– Ні, ми все розділимо! Нам із Юлею теж для початку нового життя дача, наприклад, не завадить.

– Дача ж була куплена на гроші мого батька!

– Характер у чоловіка, звісно, не цукор. Але ж прожили вже тридцять п’ять років разом. Дочок та сина виховали.

Хоч і нелегко часом від його критики, але людина він надійна, – думала Ірина Анатоліївна про свого чоловіка.

Незабаром життя показало їй, що вона помилялася.

Іллі Андрійовичу залишалося лише два роки до пенсії, коли він зустрів «кохання всього свого життя».

Його дружина дізналася про наявність у чоловіка коханки напередодні Нового року і спочатку просто була шокована.

– Як же так, Ілля? Невже я була тобі поганою дружиною? Адже я завжди намагалася робити все для тебе, сім’ї та дітей, – тільки й спитала вона.

– Я просто втомився з тобою жити. Немає вже від тебе жодної енергії. Юля ж моя молода! От і я з нею знову почуваюся молодим, – спокійно й холодно відповів чоловік.

Спочатку Ірина Анатоліївна сподівалася, що її невірний чоловік одумається і повернеться до родини. Вона навіть готова була його пробачити.

– Дуже, звісно, боляче, що Ілля так зі мною вчинив. І це після стількох років щасливого, як я думала, шлюбу… Знайшов, бач, собі молоду і зухвалу.

– Це ж той самий біс в ребро з приказки! Хотів довести, що ще багато на що здатний, і краще нічого не придумав!

– Таких історій, як моя, на жаль, вистачає. Зазвичай чоловік, «нагулявшись», повертається в сім’ю.

– А якщо й Ілля захоче повернутися, чи пробачу я його? Так, прийму назад, хоч і прикро, – вирішила дружина зрадника.

Однак, все пішло зовсім не так, як розраховувала Ірина Анатоліївна.

Ілля Андрійович невдовзі повідомив дружину, що збирається оформити розлучення та розділити все нажите у шлюбі майно.

– Невже ти подумала, що я піду з двома валізами? – з кривою усмішкою говорив Ірині Анатоліївні невірний чоловік. – Ні, ми все розділимо! Нам із Юлею теж для початку нового життя дача, наприклад, не завадить.

– Дача ж була куплена на гроші мого батька! Ти навіть на ній ніколи й не працював, тільки шашлики смажити іноді приїжджав. Це я там завжди все вирощувала. Нечесно її навпіл ділити!

– Якщо що, то суд розбереться, як поділити! Не сподівайся на широкі жести від мене. І так тебе пів життя утримував, поки ти з дітьми то в декреті, то на лікарняних сиділа!

– Мені тепер все знадобиться. Ділитимемо все нажите. І не намагайся навіть мене обдурити! Все поділимо, чуєш? Усе!

Так і сталося: поділ майна був довгий, нервовий і важкий.

Ілля Андрійович не хотів поступитися дружині жодною дрібничкою.

Коли, здавалося, все було поділено, колишній чоловік Ірини наостанок вирішив помститися.

Приїхавши з дачі, Ірина, побачивши стан квартири, мало не знепритомніла: шпалери були зірвані разом з плінтусами, а люстри зняті.

– От недолугий! Це ж я відмовилася компенсувати йому вартість ремонту, що він робив минулого року, і він таким чином “забрав” його із собою”, – зрозуміла жінка.

Зрозуміло, після такого раптового та негарного розлучення з чоловіком, Ірині Анатоліївні доводилося важко.

Добре, що підтримували дочки. Син же, почувши про прощальний «привіт» батька, лише розсміявся:

– Я б до такого навіть не додумався!

Через три місяці Ілля Андрійович мав відзначати черговий день народження.

Цього разу він вирішив провести свято з розмахом, запросивши в ресторан багато гостей. Отримали запрошення й троє його дітей.

Доньки, які хотіли підтримати матір, відмовилися йти. А ось син з радістю погодився:

– Ну, а чому я не повинен йти? Яка мені різниця, з ким батько живе та відзначає. Він же все одно для мене не припинив бути батьком!

Вирушивши на іменини, Олег чудово провів час і навіть виклав безліч фото з урочистостей у соціальні мережі.

Ірина Анатоліївна розуміла, що, можливо, син і має рацію.

– Олег завжди був єдиною дитиною, яку чоловік балував. До дівчат Ілля ставився куди суворіше, а ось сину багато прощав.

– Не дивно, що він продовжує спілкуватися з батьком та підтримує його. Але чому ж мені так боляче і прикро від цього? – думала Ірина, лежачи без сну.

Так розлучення батьків розділило навіть дорослих дітей. Дочки підтримували матір, а ось син вирішив стати на бік батька.

– Добре хоч Олег у мене розумним чоловіком виріс! – гордо оголошував Ілля Андрійович.

Та сама розлучниця – Юля – вимагала якнайшвидше після розлучення одружитися з нею.

Дізнавшись від брата про те, що їхній батько вирішив одружитися зі своєю молодою коханкою, дочки спробували поговорити з ним.

