– Машо, коли ти внесеш свою частку на ремонт квартири? – запитав статний чоловік у літах молоду дівчину, яка була його падчеркою.

– Але я ж не так давно давала вам гроші, Іване Дмитровичу! Куди ви їх поділи? Ремонт так і не почався, а ви знову вимагаєте, – здивовано вигукнула Маша. ​

​– Так, я що, на твою думку, повинен взяти на себе весь цей тягар і самотужки дбати про все?

Ти давно стала дорослою! Звикай брати на себе відповідальність! Коли у тебе зарплата? Я вимагаю половину.​

Ціни ростуть з кожним днем, ми так і не зробимо ремонт, якщо ти не почнеш рухатися, – вимогливо, на підвищених тонах, продовжував розмову чоловік.

При цьому він поспішно ховав у свій портфель якусь папку з паперами.

Маша подумала, що потрібно буде знайти спосіб, щоб вивчити папку, яку намагався приховати вітчим. І такий випадок трапився дуже скоро.

Буквально того ж вечора, Іван Дмитрович відлучився до сусіда, а Маша змогла оглянути його портфель, з яким вітчим не розлучався.

Те, що вона побачила, вразило її до глибини душі. У паперовій папці лежали договір оренди квартири на ім’я невідомої жінки і чеки, що підтверджують банківські перекази на ту ж особу.

– Хто вона? Позашлюбна дочка? Цікаво, мама знає про існування цієї дами? – розмірковувала Маша, – так ось, куди він постійно витрачає мої гроші!

Цей мерзенний тип просто вирішив облаштувати комфорт якоїсь дівки за мій рахунок!

І його не хвилює, що я вже кілька років намагаюся відкласти на власну квартиру! Звичайно, йому ж не вигідно мене відпускати! Де ще він знайде дійну корову?..

Маша поспішно сховала папку з паперами в портфель і вирішила для початку поговорити з матір’ю.

Мама, рано овдовіла, а потім якось занадто швидко вийшла заміж.

Новий обранець Ольги Петрівни був надзвичайно гордий собою. А Маші, якій на той момент виповнилося всього 11 років, він здавався пихатим індиком.

Іван Дмитрович не втрачав нагоди нагадати своїй новій родині, що саме він їх благодійник.

Адже він одружився з жінкою з дитиною і тепер утримував їх.

Те, що Ольга Петрівна залишила кар’єру бухгалтера заради господарства і сімейного затишку, його анітрохи не хвилювало.

Іван Дмитрович постійно говорив дружині і падчерці:

– Пам’ятайте про те, що я для вас зробив! Я витягнув вас із злиднів і бруду. Ти пам’ятаєш, Машо, що в будинку часто не було навіть супу? Тепер ви маєте все.

А тому я вимагаю абсолютної слухняності! Вчися, Машко, на «відмінно»! Ти повинна вступити до інституту, знайти хорошу роботу і допомагати нам у старості.

А ти, Ольго, займайся господарством. Останнім часом сорочки не випрасувані як слід, та й підлоги ти протираєш тільки раз на день.

А дихати пилом і вночі шкідливо! Чим ти займаєшся? Адже на роботу тобі ходити не потрібно!

Ольга Петрівна не помічала, що новий чоловік нею просто користується. Він повністю підкорив її собі і те ж саме намагався зробити з Машею.

Жінка не розуміла, як вона опинилася в руках такої деспотичної людини.

Вона дуже любила свого першого чоловіка. Його несподіваний ухід позбавив її рівноваги.

Вона не знала, як жити далі. Ґрунт з-під ніг виявився вибитим. Цим і скористався Іван Дмитрович.

Маша, подорослішавши, намагалася відкрити очі матері. Але та тільки відмахувалася і просила дочку не затівати скандал.

Більше за все на світі вона боялася, що Іван Дмитрович піде. А вона залишиться одна, так само як і тоді, коли її перший чоловік покинув цей світ.

Марія мріяла жити окремо від деспотичного вітчима з самого дитинства. І вона, дійсно, відмінно вчилася, щоб знайти хорошу роботу.

Але не для того, щоб потім допомагати матері і вітчиму. Маша планувала купити власну квартиру і жити одна.

Вона пам’ятала, в якій суворості її тримав вітчим. Їй не дозволялося нічого.

Вона була змушена прибирати, прасувати, допомагати матері з обідом. Іван Дмитрович сам вибирав їй вбрання.

Він стежив за тим, щоб підростаюча дівчина виглядала скромно і непомітно. У Маші ніколи не було косметики, вона жодного разу не ходила на побачення або на танці.

