У Ліди не стало мами… Мати мала великий будинок у селі. Влітку туди любили приїжджати родичі. Дехто міг всю свою відпустку провести в гостях. Мати Ліди відмовляти не любила, а точніше не вміла. Овочів та ягід завжди було повно, яйця від своїх курочок… Родичі дещо купували, та й Ліда завжди привозила матері продукти. Вона завжди говорила мамі, щоб не приймала стільки гостей, але ту було не переконати. А родичі приймали це, як належне… Все сталося уві сні, коли всі гості роз’їхалися. Знесилена після праці мати лягла спати. Вранці вона вже не прокинулася… Наступного року перше літо без мами почалося з несподіваного візиту…

Весна, а погода як улітку. Купа вихідних, гріх проводити їх у місті.

Ліда й Славко поїхали на дачу. Вони взагалі хотіли переїхати туди, робота їх не тримала, обидва працювали з дому.

На дачі працювати було зручніше. Там два поверхи, на другому можна було облаштувати хороший кабінет, і не один. Гроші у них на це вже були. Будинок треба було впорядкувати.

Ліда й Славко одружилися рано, майже одразу після школи. У вісімнадцять років у них уже народилася дочка, а через рік син. Встигали все, навчалися, з дітьми справлялися, а Славко ще й працював.

Звичайно, допомагали і батьки з двох сторін. І ось, у сорок із невеликим хвостиком, їхні діти вже виросли, онуків ще не було…

Мати Ліди не стало… Перше літо після її відходу змінило все. Будинок матері на вигляд був хороший і великий, а насправді вимагав капітального ремонту.

Влітку туди любили приїжджати родичі. Дехто міг всю свою відпустку провести в гостях. Мати Ліди відмовляти не любила, а точніше не вміла. Овочів та ягід завжди було надміру, яйця від своїх курей, ну, а на хліб і пенсії вистачало.

Родичі дещо купували, та й Ліда завжди привозила продукти. Вона завжди говорила мамі, щоб не приймала стільки гостей, але її було не переконати. А родичі приймали це як належне.

Все одного разу сталося уві сні, коли всі роз’їхалися, а знесилена жінка після праці лягла спати. Вранці вона вже не прокинулася…

Ховали її 31 серпня. Багато хто приїхати не зміг. Адже дітям треба до школи завтра. Відпочивати відпочивали, а проводити в останню путь нема кому. Хтось жив ближче – приїхали, інші виправдовувалися.

Наступного року перше літо без мами почалося з несподіваного приїзду її гостей.

Тітка Катя, молодша сестра матері, приїхала на початку червня з трьома внуками. Приїхали, а будинок зачинений. Відразу почалися дзвінки Ліді. Славко вмовив тоді дружину дати рідні ключ, хай живуть.

Ліда погодилася, цінностей у будинку ніяких не було, та й за будинком доглянуть, як вони подумали.

Їм там бути не обов’язково. Вони хоч і працюють із дому, але там треба відволікатися на гостей.

За годину після дзвінка Ліда та Славко привезли ключі.

– Я не зрозуміла! Ми житимемо одні? А де ви?

– А у нас квартира в місті, ми завжди там жили.

– А чому в хаті пил й брудно. Ми ж приїхали!

Ліда й Славко переглянулися.

– Ви навіть не попередили про свій приїзд. Ми не збиралися приймати гостей.

– Не збиралися? Ми щороку приїжджали саме п’ятого червня! Ти чудово це знаєш. Яка безвідповідальність. Твоя мати не схвалила б твій вчинок. І що нам тепер робити?

– Ми вас не виставляємо. Живіть, а у нас робота, нам уже пора повертатися.

– А прибирати хто буде? Тут після зими один бруд!

– У нас не було поки що планів тут жити. Може, пізніше надумаємо. Ремонт капітальний потрібний, а на це треба гроші. За світло й воду платитимемо вам за лічильниками.

– Ми гості, ми ніколи не платили!

– Я знаю. Платила мати зі своєї пенсії, а тепер матері немає. Ми тут не живемо.

– Зрозуміло. Виростила доньку, яка не може гостей нормально прийняти. Ні огірків, ні зелені не посадила. Заходьте гості в неприбраний будинок та харчуйтеся чистим повітрям!

