— Ну, Фіма! Ти не можеш мене зрадити в найважливіший момент у житті! У Аньки з Галкою будуть бородаті чоловіки! А я що? Гірше?

— Олена, ти замучила мене своєю заздрістю! — вигукнув Юхим, підхоплюючись з дивана.

— Ти ж дня прожити не можеш, щоб комусь не позаздрити!…

… — Фіма, нам терміново потрібна світлова стеля, як у Аньки Караваєвої! — випалила Олена, ледь увійшовши в будинок.

— Я як побачила, у мене серце защеміло!

Я просто відразу зрозуміла, що без такої стелі жити не зможу!

– А більше нам нічого не треба? – скептично запитав Юхим.

– Фіма! Ти що? Це ж писк моди! Зараз всі таку роблять! – роздягаючись, Олена продовжувала ділитися враженнями.

– І там же роботи – мінімум!

Стрічка продається у всіх магазинах, її клеїш під стелю, і у тебе така краса, що словами не передати!

— Олено, так її в мережу включити треба, або врізати куди-небудь, сама ж вона по собі не світить!

Юхим намагався відбитися від цієї ідеї, щоб не множити дроти на стінах.

— Фіма! Я все розпитала! У них теж розеток немає, щоб цю стрічку включити!

Так вона на батарейках! А коробочка з ними на шафу кладеться і все!

— Дуже зручно! — хмикнув Юхим.

— А коли батарейки сядуть, береш драбину і вперед!

— Так вони ж не кожен день сідатимуть! А заради коханої дружини, можна і на драбину залізти!

Юхим оцінив, що це не така морока, як інші проекти Олени, тому махнув рукою, мовляв, купиш, приклею.

– Тільки треба буде точкові світильники зняти, – Олена уважно розглядала стелю. – Вони не будуть гармоніювати!

– У сенсі, зняти? – здивувався Юхим. – Олена, у нас натяжна стеля! Може, їх можна просто не вмикати?

— Ой, ти нічого не розумієш! — Олена почала жестикулювати, щоб зрозуміліше пояснити. — Коли ці світильники, вони будуть відблискувати, а світло має бути рівним!

І ще краще, якщо цю світлову стрічку в стелі втопити! Ось у Аньки на стику стіни і стелі, як би, ямка! І ось в ямці вже стрічка!

— Кохана, ти уявляєш обсяг роботи? — у Юхима навіть руки опустилися.

— Це заново стелю натягувати!

А ми вже для твоїх точкових світильників її перетягували! Майстри скоро над нами сміятися будуть!

— Виклич інших! — хмикнула Олена.

– І ще скажи, щоб люстру назад повісили! І у нас вибір буде, або стрічки, або люстра!

– А люстра тобі не буде відблискувати? – піднявши брову, запитав Юхим.

– Так вона ж не на стелі, а набагато нижче висітиме! А стрічки по контуру!

– Олена, скажи мені, поклавши руку на серце, ти з мене знущаєшся? – запитав Юхим.

– Ми стелю через твої світильники перетягували лише місяць тому!

І тоді ж домовилися, що люстру більше вішати не будемо! Тому що вона громіздка і збирає багато пилу.

А тепер тобі і люстра потрібна, і стрічка, що світиться!

— Так! Я хочу, щоб було разом! Тоді буде дуже красиво! — закивала Олена.

— Добре, але не дай тобі Бог, через місяць, як я це зроблю, забажати повернення точкових світильників!

Я тобі клянусь, обірву і люстру, і стелю зі стрічками, а повішу лампочку розжарювання одну на весь зал!

— Фіма, ти так не вчиниш! — насупилася Олена.

— Перевіримо? — Юхим посміхнувся.

Олена на кілька секунд замислилась і впевнено сказала:

— Все, я вирішила! Повертаємо люстру, залишаємо точкові світильники, і ще вішаємо стрічку!

— А багато не буде? — запитав Юхим.

— Або ти ще у когось таке бачила?

– Так у Короваєвої!

– Олена посміхнулася.

– Вони теж світильники не прибрали! Ну, в сенсі залишили.

– Олена, коротше! Стрічки я куплю, приклею і запитаю, а про люстру забудь!

Чергова перетяжка стелі в залі ніяк не вписується в мої плани на найближчий час!

— А у Аньки Короваєвої тільки в одній кімнаті стеля світиться! А, може, ти зробиш, щоб у нас у всіх кімнатах світилося?

— У сенсі, у всіх? — нахмурився Юхим.

— У нас приватний будинок, а не квартира!

У нас тут вісім кімнат, і деякі більше схожі на комору! Там теж стеля повинна світитися?

— Звичайно! Ми ж повинні її переплюнути! — обурилася Олена, не розуміючи чоловіка.

Юхим зрозумів, що найближчі кілька тижнів спокою йому не бачити. А сперечатися, навчений гірким досвідом, було марно.

— Гаразд, засяє і у тебе стеля, — здався чоловік.

— У крайньому випадку, її можна не вмикати.