Але іноді вітчим їхав. Його не було по кілька днів. У цей час Маша насолоджувалася спілкуванням з матір’ю.

Вони разом пекли оладки, ходили гуляти в парк або відвідували бабусю, яка жила за містом.

У ці дні Ольга Петрівна перетворювалася на колишню – ніжну і турботливу – матір.

Але повертався вітчим і починалося старе життя. Треба було вставати за будильником і робити все за розкладом. Маші часом навіть здавалося, що вона солдат і живе в казармі.

Дівчинка намагалася скаржитися матері на суворий уклад життя. Але та тільки відповідала:

– Донько, Іван Дмитрович просто хоче привчити тебе до порядку. Він колишній військовий і звик до дисципліни. Що в цьому поганого?

Нам з тобою дуже пощастило, що нас взяла під опіку така людина! Я дуже вдячна йому. Не гнівай Бога, Машо, приймай з вдячністю науку, яку дає тобі вітчим. Адже він тобі замість батька.

Але Маша обурювалася:

– Ця людина ніколи не замінить мені батька! Він диктатор. Чому я повинна вставати о 6 ранку навіть у неділю?

Чому мені можна читати тільки в призначений час? Чому я не можу погуляти з подружками, мамо?

– Ой, доню, перестань. У тебе такий вік. Вчися краще, будь старанною і скромною. Ніхто тобі зла не бажає!

Маші довелося змиритися з таким життям.

Вона заздрісно дивилася на подруг, які ходили на танці, ділилися своїми першими переживаннями з матерями і поверталися додому, де їх любили і чекали.

Саме тоді Маша вирішила неодмінно з’їхати від матері і вітчима. Але її мрії досі залишалися мріями.

Маша, закінчивши інститут, змогла влаштуватися на хорошу роботу. Її взяли в рекламне агентство.

Дівчина виявилася здібною і талановитою. Вона швидко почала просуватися по кар’єрних сходах.

Молода спеціалістка не залишила своєї мрії про покупку квартири. Але накопичити на початковий внесок ніяк не вдавалося.

Вітчим регулярно вимагав «частку».

Вона була потрібна то на їжу, то на оплату рахунків, а коли було оголошено про майбутній ремонт, Маша і зовсім залишилася без грошей. Іван Дмитрович забирав все.

Але тепер у неї з’явився доказ таємного життя вітчима. І вона вирішила розказати все матері.

Залишившись з нею наодинці, вона показала документи. Але мати, як завжди, стала виправдовувати свого чоловіка:

– Маша, не лізь, куди не слід. Іван Дмитрович – чоловік. Він краще знає, що робити! Значить, у нього є якісь справи. І як ти посміла, взагалі, перевіряти його портфель?​

​– Мамо, я прошу тебе, відкрий очі! Твій коханий Іван Дмитрович оплачує оренду квартири в центрі міста. У ній живе якась жінка.

У цій папці є ще й чеки про перекази. Він щомісяця переказує їй значну суму!

Мамо! Ти знаєш, я намагаюся накопичити на перший внесок і взяти квартиру в іпотеку.

З моєю роботою я могла б це зробити за пів року! Але Іван Дмитрович забирає у мене майже всю зарплату.

Адже в нашій квартирі не з’явилися нові меблі чи техніка. Ми так і не почали ремонт. Ми харчуємося скромно, їмо в основному те, що вирощено на дачі.

Давай задамо вітчиму пряме питання і з’ясуємо, куди він діває мої гроші?

– Навіть думати не смій! Не смій руйнувати мій шлюб! Я зобов’язана цій людині всім.

Він взяв мене за дружину з маленькою дитиною на руках! Він виховав тебе як рідну дочку!

Тільки спробуй щось сказати Вані.

Маша зрозуміла, що вона знову залишилася без підтримки найближчої людини. Раптово вона вирішила відвідати свою стареньку бабусю Тамару Іванівну, маму свого батька.

Та жила за містом, але ніколи не навідувала невістку і онуку. Востаннє Маша бачила її, коли ще була підлітком.

Тоді Іван Дмитрович був у від’їзді, і мати ненадовго поїхала до свекрухи, прихопивши з собою дочку.

Але ця таємна поїздка залишилася в пам’яті дівчинки. Тепер вона вирішила попросити допомоги у бабусі.

До Тамари Іванівни вона вирушила вже в перші вихідні. Звичайно, Маша хвилювалася. Адже вони не спілкувалися багато років.

Дівчина навіть не уявляла, в якому стані знайде матір свого батька. За підрахунками їй було вже близько 80.

