– Поліно, а чи не рвонути нам на море? – спитав якось чоловік після вечері.

– На море? То ми ж начебто цього року не збиралися? – здивувалася дружина.

– Ну, а що завжди жити лише за планом? Додамо в життя трохи несподіванки та імпровізації, тоді й жити буде веселіше! – Заявив Олександр.

– А куди поїдемо?

– Хотілося б до Туреччини. Але у Микити паспорта немає, а оформляти – тоді ми до початку відпустки не встигнемо, – сказав Олександр.

– Давай кудись на наш південь. Варіантів не багато. Виберемо щось недороге, типу приватного готелю чи гостьового будинку, де можна було б самим готувати.

– Знаєш, Сашко, я б віддала перевагу готелю та «олл інклюзив», – сказала Поліна.

– Це буде дуже дорого. Не хвилюйся, в номері ми в основному снідатимемо, вдень – перекус на пляжі. А ввечері можливі варіанти: або легкий салат удома, або вечеря в кафе.

– На твою думку, це буде дешевше? – Усміхнулася Поліна.

– Зате скільки задоволення: рази три-чотири на тиждень вечеряємо у кафе чи ресторані, та щоразу у різних! – сказав Сашко.

– Ну, все! Розмріявся!

Поговорили, але нічого не вирішили. Однак ця думка в голові у Поліни засіла, і наступного дня у будь-яку вільну хвилинку вона переглядала на туристичних сайтах гостьові будинки, чи приватні готелі.

Навіть під час обіду прогортала сайти із пропозицією оренди.

– Ви кудись збираєтесь? – Запитала її колега.

– Ти знаєш, Катю, нікуди не збиралися, а вчора Сашко ні з того ні з сього раптом запропонував з’їздити. Розбурхав так, що страшно, як у відпустку захотілося, мені навіть уночі сьогодні море приснилося.

– То їдьте! Микиті вже шість – великий хлопець, клопоту з ним небагато. Тим більше такий успіх – у вас відпустки збіглися. Коли ще таке буде!

– У червні сестра з донькою їздила. Зупинялися у гостьовому будинку. Я в неї адресу та  телефон запитаю, якщо вона зберегла. Там господарі адекватні, та й від моря недалеко.

– Чудово! Тоді скинь мені. Може, ми одразу й забронюємо, – подякувала їй Поліна.

Увечері Поліна та Олександр подивилися гостьовий будинок, посилання на який скинула Катя. Їм все дуже сподобалося, але, на жаль, забронювати номер там не вдалося – на їхню дати все було зайнято.

Однак наступного дня Олександр знайшов щось схоже і, обговоривши варіант із дружиною, вніс попередню плату.

До відпустки залишалося півтора тижня, і Поліна почала збиратися.

Найбільше радів поїздці їх шестирічний син Микита, який ще ніколи не бачив моря.

– Тату, а ти мене плавати навчиш? А ми на рибалку ходитимемо? А в морі рибу ловлять вудкою, як у річці, чи тільки неводом? – Питання сипалися з нього без зупинки.

За три дні до від’їзду валіза і дорожня сумка вже стояли в кімнаті й чекали на той щасливий момент, коли почнеться подорож.

І ось цей день настав. Таксі доїхали до вокзалу, сіли в потяг.

– Мамо, я вже із хлопчиком познайомився – його Артемом звуть. Він теж із мамою та татом на море їде.

Спочатку Микиті все було цікаво, але надвечір він занудьгував і все частіше став цікавитися, коли вони приїдуть.

Відомо, що кожен шлях має, як початок, так і кінець, ось і їхній шлях добіг кінця. Взявши таксі, вони за п’ятнадцять хвилин опинилися в затишному зеленому дворі.

Номер, в який привела їх господиня, нічим особливим не виділявся: двоспальне ліжко, тахта для Микити, шафа, невеликий холодильник, стіл, на стіні телевізор.

З балкона відкривався краєвид на сад.

– Швидко переодягаємось і ходімо до моря, – скомандував Олександр.

А воно було зовсім поруч, і незабаром Поліна, затримуючи подих від захоплення, вже пливла, трохи погойдуючись на хвилях.

