– Це ж хто приперся проти ночі?! – здивовано спитав Кирило, підвівши голову з подушки.

– Не знаю… – не менш здивовано відповіла Ганна.

– Може знову ця сусідка? Сірники на цей раз закінчилися… Я схожу, відчиню. – Кирило припустив, що у двері подзвонила сусідка знизу, яка регулярно навідувалась до них то за сіллю, то за цукром, то ще за чимось, і підвівся з дивана.

– Та лежи, я сама відчиню,- сказала Ганна, і, зітхнувши, пішла до передпокою, швиденько накинувши халат.

У двері продовжували наполегливо дзвонити.

– Світлано… Ти чого? Щось сталося? – здивовано і водночас злякано спитала Аня, побачивши заплакану подругу.

– Сталося! Мене Коля з дому вигнав і сказав, що я йому не потрібна! Уявляєш, гад який?! – заплакала дівчина і, зробивши один крок із під’їзду, опинилася в передпокої.

– Стривай, як вигнав… Я просто впевнена в тому, що Коля не міг так вчинити! – Аня намагалася заступитися за Миколу, якого знала ще зі шкільної лави й ні на хвилину не наважилася б засумніватись у його порядності.

– Не міг? Ти взагалі на чиєму боці – на його, чи моєму? Взагалі-то, я твоя подруга! – трохи грубо сказала Світлана, схлипнула і зробила ще кілька кроків у квартиру.

Трохи приголомшена пізнім візитом і надто впевненою, навіть зухвалою поведінкою приятельки, Аня зачинила двері та пішла на кухню, куди вже встигла переміститися непрохана гостя.

З кімнати вийшов Кирило. По його обличчю було помітно, що він не дуже задоволений пізнім візитом Світлани.

Він і без цього недолюблював істеричну Світлану, а вже перспектива весь вечір вислуховувати її скиглення і наступного дня снідати з нею за одним столом, – зовсім його не спокушала…

На його обличчі виразно позначилося німе запитання, мовляв, що сталося. Але дівчина нічого на це не відповіла, тільки скорчила невдоволену гримасу і махнула рукою на чоловіка.

Ганна увійшла на кухню. До цього моменту Світлана вже зручно розташувалася на дивані, старанно зображуючи жертву.

Аня зрозуміла, що тривалої розмови з приятелькою уникнути все одно не вдасться, дістала з холодильника пляшку червоного, сир, ковбасу, ще якісь продукти й поставила все на стіл.

Потім з верхньої шафи дівчина дістала два келихи, точно знаючи, що Кирило приєднатися до процесу не захоче, та й до чого це, бо розмова була виключно жіноча.

– Ну, розповідай, що там у вас сталося…

– Почала Аня.

– Я тобі говорю, що він мене вигнав! Посеред ночі! – знову істерично промовила Світлана, і розповіла приятельці докладніше про все, що сталося.

…Кирило, Аня та Коля були однокласниками. Вони завжди гуляли у спільній компанії, знали один одного дуже добре – хто на що здатний, а хто ні?

За роки, проведені разом, вони вивчили один одного докладно. Потім Коля познайомився зі Світланою і теж привів її в компанію.

Аня спочатку взагалі ставилася до Свєти просто шанобливо, як до нареченої друга дитинства, і не більше.

Але Світлана завжди наполягала на більш активному спілкуванні, побачивши в Ані ту саму подругу, з якою можна разом пройтися по крамницях, сходити на манікюр, поплакатися, у разі потреби, перепозичити грошей.

Аня активність з її боку сприймала без ентузіазму, але не особливо чинила опір спілкуванню. Так вони й потоваришували.

Але Кирило завжди відверто недолюблював Світлану, вважаючи її неврівноваженою та легковажною. Дружбу між дружиною та Світланою він теж не особливо заохочував.

Світлана і Коля стали жити разом. Дівчину весь час щось не влаштовувало, а Коля щосили намагався згладити кути у взаєминах.

Світлана до того ж виявилася ревнивою до неможливості й закочувала нареченому із цього приводу періодичні скандали.

Аня та Кирило спостерігали за всім, що відбувається збоку. Однак втручатися у взаємини не наважувалися, щоб не посилювати ситуацію і, у разі чого, не залишитися потім серед винних.

Світлана вже вела розмови про весілля, хоча, сам Коля досі не зробив їй офіційної пропозиції. Вони просто разом жили у квартирі Миколи, що дісталася йому у спадок від бабусі.

Якось від роботи Світлану відправили на семінар. Відрядження мало тривати три дні. Проте програму заходу скоротили, і дівчина повернулася додому на день раніше.

Весь час підозрюючи Колю в зрадах, вона не стала попереджати нареченого про зміни та графік, що зрушився, вирішивши наскочити у квартиру раптово.

Дівчина всіма силами намагалася застати благовірного зненацька. Яке ж було її здивування, коли увійшовши до квартири, вона почула жіночий голос і побачила в передпокої чужий, жіночий одяг.

– Ах ти ж… Як ти посмів? Притягнути якусь дівку в нашу квартиру?! Я так і знала, що ти мені зраджуєш! Ще й з якоюсь жебрачкою! – кричала Світлана, кидаючи в Колю перші ж предмети, що потрапили їй у руки.

– Світло, та почекай ти! Заспокойся! Ти все неправильно зрозуміла! Це зовсім не те, що ти подумала! – намагався заспокоїти її Коля.