Але на радість Маші літня жінка була в абсолютному здоров’ї і мала міцну пам’ять. Вона щиро зраділа приїзду онуки.

Дізнавшись, у чому проблема, Тамара Іванівна почала розпитувати про вітчима подробиці.

Маша розповіла їй все, що було про нього відомо, а потім навіть показала фото зі свого телефону. У цей момент бабуся зблідла і схопилася за серце:

– Боже мій! Та це ж Ванька! Прохвост і брехун! Той ще шахрай. Я ж знаю його багато років. Ти, знаєш, онучко, я зараз тобі дещо покажу. Зачекай.

Тамара Іванівна вийшла з кімнати і повернулася, тримаючи в руках пожовклий від часу конверт.

– Дивись, мила. Цей лист написав твій батько, але не встиг відправити. Читай, відразу все зрозумієш.

Маша почала читати. Перед її очима з’явилися такі рядки:

«Ванька, я вважав тебе найкращим другом. Як ти міг так вчинити зі мною? Ти вкрав всі гроші, на які ми збиралися з тобою відкрити бізнес. Тепер я розумію твої слова, коли ти говорив, що мрієш жити у повному комфорті.

Ти завжди заздрив мені, моїй родині. Адже моя Оля мене любить не через гроші чи становище. Ти хочеш таку ж жінку. І напевно вже розробив план, як зробити її своєю.

Ванька, я опинився в боргах через твою провину. У мене є мати, дочка і дружина. Як я тепер буду дивитися їм в очі?

У мене був шанс відкрити бізнес.

Але ти зруйнував усі мої плани і залишив мене ні з чим. Нехай те, що станеться зі мною, залишиться на твоїй совісті!».

Маша знову і знову перечитувала лист свого батька. Виходить, що цей Іван Дмитрович був знайомий з ним, і вони навіть хотіли разом відкрити справу.

А потім найкращий друг позаздрив його сімейному щастю і кинув з грошима. Батько не знайшов виходу.

Він вкоротив собі віку…, залишивши дочку сиротою, а дружину — вдовою! Але як таке можливо?

А бабуся вже пояснювала:

— Цей Ванька ж тоді зник. Зник, немов його й не було. Я, стара дурепа, думала, що його вже й на світі немає. А воно ось як обернулося.

Я, звичайно, чула, що Оля, вийшла заміж. Але навіть не припускала, що її чоловік і є так званий друг твого батька!

Дитинко, нам треба вивести цього мерзотника на чисту воду. Ти їдь додому, а я скоро навідаю вас.

Ти залиш мені адресу, та матері з вітчимом нічого не кажи.

Родички так і зробили. Маші було важко вдавати, що вона нічого не знає. В її душі вирували найсуперечливіші почуття.

Часом їй хотілося задати вітчиму пряме питання, а часом просто висловити йому в очі все, що вона про нього думала.

Але призначений день ставав все ближчим. Маша оголосила матері і вітчиму, що у неї є важлива інформація для них. А тому вона просить їх скласти їй компанію за обідом.

Мати дивувалася. Вона вирішила, що дочка отримала пропозицію від хлопця і збирається заміж.

А Іван Дмитрович запитав:

– Що, заслужила чергове підвищення? Вирішила відзначити? Так не треба гроші витрачати!

Не забувай, що я відкладаю на ремонт. Ти ж не хочеш жити в будинку, що розвалюється, правда?

Маша нічого не сказала вітчиму. Вона просто чекала на приїзд бабусі і найбільше на світі боялася, що з тією трапиться якась біда.

Але її побоювання не підтвердилися.

У призначений час у двері подзвонили. Маша поспішила відкрити. Бабуся стояла на порозі і посміхалася.

– Бабусю, люба, заходь, я тебе зачекалася. Ходімо до столу, ти напевно зголодніла в дорозі, всі вже зібралися, заходь.

Маша підморгнула літній бабусі з видом хитрого змовника. Та посміхнулася у відповідь і кивнула на знак того, що все зрозуміла.

Іван Дмитрович і Ольга Петрівна вже сиділи за столом. У центрі красувався розкішний торт. Вітчим ще з вечора бурчав щодо його ціни.

А мати намагалася заспокоїти чоловіка і говорила, що солодощі нині коштують недорого, та й рідко вони собі їх дозволяють.

Можна й побалувати себе.

Ольгу Петрівну дуже здивував приїзд свекрухи. Здавалося, вона була останньою людиною, яку жінка сподівалася побачити.