Чоловік і син, викупавшись, будували щось на березі, а вона ніяк не могла змусити себе вийти з води.

За дві години Микита повідомив, що хоче їсти, довелося вирушити на пошуки місця, де можна перекусити. Вийшовши з території пляжу на набережну, вони побачили лінію різних кафе.

– Я ж казав тобі, що з вечерями проблеми не буде, – заявив Олександр.

Вечеряли, не поспішаючи, милуючись морем і розглядаючи людей, що гуляють набережною. Микита побачив в іншому кінці набережної атракціони – довелося пообіцяти йому обов’язково сходити туди.

А ще він дуже хотів потрапити в аквапарк.

– Так, синку, нам треба було брати з собою гаманець розміром із валізу, щоб усі твої забаганки виконати, – посміхнувся Олександр, але аквапарк та морську риболовлю синові таки пообіцяв.

А коли вони прийшли додому, на них чекав сюрприз.

Щоправда, Поліна одразу зрозуміла, що сюрпризом це було лише для неї та Микити.

У дворі, в альтанці, увитій виноградом, сиділи мати Олександра та його племінники – сини його старшої сестри: тринадцятирічний Ігор, та десятирічний Олег.

– Де ви так довго бовталися? Ми вже замучилися на вас чекати, – одразу почала висловлювати невдоволення свекруха – Ніна Петрівна.

Поліна сухо привіталася з ними й сказала чоловікові:

– Розбирайся тут сам, я піду Микиту спати укладати – у нього вже очі заплющуються.

Коли Олександр підійнявся у номер, син уже спав. А ось Поліна чекала на нього.

– Знаєш, Сашко, – мені твій сюрприз не сподобався, – сказала вона. – Я взагалі планувала сімейний відпочинок.

– Та не хвилюйся, все буде чудово! – заспокоїв її чоловік.

Наступний ранок розпочався зі сніданку, який, виявляється, на всю компанію мала приготувати Поліна. Причому після того, як вона сходила за продуктами в крамницю, розташовану неподалік будинку.

На пляжі Поліна відразу попередила свекруху, що стежити за племінниками не збирається:

– Я сюди приїхала відпочивати! Мені свого сина вистачить!

В результаті з хлопцями весь день займався Олександр.

Пообідали у кафе, при цьому Олександр заплатив за всіх. Те саме повторилося і ввечері.

Поліна бачила, у якому темпі з карти чоловіка зникають гроші.

– Якщо це продовжиться, то ми не тільки в аквапарк Микиту зводити не зможемо, нам доведеться останній тиждень перейти виключно на кефір, – подумала вона.

– Ніно Петрівно, а Настя вам виділила гроші на харчування та розваги для хлопчиків? – Запитала вона у свекрухи.

– Дала десять тисяч.

– Але ж це мало!

– А що, рідний дядько не зможе племінників прогодувати? – обурилася свекруха. – Ну, і жадібна ж ти, Поліна!

– Не жадібна. Просто я не планувала, що замість трьох людей маю утримувати шістьох! І готувати на вас я теж не підряджалася, – відповіла вона.

На другий день все повторилося.

– Саша, нам треба поговорити, – сказала вона чоловікові ввечері. – У мене до тебе два запитання. По-перше, чому ти розплачуєшся за всіх? Наш бюджет на це не розрахований!

– І по-друге, ти обіцяв навчити Микиту плавати, зводити його на атракціони, а натомість займаєшся лише племінниками! На твою думку, це нормально?

– Поля, ти пропонуєш мені просити у матері гроші?

– Ніна Петрівна сказала, що твоя сестра дала їй на хлопчиків десять тисяч. Минуло вже два дні, але ці гроші не доторканні, зате ми витратили набагато більше, ніж планували. І не забувай про свої обіцянки Микиті.

– Але я не можу залишити племінників без нагляду! А якщо з ними щось станеться?

– А якщо з твоїм сином щось станеться? – Запитала Поліна.

– Але ж ти за ним дивишся.

– Сашко, скажи чесно, ви придумали цю комбінацію, бо знали, що я поїхати на відпочинок у такому складі не погоджуся?

– Ну, загалом, так, – винно сказав Олександр.