– Чому ти так погано з мамою розійшовся? Вона цього не заслужила! Адже завжди тебе підтримувала … – намагалися достукатися до батька дочки.

– Нічого мені тут про неї взагалі дзижчати! – Зневажливо відмахнувся у відповідь Ілля Андрійович. – У мене тепер інша жінка, яка хоче стати мені дружиною.

– Вона, правда, думає, що найхитріша? Але я ці жіночі хитрощі здалеку бачу. Я вже все прорахував та перестрахувався.

– Як саме?

– Я все своє майно вже на Олежика записав. Він же в мене чоловік розумний, не те що ви! Йому тепер, як мене не стане, не потрібно буде й у спадок вступати. Він уже формально господар усього!

– Тож у спадок від мене можете нічого не чекати. Я краще сина підтримаю! А ви робіть, що хочете. Жалійте, кого хочете!

Втім, тріумфування Іллі Андрійовича тривало не довго. Він встиг розписатися з новою дружиною і щасливо прожити з нею пів року, коли життя зробило новий, несподіваний поворот.

Єдиний і улюблений син Іллі Андрійовича не чекав, коли батько на той світ піде, щоб розпорядитися його майном. Швидко, та, майже, за копійки Олег продав усе, що було на нього оформлено, та переїхав за кордон.

Коли Ілля Андрійович дізнався про зраду сина, його здоров’я серйозно похитнулося, і він ліг.

– Перспективи відновлення пацієнт має. Але у його віці результат вже складно прогнозований, – ухвалили лікарі.

Незабаром Ірині Анатоліївні надійшов дзвінок із невідомого номера.

– Ви вже знаєте, що трапилося? – Запитав її незнайомий жіночий голос.

– Хто ви і про що?

– Я Юлія. Нова дружина вашого колишнього чоловіка.

– Мені нема про що з тобою говорити, Юля.

– Зачекайте! Тільки не кидайте слухавку! Ілля тепер дуже хворий. Поки що він у мене. Лікарі дають дуже туманні прогнози.

– Отож хочу сказати, що мені не потрібен такий хворий чоловік. Не бачу особливих покращень за останні два тижні. Максимум, можу його у себе протримати ще кілька місяців. Не більше!

– Я не розумію, чому ти дзвониш мені? – щиро здивувалася Ірина Анатоліївна. – Ми з Іллею розлучилися, та розійшлися.

– Ну, то дочкам його передайте, що я довго доглядати їхнього батька не буду. З сина, як я зрозуміла, тепер уже нічого не доб’єшся… Коротше, мене не турбує, хто й куди його забере. Головне – швидше!

Ірина Анатоліївна не стала приховувати від дочок цю розмову, і незабаром вони, сидячи на кухні, тримали сімейну раду.

– Ти ж не думаєш його пробачити, мамо?

– Після того, як він вчинив з нами?

– Замислено сказала Ірина Анатоліївна.

– Згадайте, адже він буквально через кожну дрібницю лаявся і все поспіль ділив.

– Спочатку я була просто шокована його поведінкою, а зараз згадую це просто, як якийсь цирк!

– Ні. Колись я була готова прийняти та пробачити вашому батькові, але не тепер. Він зробив свій вибір і одружився з іншою жінкою.

– Мені було дуже боляче та прикро. Спершу я ні їсти, ні спати не могла. Але знайшла сили простити й відпустити Іллю.

– Він для мене лише колишній чоловік. Тепер у мене своє життя. І я не зобов’язана його виходжувати, чи доглядати.

– А мені стало його шкода, – зізналася молодша донька Ганна.

– Якщо ця Юля і справді його виставить з дому?

– Послухай, Ань, а ти пам’ятаєш, як нам батько говорив? Що він цінує лише «розумного мужика», а не нас.

– Він же спеціально все своє майно на Олега переписав, щоб нам та його нинішній дружині нічого не дісталося.

Тоді він вважав, що все продумав та передбачив. І він із гордістю нам це заявляв! – сердито почала говорити її сестра.

– Так от, тепер і попит має бути з цього «розумного», який усе продав і втік. Ну, або, на крайній випадок, із новою дружиною.

– Олег мені сказав, що не збирається повертатись. Він, мовляв, там непогано влаштувався. А якщо тата й справді ця Юля покине?

– Просто так вона його покинути не може. Адже вона його законна дружина тепер. З неї й питатимуть у разі чого. Тож хай доглядає, а не на нас відповідальність перекладає.

– А тато?

– Він зараз пожинає те, що сіяв. Я, як і мама, втручатися у цю ситуацію не збираюся. Ти можеш вирішувати сама.

– Я теж не можу забути, як він з нас глузував… Адже справа не в грошах, якими він нас хотів обділити. Справа у відношенні. Думаю, що теж нічим не допомагатиму йому, – підсумувала Аня.

Ілля Андрійович не раз намагався додзвонитися до колишньої дружини та дочок, але ті не відповідали – не хочуть його знати.

Юлія зараз збирає документи, щоб якнайшвидше відправити Іллю Андрійовича до пансіонату. Як кажуть, за що боровся…

А ви що думаєте з цього приводу? Слушно вчинили родичі? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.