– Ага! Усе я правильно зрозуміла! А ти чого розсілася тут, та ще й мої капці натягла! Ану, негайно забирайся, і щоб я тебе більше не бачила поряд з моїм чоловіком! Геть!!! – кричала Світлана, розмахуючи руками перед переляканою дівчиною.

Нещасна незнайомка, спостерігаючи за всім, що відбувається, злякано зняла капці й не знала, що їй робити в цю саму секунду, коли Коля намагався хоч якось вгамувати Світлану, що розбушувалась.

Сяк-так її вдалося заспокоїти. Тільки коли вона вдосталь накричалася, Колі вдалося пояснити, що дівчина, що сидить на кухні, його зведена сестра Настя.

Коля розповів, що матері в нього не стало рано, коли йому ледве виповнилося тринадцять років. Як це часто буває, батько незабаром одружився.

Але Колі пощастило – у мачухи йому дісталася не якась зла тітка, а добра, порядна жінка Валентина. Вона вже мала доньку від першого шлюбу, Настю – практично ровесницю Колі.

Між ними одразу встановилися теплі взаємини. Звісно, тринадцятирічний Коля Валентину мамою не називав, але вони ніколи не конфліктували. Стали жити разом дружною родиною.

Тільки ось щастя виявилося не довгим. Вже через два роки батька Миколи не стало в дорожній пригоді. Нечисленні родичі від хлопчика відмовились.

Після похорону батька йому була приготована пряма дорога до дитячого будинку. Однак у ситуацію втрутилася Валентина. Вона, подолавши всі труднощі, оформила над підлітком опікунство, і вони стали жити втрьох.

Коли Колі та Насті виповнилося по вісімнадцять, Валентина теж пішла на той світ від інфаркту. Наче й не стара ще була, але доля розпорядилася саме так.

Але раптовий відхід чоловіка, позови з опікою при оформленні документів на Колю, та інші переживання, зробили свою погану справу – здоров’я у неї підірвалося…

Так Коля та Настя залишилися вдвох, але кожен пішов своєю дорогою. Настя за пів року після всіх подій вийшла заміж.

А Коля закінчив місцевий технікум, продав батьківську квартиру і через три роки переїхав у велике місто, де жили його шкільні друзі – Кирило та Аня.

І поки Світлана була у відрядженні, в гості до Колі раптово приїхала Настя з п’ятирічним сином. Виявилося, що шлюб у дівчини не склався.

Через кілька років Настя не витримала постійних знущань чоловіка – тирана і подала на розлучення. А чоловік, не довго думаючи, виставив її на вулицю з маленькою дитиною.

Йти дівчині не було куди, тому вона приїхала до Колі – єдиної близької їй людини.

– І що, тепер вона житиме у нас зі своїм хлопчиськом?! Ми самі в цій однокімнатній тулимося. Ти хочеш, щоб ми спали тут на кухні на дивані? – шипіла Світлана, коли Настя пішла спати після ніякової сцени ревнощів.

– А ти пропонуєш, маленьку дитину на кухні поселити? Світлано, я тобі ще раз говорю, що її мати колись мене від дитячого будинку врятувала!

– Якби не тітка Валя, я взагалі не знаю, що б зі мною зараз було! – відстоював свою думку Коля.

– І що тепер, ти до кінця життя завдячуватимеш їй?! Її матір ніхто не змушував тебе рятувати! Це було лише її особисте рішення! – не вгамовувалась Світлана.

Проте, як би дівчина не обурювалася, Коля все одно залишив Настю з маленьким Артемом у квартирі.

Дівчина збиралася влаштуватися на роботу, влаштувала синочка в місцевий дитячий садок. Тільки з’їжджати поки що було особливо нікуди – на орендовану квартиру в місті потрібні були гроші.

…Цілих два тижні Свєта всіляко знущалася з Насті й маленького Артема, демонстративно не кликала їх до столу, надовго вечорами займала ванну кімнату і взагалі пирхала з будь-якого приводу.

Коли Настя з Артемом нарешті з’їхали в орендовану квартиру, Світлана зітхнула з полегшенням.

– Господи, я навіть не вірю, що наша квартира знову повністю у нашому розпорядженні! Нарешті ця нахлібниця з’їхала і цього маленького виродка забрала.

-Тепер доведеться ще не знаю скільки відмивати тут все від нашестя цієї сарани! – Розповідаючи про свої враження, Світлана не особливо соромилася, і вирази не вибирала.

Микола уважно вислухав усе, що дівчина хотіла сказати йому. Особливо не заперечував, тільки наприкінці її монологу сказав:

– Знаєш що… Занадто ми з тобою різні, Світлано. Нічого хорошого з наших стосунків не вийде – я тепер у цьому абсолютно впевнений. Тобі треба поїхати, й краще сьогодні.

Вибухнув скандал, і Світлана пішла…

…Аня уважно вислухала розповідь приятельки. На ніч виганяти її не стала, але на ранок попросила піти.

Світлана скривджено грюкнула вхідними дверима, попередньо назвавши Аню справжньою зрадницею. На цьому їхнє спілкування припинилося…

…А через рік сталася дивовижна подія – Настя та Коля зрозуміли, що насправді дуже близькі за духом. І не лише, як брат та сестра, до речі – не рідні.

Вони одружилися і тепер щасливі разом. Ось така історія. Виходить, і так буває…

Як вам такий поворот? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.