Задоволена Олена заплескала в долоні, як маленька дівчинка, і побігла на кухню.

Але не це налякало Юхима. Страшно стало, коли вона повернулася і, підсівши до чоловіка, запитала:

— Ти мене кохаєш?

Не так страшне саме питання, як те, що слідує за ним.

— Кохаю, — насторожено відповів Юхим.

— А ти можеш заради мене відростити бороду? — Олена ласкаво посміхнулася.

— А навіщо? — розгубився Юхим.

— Ой, Фіма! Коли ми сиділи в Аньки, Людка привела свого нового чоловіка! А у нього така шикарна борода!

І знаєш, хоч він Людки і молодший, але вона поруч з ним зовсім дівчинкою виглядає! Вона навіть пожартувала, що це її еліксир молодості!

— Ти і так непогано виглядаєш, — вимовив Юхим, але побачивши погляд дружини, переобувся в польоті: — Ти просто шикарно виглядаєш!

— Прогин зараховано! — з докором кивнула Олена. — Але я хочу сказати, що сам чоловік там зовсім пісний, а борода додає солідності, статусності!

— У мене є і те, і інше, — відповів Юхим.

— Фімочка, ти б знав, яка вона м’яка і шовковиста! Так би торкалася і торкалася!

— Я не зрозумів, ти що, незнайомому чоловікові бороду гладила? — напружився Юхим.

— Галка попросила, а потім ми вже всі оцінювали м’якість! — відмахнулася Олена. — От якби у тебе була така борода, мені не довелося б чужих чоловіків чіпати!

— Олена, у мене борода, звичайно, росте, але жорстка, — від цієї ідеї Юхим теж хотів відхреститися.

— Фімочка, ми у того чоловіка все випитали! Так ось, у нього теж була жорстка! А він ходить в барбершоп до якогось Мануеля!

А той знає спеціальну косметику для бороди, щоб вона була ось такою чудовою на дотик!

Юхим на це висловлювання реагувати відмовлявся. Мовчав і навіть у бік Олени не дивився.

— Ось відростиш ти бороду, будеш ходити до Мануеля в барбершоп, а я буду тобі бороду розчісувати і насолоджуватись!

— Ні! — коротко відповів Юхим.

— Фімочка, ти ж не один будеш! Анька і Галка теж своїх чоловіків будуть просити, щоб вони бороду відрощували! Ось ви втрьох і будете ходити!

А ми потім конкурс будемо проводити, у кого борода шикарніша!

— Олено, я сказав, ні!

— Ну, Фіма! Ти не можеш мене зрадити в найважливіший момент у житті! У Аньки з Галкою будуть бородаті чоловіки! А я що? Гірше?

— Олена, ти замучила мене своєю заздрістю! — вигукнув Юхим, підхоплюючись з дивана. – Ти ж дня прожити не можеш, щоб комусь не позаздрити!

Так тобі і цього мало! Тобі ж терміново подавай те, що у інших є! А треба воно тобі чи ні, ти навіть думати відмовляєшся!

***

Психологи стверджують, що себе треба любити. І не варто відмовляти собі в маленьких примхах.

Так і психологічне здоров’я буде кращим, та й самопочуття буде на висоті.

Проблем з любов’ю до себе Олена ніколи не відчувала. А ось на маленькі примхи банально не вистачало фантазії.

А навіщо своя фантазія, якщо можна скористатися чужою?

З раннього дитинства Олена бачила у подружок щось хороше і цікаве, і починала цього прагнути з усіх сил. Звичайно, вимагаючи цього від батьків.

А потім це просто увійшло в звичку. І навіть неприємна назва: «заздрість» її не бентежила!

Зате вона завжди точно знала, чого хоче.

— Мамо, я хочу ляльку, як у Каті! Мамо, я хочу спідницю, як у Наталі! Тату, я хочу лампу, як у вчительки!

А з роками збільшувалося коло спілкування, і зростали запити.

Навіть чоловіка вона собі вибирала дивно.

— У Надьки чоловіка Ярославом звуть, — говорила Олена. — Хіба я буду задовольнятися якимось Іваном чи Сергієм? Мені потрібен чоловік з незвичайним ім’ям!

Ось так Юхиму й пощастило зіткнутися з жаром спраглої до любові і шлюбу Оленою.

А він взагалі не очікував такого нахабства і впав до ніг Олени перестиглим плодом, який вона вважала першим призом і серед подруг звела на п’єдестал.

А коли у них з’явився син, йому самою долею було призначено стати Маратом.

— Олена, Марат Юхимович! Ти серйозно? — запитував Юхим у дружини перед дверима РАГСу. — Його в саду і школі будуть цькувати! А коли виросте, то всі колеги будуть від сміху покочуватися!

— Я абсолютно серйозно! Звучить ґрунтовно! Марат Юхимович! — заявила Олена. — Зате всі подружки зі своїми Рафаелями і Габріелями вмиються!

Нехай тепер вони мені заздрять! У нас же Марат Юхимович, а не якийсь там Рафаель Михайлович або Габріель Петрович!