– І як “круто” ви продумали! Твоя мама купатиметься і засмагатиме – відпочиватиме на повну! Ти займатимешся племінниками та за всіх платиш!

– А я стежитиму за Микитою, готуватиму на всю компанію і митиму посуд? Класну відпустку ти мені влаштував! Молодець! – Сказала Поліна.

Увечері, уклавши сина спати, вона не спустилася у двір, де в цей час сиділи свекруха та чоловік, а зателефонувала за номером, який їй тоді, ще перед відпусткою, дала Катя.

– Здрастуйте, Галино! Ми з вами розмовляли про номер, пам’ятаєте? Мені ваш  телефон дала Катя. Я знаю, що у вас все зайнято, але, може, ви знаєте, у кого можна зняти кімнату на десять днів?

– Нас двоє – я та син, йому шість років.

Виявилося, що у Галини саме звільнилася маленька кімната з двоспальним ліжком, і вона із задоволенням здасть її Поліні.

Наступного дня після сніданку Поліна сказала, що вони з Микитою прийдуть на пляж трохи пізніше. А перед тим, поки чоловік спав, вона перевела собі на карту з їхнього спільного рахунку двадцять тисяч. Олександру залишила десять – рівно третину.

Зачекавши, доки всі підуть, Поліна зібрала у валізу свої речі та речі сина. Чоловіка сумку залишила.

Викликавши таксі, вона сказала водієві нову адресу.

Кімната, яку їм запропонували, справді була невелика, але чиста та світла. До того ж звідси до моря було ще ближче.

А Микита найбільше зрадів тому, що дорога на пляж йшла повз парк атракціонів – тепер він обов’язково на них покатається.

Олександр зателефонував дружині у районі обіду.

– Поля, господиня сказала, що ви з Микитою на таксі поїхали.

– Так, ми тепер на іншій квартирі живемо.

– Але чому? І ти мене навіть не попередила! – обурився чоловік.

– А ти мене попередив, що привезеш із собою таку компанію? Ні? То що ти тепер дивуєшся? Ти хотів відпочивати з мамою та племінниками – прапор тобі в руки! У мене інші плани.

– Поля, а ти не багато грошей у мене забрала? Там нічого залишилося.

– По-перше, не в тебе. Це гроші, які ми відкладали разом. По-друге, я чесно розділила тридцять тисяч, що залишилися на трьох: нам з Микитою двадцять, тобі – десять.

– До речі, наш новий номер сплатив мій батько. Так що ти йому ще винен!

– Поля, може, повернешся? Мама лається – готувати не хоче. Говорить, що вона сюди відпочивати приїхала.

– Ти знаєш, а я її розумію. Але допомогти нічим не можу. Загалом, десять днів, що залишилися, кожен відпочиватиме за своїм планом. Зустрінемось на вокзалі за пів години до відходу потягу. Бувай!

Після повернення додому враження у всіх були різні.

Ніна Петрівна була незадоволена – їй таки довелося готувати на чотирьох.

Її онукам майже все сподобалося:

– Класно погасали, звичайно, без бабусі було б краще – бурчали постійно. А з дядьком Сашком пірнати нам сподобалося.

Зате Олександр заявив, що в труні він бачив такий відпочинок.

Поліна була задоволена останніми десятьма днями.

Але найбільше поїздкою захоплювався Микита: він і море побачив, і плавати навчився, і з кількох гірок в аквапарку з’їхав, і на каруселях накатався, і на морську рибалку з мамою з’їздив.

– Рибину спіймав! Велику! Мені мама допомагала витягувати! Ось таку! – говорив він і розводив руки, як справжній рибалка.

Після відпустки минуло вже три дні. Поліна та Олександр майже не розмовляли – так, лише на побутові теми.

Увечері третього дня чоловік сів за стіл. Поліна мовчки поставила перед ним тарілку з вечерею.

– Поль, ну все, годі дутися! Я все зрозумів! Винен. Більше не повториться!

– Точно зрозумів? – Запитала вона. – Більше не буде сюрпризів, несподіванок та імпровізації?

– Точно! Наступна відпустка – тільки ми та Микита. Урок я засвоїв, – повторення не планується…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?