– Чого вона дзвонила?

– Невдоволено запитав у дружини Микола Олександрович.

– Зайти хотіла, – також похмуро відповіла Ольга Петрівна.

– Якась важлива справа в неї.

– Нема чого цій блудниці тут робити! – рішуче заявив Микола Олександрович.

– Треба було одразу відмовити. Викинули й викинули…

– Колю, не кип’ятись, – спробувала напоумити чоловіка Ольга Петрівна.

– Не забувай, що половина квартири належить Олені. Це ж треба було у шлюбі купити…

– Ось нехай скоріше ділять, і ця вимітається з нашої родини до такої матері! – не вгамовувався свекор. – Осоромила сім’ю, їй немає тут місця!

– А я тобі казала, – єхидно нагадала чоловікові Ольга Петрівна.

– Не пара вона нашому Василю. Ти ж заступався за неї завжди!

Микола Олександрович хотів було заперечити, але замовк. Дружина мала рацію. А Ольга Петрівна вирішила скористатися моментом.

– Наступну дружину сама йому знайду, – заявила вона.

– І навіть не думайте сперечатися зі мною, обидва! Я життя побачила, в людях знаюся.

– Я вам не заважаю? – пролунав голос Васі, який стояв у дверях, і слухав розмову батьків.

– Ой, Васю, ми навіть не чули, як ти прийшов, – заметушилася мати. – Будеш їсти?

– Мамо, я дуже ціную вашу з батьком підтримку, але дайте мені самому розібратися у власній родині.

– Дорозбирався вже, – пробурчав Микола Олександрович.

– Роги не тиснуть?

– Батьку, годі! – гаркнув Василь, і подався в кухню.

– Оленка сюди їде, – обережно сказала синові мати.

Василь ледь помітно здригнувся від її слів, але тільки на мить. Потім він все ж таки продовжив свій шлях, а батьки переглянулися.

– Я сам цю блудницю зі сходів спущу, – тихо промовив Микола Олександрович.

Але Василь його почув.

– Не смій! – рішуче сказав він, визирнувши з кухні.

– Це лише наша справа. І, взагалі, ви прогулялися б…

Однак Вася зі своєю рекомендацією запізнився. Пролунав сигнал домофона, і він сам пішов відчиняти, зробивши застережливий жест у бік батьків.

Олена увійшла за кілька хвилин, і окинула поглядом присутніх.

– Весь серпентарій у зборі, – посміхнулася вона.

– Поговори ще, – знову почав закипати Микола Олександрович, але Василь жорстко глянув на батька, і той замовк.

– Навіщо ти прийшла?

– Холодно запитав Василь дружину.

– Показати дещо, – відповіла Олена.

– Після цього вже можеш робити висновки.

Після оприлюдненої гостею інформації, життя сім’ї розділилося на «до» та «після».

Провина Олени перед свекрухою полягала в тому, що дівчина була надзвичайно вродлива. Вона була з тих, на кого обертаються на вулиці, і біля яких постійно крутиться купа шанувальників.

Однак свій вибір Олена зупинила на Васі, простому, і не особливо помітному хлопцеві.

Вася був не виродком, але й не красенем, не безхатьком, але й не багатієм. І такий вибір дівчини для багатьох навколишніх був справжньою загадкою. Відповідь знала лише сама Олена.

– Василь – найпорядніша людина, яку я зустрічала, – говорила вона.

– Він із породи однолюбів, ніколи не зрадить, і не обдурить.

– Зате самого Василя обдурити – раз плюнути! – казала Ольга Петрівна.

– А такій пройдисвітці, як Оленка, тим паче.

Весілля було поспішним, а через сім місяців після свята з’явився син Максим.

– Не наш він, чує моє серце! – не припиняла стверджувати Ольга Петрівна чоловікові, – обрюхатив її хтось, і кинув, а вона вирішила свій приплід майбутній, на нашого дурня повісити! А він і вуха розвісив.

– Та годі тобі каркати! – бурчав на неї Микола Олександрович.

– З чого ти вирішила, що дитина не наша? Он, як Васька з сином гасає.

– Він-то гасає, тільки ти на пацана подивися, – не вгамовувалася Ольга Петрівна.

– Зовсім на нас не схожий. Василя і близько нічого немає.

– Так він – вилита мати, – заперечував Микола Олександрович.

– У їхню породу вдався.

Але Ольга Петрівна продовжувала стояти на своєму. Вона регулярно пиляла сина, щоб той зробив тест ДНК, але Василь лише відмахувався.

– Мамо, нісенітниці не городи, – казав він.

– Своїм життям займайся.

Після весілля молодята взяли в іпотеку квартиру, вирішили одразу двокімнатну, з урахуванням положення нареченої.

Оленка засіла в декреті, і все фінансове навантаження, щодо забезпечення сім’ї, лягло на плечі Василя, який погоджувався на будь-які підробітки, та відрядження.

Він був у від’їзді, коли дещо сталося.

Ольга Петрівна справно відвідувала невістку та онука, доки син перебував у від’їзді. І не тому, що сумувала, а щоб контролювати Олену.

Невістка намагалася триматися зі свекрухою ввічливо, але її часті візити та настирливість, дуже дратували молоду матір.

– Васю, я не хочу грубити твоїй мамі, але вона, схоже, не розуміє, що її допомоги я не потребую. А від її візитів лише проблеми.

– Та твоя Оленка просто боїться, що я її з іншим застукаю, – вимовляла Ольга Петрівна синові, коли він намагався напоумити її у спробах контролювати невістку. – Ось і біситься. Я все одно виведу її на чисту воду!

Ольга Петрівна продовжувала наполягати на своєму, зводячи насамперед саму себе, а потім чоловіка. Василь слова матері серйозно не сприймав, а Ольга Петрівна продовжувала допікати невістку візитами.

Якось жінці, нарешті, пощастило.

Вона побачила, як Оленка весело розмовляє на вулиці з молодим, симпатичним хлопцем. Було видно, що вони давно добре знайомі.

Співрозмовник Олени грав з малюком, і навіть взяв його на руки, щоб полоскотати, й трохи попідкидати вгору.

Ольга Петрівна не лише уважно спостерігала за цією зустріччю, а й робила фото на телефон. На прощання співрозмовники поцілувалися, та розійшлися, а Ольга Петрівна поспішила до чоловіка з добутими доказами.

– Ось, на кого Максим схожий, – тицяла вона пальцем у фотографії. – Я так і знала, що ця принцеса Ваську обманює! Сам подивися, пацан – просто вилитий!