Невістка живе із нами уже 8 років, але ми і досі для Тані безіменні.

Як Ігор з Танею одружились почали відразу з нами жити. Спершу я не звертала увагу, як невістка до нас звертається, бо думала, що то вона соромиться чи не звикла.

На ім’я Таня ні мене, ні чоловіка не називала, лише “чуєте”, “скажіть” або підходила і говорила.

Та це тривало не один місяць, а роки. Уже у нас онучка була і Таня з нами жила 4 роки, а ми й далі не мали імен у неї. Я зі свахою уже й говорила.

– Маріє, поговори з донькою. Ну як це так? Я ж не кажу, щоб Таня нас “мама” і “тато” називала. Хай каже на ім’я чи ім’я по батькові. Бо то не діло таке ставлення.

Та ця розмова результату не дала. Вже діти і своє житло мають та подарували нам онука, але ми й досі не заслужили від невістки людського звертання.

Як Таня ходила вдруге вагітна, я вже і сама з нею на цю тему говорила.

– Доню, звертайся до нас, будь ласка, на ім’я по-батькові чи просто по імені. Бо ж так не гоже робити, як ти робиш – казала я.

– Добре – сухо відповіла невістка.

А віз і нині там. Не розумію, чому невістці так важко нормально до нас звертатись? Ми її ніколи не ображали, завжди допомагали, в тому числі і фінансово, з порадами в їх сім’ю не лізли.

Я терплю, терплю, але всьому є межа. Бачу, скоро не витримаю і тоді в родині буде справжній скандал. Мені б цього не хотілось.

Порадьте, як достукатись до невістки?