Варто віддати належне терпінню і любові Юхима. Він зі скрипом, але виконував всі Оленині «хочу».

Правда, трохи коробило його від початку кожного прохання:

— А ось у Раїси…

— А ось у Лери…

— А ось у Маші…

Кілька разів Юхим намагався відговорити дружину від придбання якоїсь речі або зміни декору в квартирі.

Але Олена влаштовувала зразково-показовий скандал з биттям посуду.

І в підсумку Юхиму було простіше погодитися, ніж продовжувати слухати крики.

А доходили Оленині «хочу» іноді до крайнощів.

— Фіма, Світланина невістка з чоловіком поміняли квартиру на приватний будинок! Вона мені фотографії показала!

Ти б знав, як там добре! Свій будинок! Це тобі не у квартирі, де сусіди кожне чхання чують!

А там ще й квіти! Фіма! Шукай обмін!

І Юхим підійшов до справи ґрунтовно і зробив вигідний обмін. Будинок був невеликим, але міцним і гарним.

Так ще й ділянка була значною. Двадцять соток землі! Хоч гольф-клуб відкривай!

Ще й господарських будівель вистачало. Як пояснив колишній власник, його предки тут худобу тримали, поки село місто не поглинуло.

А потім Олена принесла підглянуту ідею, що можна господарство завести.

— Фіма, у нас сараї без діла стоять! А ми можемо курочок розвести! А ще кроликів і свинок!

— Навіщо? — запитав Юхим.

— Так Коротови поїхали в село і у них тепер господарство! Мені Зінка говорила, що у них на приплід і шкурки з усіма там штуками вже черга вишикувалася! І ми зможемо!

Хоча своїми руками Олена якось не рвалася працювати. Для неї був важливий факт, що вона переплюнула Зінку Коротову.

Три роки вони тримали тварин, а потім Зінка вирішила розлучитися і повернутися до міста.

— Набридли мені ці клопоти! І чоловік набрид! Я себе щасливішою не відчувала, поки з цього дурдому не втекла! — звітувала Зінка.

Олена не змусила довго чекати.

— Фіма, продавай весь цей зоопарк! Треба бути в тренді! А це все — пережитки минулого!

Єдине питання, яке він собі дозволив:

— Оленко, а якщо в тренді будуть розлучення, ми теж розлучимося?

— Не говори дурниць! Розлучення ніколи не були модними! — відповіла Олена.

А сама замислилася:

«Федорова нещодавно розлучилася! І каже, що ось тепер вона щаслива!»

Але вчасно цю думку відігнала. Хто ж буде її «хочу» виконувати, якщо вона з Фімою розлучиться?

Так і жили. Олена чомусь у когось позаздрить, а потім вимагає цього від чоловіка.

А той, скриплячи і кашляючи, виконує. Але терпіння по краплині витікало.

Саме історія про бороду стала останньою краплею.

***

— Фімочка, а чого це ти на мене кричиш? — здивування з розгубленістю змішалися на обличчі Олени.

— Та тому що моє терпіння вже лопнуло! Сил моїх немає вислуховувати твої побажання!

І знаєш, Оленко, ти і твоя заздрість у мене вже в печінці сидить! Там ти побачила, тут тобі розповіли, це ти прочитала, тут щось подивилася! І відразу тобі все треба!

— Коханий, так не на порожньому ж місці! Я ж оцінила думку і з боку подивилася! — виправдовувалася Олена.

— Та кому ти брешеш? Ми з тобою більше двадцяти років одружені! І я прекрасно знаю твої заздрісні очі і загребущі руки!

Тобі ж все потрібно, що інші для себе вибрали! Тільки вони для себе вибирали, обдумували, обговорювали, вимірювали!

А ти — просто тому, що тобі захотілося, як у них! А будинок? А відпочинок в горах? Тобі це потрібно, тому що у когось там це є.

А скільки ти потім скаржилася, що тобі незручно або нецікаво? Адже тільки я це чув!

Олена ковтала сльози і ображено мовчала.

— Ти мене зовсім не любиш! — врешті-решт вичавила вона.

— Олена, я тебе люблю, — твердо сказав Юхим.

— Погано те, що ти сама себе не любиш!

Ти ж живеш не своїм життям! А шматочками чужих життів, які підглянула у подруг і знайомих!

А де ти? Де твої бажання? Невже не можна жити так, щоб тобі заздрили?

— Ти не хочеш відрощувати бороду? — запитала Олена невчасно.

— Господи, та я жити з тобою вже не хочу! — вигукнув Юхим.

— Ти настільки порожня людина, що мені огидно тебе коханою називати! Олена, ти або змінюйся, або я просто піду!

Пішов Юхим через місяць, коли Олену прорвало на чергове «хочу».

Якби це виходило від неї самої, Юхим би залишився.

Та Олена спалилася своєю коронною фразою:

— Фіма, я хочу червону кухню! У Віки…

Юхим навіть дослуховувати не став…