Але вона радо підвелася зі стільця і сказала:

– Проходьте, Тамара Іванівна! Скільки років! Познайомтеся! Це мій чоловік – Іван Дмитрович!

– Та я знайома з Ванькою, Оля! Ти сядь, я тобі зараз багато чого цікавого розповім. Сядь, в ногах правди немає!

Маша поглянула на вітчима. Він сидів надутий як індик, грізно блискав очима, але нічого не говорив.

А Тамара Іванівна продовжувала:

– Здрастуй, Ваня! Давно я тебе не бачила. Думала, тебе вже й серед живих немає! А ти ось як добре влаштувався!

Пам’ятаю-пам’ятаю твої мрії про те, щоб жити в повному комфорті! Домігся цілей, молодець!

Тільки ж те, що мого сина немає на цьому світі – твоя вина. Почитай, Оля, листа. Я знайшла його випадково, в ящику столу.

Та не хотіла роз’ятрювати стару рану, не показала тобі. А ось тепер бачу, доведеться. Дізнайся, з ким жила стільки років!

Ольга Петрівна, бліда як полотно, взяла простягнутий конверт і почала читати. Потім вона відклала лист убік і довго мовчала, дивлячись перед собою.

Маша навіть злякалася, чи не втратила мати дар мови від такої несподіванки. Але жінка взяла себе в руки і сказала:

– Ваня, скажи, а куди ти їздиш щомісяця?

– Що за питання, Ольго? Ти ж знаєш, я веду бізнес в іншому місті.

– А де гроші, які регулярно дає тобі моя дочка?

– Оля, ми збираємо на ремонт. Заспокойся, будь ласка, і я прошу тебе не слухати всякі нісенітниці.

Ми з тобою створили щасливу сім’ю, я виховував твою дочку як рідну…

– Моя дочка залишилася без батька, виявляється, з твоєї вини… Поясни мені, що відбувається?

– Ви тут всі проти мене! Від вас ніякої вдячності не дочекаєшся! Я не побоявся взяти за дружину жінку з дитиною! А замість вдячності отримую одні докори!

– Ваня, весь цей час ти жив на всьому готовому. Витрачав гроші мого першого чоловіка, як виявилося, завів жінку на стороні і утримував її на зарплату моєї дочки.

А я в цей час обслуговувала тебе і створювала в будинку затишок! Забирайся геть з моєї квартири!

– Ольго, ти мене, звичайно, вибач, але ця квартира давно переписана на мене. Адже ти сама оформила дарчу. Тому це вам доведеться піти.

Я приведу сюди ту, яка мене любить по-справжньому! – злорадно посміхнувся Іван Дмитрович.

У розмову втрутилася Тамара Іванівна:

– Так, Олю, він тобі голову закрутив! Але нічого, надалі будеш розумнішою. Поживете поки що у мене.

Я дещо накопичила, а Машенька підзаробить і зможе купити квартиру. Будемо звикати до нового життя разом!

Тамара Іванівна, Ольга Петрівна і Маша виїхали зі своєї колишньої квартири. Кожного охоплювали сильні почуття. Ользі Петрівні було соромно за свою поведінку перед дочкою.

Вона згадала, що жодного разу не підтримала її, але ж і вона переживала втрату батька.

Тамара Іванівна тріумфувала. Вона вважала, що кривдник отримав по заслугах. Нічого, що квартира сина дісталася йому.

Його покаранням стане самотність. Він приречений на неї.

А Маша просто раділа, що нарешті возз’єдналася зі своєю родиною. Поруч з нею найрідніші люди: бабуся і мама.

І майбутнє її не лякало. Вона знала, що з підтримкою в особі бабусі впорається з усіма складнощами.

Ольга Петрівна подала на розлучення. Деякий час вона жила в будинку свекрухи. А потім переїхала в нову квартиру дочки.

Бабуся, прощаючись з онукою, сказала:

– Тепер ти стала сильнішою! Я пишаюся тобою! Пам’ятай: сім’я – сила. Ніколи не зраджуй близьких.

Нехай ця історія послужить тобі прикладом. І на матір зла не тримай. Батьків не вибирають!

– Так, я й не тримаю, бабусю! Я така щаслива, що ви у мене є. Ти знаєш, мені стало відомо, що Іван Дмитрович виїхав з нашої квартири.

Його колишня кохана обвела навколо пальця. Вона обдурила його. І квартира тепер йому не належить.

– Життя все розставить по місцях, онучко! Так завжди буває. Добро завжди перемагає зло!

– Яка ж ти в мене мудра, бабусю, – щасливо засміялася дівчина.