вони розуміли, що Ангеліна почувається обділеною, але не могли дозволити собі купити ще одну квартиру. Зрештою, вони запропонували Ангеліні компроміс: вони допоможуть їй з орендою невеликої квартири, поки вона закінчить університет і не знайде стабільну роботу.

Коли Ольга розповіла про цю ідею Ангеліні, та спочатку відреагувала холодно.

— Оренда? — перепитала вона.

— А Вероніка має власну квартиру! Чому я маю жити в орендованій?

— Ангеліно, ми робимо все, що можемо, — відповіла Ольга.

— Ми хочемо, щоб ти була щаслива. Давай спробуємо цей варіант, а коли ти будеш готова, ми допоможемо тобі з чимось більшим.

Ангеліна довго думала, але зрештою погодилася. Вона переїхала в маленьку орендовану квартиру неподалік університету. Це був перший крок до її самостійності, і хоча вона все ще відчувала образу на сестру, напруга в сім’ї почала спадати.

Минув рік. Ангеліна закінчила університет і знайшла роботу в маркетинговій агенції. Вона стала більш впевненою і почала заощаджувати на власне житло.

Вероніка, бачачи прогрес сестри, запропонувала їй разом поїхати у відпустку, щоб відновити їхні стосунки. Дівчата провели тиждень у Карпатах, де нарешті змогли відкрито поговорити.

— Ангеліно, я ніколи не хотіла, щоб ти почувалася обділеною, — сказала Вероніка.

— Я просто хотіла захистити те, що маю.

— Я знаю, — відповіла Ангеліна, вперше за довгий час посміхнувшись сестрі.

— Я була зла, але тепер розумію, що кожен має свій шлях. Дякую, що ти не тримаєш на мене зла.

Ольга, дізнавшись про їхню розмову, відчула полегшення. Вона знала, що попереду ще багато викликів, але її доньки знову були разом. Сім’я пережила бурю, і хоча шрами залишилися, вони стали сильнішими.

Джерело