Він твій молодший брат! Ти ж бачиш, яке важке життя має! Як ти могла так вчинити? – Довго я терпіла поведінку Олеся. Він все життя звик жити, наче всі йому винні. І нарешті я не витримала, вирішила його провчити. Просто на його 35-річчя. Та це не сподобалось ані йому, ані нашій мамі.

Є в мене молодший брат Олесь. Різниця в нас доволі велика, та батьки страшенно мріяли про хлопчика. І коли він зявився – усю свою увагу приділяли саме йому.

Так брат і виріс, вважаючи, що всі з ним мають возитися і лишень йому догоджати. Перша його дружина цього не витримала, відразу втекла.

А друга, проста сільська жінка Наталя – дуже довго йому догоджала. Та коли почалась війна – зібралась і втекла разом з дітьми до Німеччини.

Залишився брат самий, нікому не потрібний. Мама його досі жаліє. А він сидить вдома і на життя скаржиться. А досягти бодай в чому успіху навіть не думає.

Проте на усі набутки охоче ходить. І зазвичай з порожніми руками. Так торік у мене був ювілей – 45 років, я влаштувала велике свято, запросила в ресторан всіх родичів і друзів. Прийшов і Олесь. Проте, як завжди, навіть квітів не приніс.

Так мені неприємно через це стало. Я його вітаю завжди, навіть якщо свята не влаштовує.

Саме тоді я й подумала, що настав час його провчити. І ось нещодавно брат святкував 35-річчя. Мама вирішила зробити йому сюрприз. Самотужки купила всі продукти та накрила доволі гарний стіл. 

– Ти зрозумій, йому ж теж свята хочеться!

– То нехай би самий його влаштував.

– Та звідки в нього такі гроші? Ти ж бачиш, як йому важко.

Врешті я не втручалась. Але на свято не принесла зовсім нічого і чоловікові наказала цього не робити. Та коли ми прийшли Олесь прямо спитав:

– А де подарунок?

– Нема. Ти ж завжди з порожніми руками ходиш.

Образився Олесь страшенно. Навіть говорити зі мною не хотів. А на останок до мене підійшла мама:

– Ну, як ти могла? Це ж твій рідний брат!

– А я його сестра і що?

– Ти ж старша і знаєш, що він не такий. Його підтримувати треба, допомагати!

Відтоді минуло кілька тижнів, та мама з братом досі ображені. От скажіть, невже правда не на моєму боці?