– Попереджати треба.

– А я тобі вже сказала, що щороку в один і той самий час. Ти навіть не прибрала і нічого не приготувала! Будинок зиму простояв, що нам робити? Прибирання за тобою?

– У нас робота, ви й так нас відволікли. Влаштовуйтесь…

– Робота! Мати казала, що ви працюєте з дому! Тож будь така ласкава, поприбирай усе тут. Ми з дороги втомилися і хочемо їсти.

– Робота вдома, але це не означає, що її не можна робити. Ми їдемо.

Через тиждень туди приїхала ще одна сестра покійної матері Тетяна. Раніше разом вони чудово відпочивали, а тепер треба було готувати, прибирати, стежити за дітьми, а головне продукти купувати. Тетяна витримала тільки тиждень. Внуки Катерини бігали без нагляду, постійно просили їсти, пити. Раніше таких проблем не було. Все це заважало Тетяні відпочивати.

Катерина і сама з онуками втомилася. Вона ніколи раніше у відпустці не готувала і не прибирала, а тут начебто і не відпочинок виходить. Вона зателефонувала племінниці.

– І коли ти з’явишся у нас? Раніше приїжджала до матері, допомагала, харчі привозила.

– Я допомагала мамі. Ви ж не розуміли, як їй було тяжко! Вона не могла вам відмовити, і мені заборонила. Спробуйте самі впоратися.

– А що змінилося? Ми ж рідні. Де твоя гостинність?

– Наступного літа ми робитимемо капітальний ремонт. У гості нікого не чекаємо, але хто хоче допомагти – ласкаво просимо.

– І що це ти вигадала! Будинок свій сама ремонтуй.

– Я рада вашому рішенню.

Катерина жила ще тиждень, загалом вийшло майже місяць. Чутки про гостинність Ліди розлетілися з космічною швидкістю, і більше того літа ніхто не приїхав. Звичайно, Ліді довелося платити і за світло з водою, і прибирати після непроханих гостей.

Пройшла зима, весна у всій красі, а незабаром і літо, лише два тижні залишилося. Ліда й Славко поїхали на дачу. Давно час було зайнятися ремонтом. Спочатку вони відпочинуть, оцінять, а через тиждень розпочнуть здійснення задуманого. Бригаду вже знайшли, матеріали закупили

– Як погано, що мама не дочекалася цього.

– Лідо, але ж ти їй пропонувала завжди почати роботу, та й гроші ми тільки зараз назбирали. Ніхто не думав. Не хвилюйся. Це життя…

Робота кипіла. Будинок змінювався. Земля теж змінилася, грядки прибрали, ніхто ними займатися не збирався.

– Інша річ! Ви вдома! Зустрічайте гостей.

Тітка Катя приїхала знову відпочити зі своїми онуками.

– Ви допомагати?

– Ми відпочивати! Ви ще ремонт не зробили. А як ми жити будемо, і де?

– Напевно, доведеться зняти номер у готелі, або квартиру. У нас немає навіть спальних місць, а не тільки меблів. Попереджати треба. Ми вже говорили про це. Трохи пізніше я знайду рахунок за електрику й воду. Ви забули сплатити.

– Яка ти дріб’язкова й нахабна. Твоя мати ніколи так не робила. А попереджати ми не повинні сьогодні п’яте число. Дітям потрібне свіже повітря.

– А я вам теж нічого не винна. Не повинна приймати, обслуговувати, годувати, платити за вас. Мама була теж не винна, а ви її не шкодували. Їздили та й заїздили. Ви цього ніколи й не зрозумієте. Їдьте.

Ліда пішла до хати, Славко до робітників.

Катерині нічого не залишалося, як повернутися на зупинку. Онуки були не маленькі, молодшому одинадцять.

Залишатися у селі вона не захотіла.

Ремонт у будинку добігав кінця, Славко збирав меблі, Ліда готувала вечерю. На порозі знову з’явились гості. Але це були їхні діти, син із дружиною, дочка із чоловіком.

Чоловіки почали допомагати Славку, а жіноча половина готувала на стіл.

Діти приїхали із новинами. Скоро Ліда стане бабусею, а Славко – дідом. Дочка й невістка вагітні. Значить не дарма будинок ремонтували.

Життя продовжується…