– Я не збираюся працювати, щоб віддавати гроші твоїй матері, – суворо відповіла Маша.

– Ти подумав про сина? Йому тільки рік виповнився.

– Слухай, – Сергій почухав потилицю.

– Треба ж якось економити, а ти постійно витрачаєш мої гроші!

Ось чому ти знову купила ці дорогі підгузки? А суміш? Навіщо дитині суміш, якщо у неї є мати! – він обрав тактику нападу.

– Я вже пояснювала тобі, що Льоша не наїдається, через це він часто прокидається вночі і плаче. Тому тепер я догодовую його сумішшю, – винувато промовила дружина.

– Ось все у тебе так! – недбало кинув Сергій.

Маші було дуже прикро щоразу вислуховувати від чоловіка щось подібне.

Вона рахувала кожну гривню і не витрачала гроші даремно. Чи варто згадувати про те, що з моменту появи сина Марія не купувала собі абсолютно нічого.

Підгузки, дитяче харчування, ліки – ось і всі її витрати.

Дивна річ, з урахуванням тотальної економії в родині, гроші для свекрухи у Сергія завжди знаходилися.

Спочатку це були невеликі суми мамі на ліки, потім на ремонт у ванній, потім на новий телевізор – у неї старий зовсім зламався.

Маша зазвичай мовчала, хоча й знала, що Олена Іванівна зовсім не бідує. Але цього разу не витримала.

– Все-таки я не розумію одного. Ти постійно кажеш мені, що у нас немає грошей, що я занадто багато витрачаю на дитину, але при цьому твоя мама регулярно отримує від тебе немаленькі суми.

Чоловік відірвався від ноутбука, на якому дивився серіал, і холодно подивився на дружину.

– Це моя мати. І це моя зарплата. Я сам вирішу, коли і скільки давати їй грошей, ясно? – вигукнув Сергій.

Почувся плач з дитячої кімнати.

– Та заткни ти його! – раптово гримнув Сергій.

– У мене більше немає сил слухати ці крики щодня.

– Льоша – дитина. Діти часто плачуть, так буває, – спокійно відповіла Маша.

Він обернувся, його обличчя спотворилося від гніву.

Сергій з гуркотом поставив чашку, а син ще голосніше заплакав.

– Ти сама все псуєш! Ми могли б жити нормально, але ні, тобі хотілося дитину. Я відразу зрозумів твій план – сидіти вдома на шиї у чоловіка.

Але ні, моя дорогенька, твій фокус не пройде. Ти вийдеш на роботу, або ми розлучимося. Це моє останнє слово!

Сергій вилетів з кухні, швидко одягнувся в передпокої і грюкнув дверима так, що задзвеніло скло в серванті.

Маша обіймала заплаканого сина і гладила його по м’якому волоссю, шепочучи ласкаві слова, а в голові звучала тільки одна думка:

«Так жити не можна, не можна».

Весь день був, як у тумані. Марія на автоматі виконувала домашні справи та гралася з сином, але її думки були десь далеко.

Вона тільки й думала про те, як різко змінився чоловік за останній час. Або він завжди був таким, а вона просто не хотіла цього помічати…

… Коли на світ з’явився Льоша, Сергій почав пізно повертатися додому, не поспішав возитися з сином, а незабаром почав скаржитися на брак грошей.

Він приходив додому зазвичай роздратований, чіплявся до кожної дрібниці.

Син підростав, але відносини в родині ставали все більш напруженими. Сергій майже не розмовляв з дружиною, посилаючись на втому.

Все частіше від нього можна було почути таку фразу: «Про що з тобою говорити? Ти ж сидиш вдома і далі свого носа нічого не бачиш!».

Домашніми справами Сергій не займався зовсім, і сином теж не цікавився.

Одного разу Маші треба було сходити до лікаря, а сина не було з ким залишити. Тоді вона попросила Олену Іванівну посидіти трохи з Льошею.

– Тільки привези його сама. Я до вас не піду, у мене ще багато справ вдома, – незадоволеним тоном дала згоду жінка.

На вулиці стояла ще холодна, але вже весняна погода. Свекруха жила недалеко і можна було б доїхати на таксі, але Сергій був категорично проти подібних витрат.

Тоді Маша взяла прогулянковий візок, посадила туди сина, а на плечі закинула рюкзак із змінним одягом, баночками з їжею та підгузками для сина.

Як тільки невістка з онуком зайшли в квартиру, Олена Іванівна скривилася і скептично оглянула їх з ніг до голови.

– Де ви знайшли такий бруд? – обурилася вона.

– На вулиці сиро, брудний сніг. Ось і забруднилися, поки йшли.

– Та невже. Ви як свині… – відреагувала свекруха.

Марія пропустила повз вуха гострі фрази Олени Іванівни, оскільки вже запізнювалася на прийом.

Вона швидко віддала все необхідне свекрусі і втекла, але тільки вона зайшла в будівлю лікарні, як на неї посипалися дзвінки свекрухи і чоловіка.

– Чому ти не принесла їжу для Льоші? – кричала в трубку Олена Іванівна.

– Як не принесла? – здивувалася Маша.

– Все в рюкзаку. Я ж вам розповідала.

– Я повинна тебе слухати? – пирхнула жінка.

– Зараз подивлюся… Гаразд, ось вона. А то сидить і волає тут твій хлопчик.

Свекруха поклала слухавку, а Маша тихо повторила:

– “Твій хлопчик”…

Похитавши головою, вона відкинула непотрібні думки і попрямувала до лікаря на прийом.

Черга була невелика, але тривалість кожного прийому змусила Машу понервувати.

Чоловік дзвонив кожні п’ятнадцять хвилин і питав, коли вона звільниться. А останнього разу він вже не витримав.

– Ти усвідомлюєш, що мати вже півтори години сидить з твоїм сином? Думаєш, у неї інших справ немає?

– Взагалі-то Льоша – її рідний і єдиний онук. У чому тут проблема? Я вже скоро звільнюся.

– Він перевернув квартиру догори дригом! Будеш прибирати, зрозуміла мене?

– Ні, не зрозуміла, – суворо відповіла Маша. – Все, мені час, моя черга підійшла.

Дівчина поклала слухавку, але телефон продовжував настирливо вібрувати рівно до того моменту, поки вона не вийшла з кабінету.

«Невже це все відбувається зі мною? – промайнуло в голові, – Треба було їхати до батьків у село. Там спокійніше, ніж тут».

Марія не стала передзвонювати чоловікові і відразу попрямувала до свекрухи, яка за щасливим збігом обставин жила неподалік від лікарні.

Як тільки двері відчинилися, на Марію обрушився шквал невдоволення і критики.

– Чим ти тільки займаєшся вдома? Чому син настільки не вихований. Його неможливо нічим зацікавити, він розкидає все на своєму шляху! – кричала Олена Іванівна.

– Та невже? – посміхнулася Маша. – Дивно чути таке про однорічного малюка, який тільки навчився ходити. У нас вдома він завжли читає книги і рахує на калькуляторі.

– Ти надумала мені грубити? – свекруха вже хотіла замахнутися на Машу, але та вправно перехопила її руку.

– А ось цього я вам точно не дозволю! Тепер вам доведеться випрошувати пробачення, щоб ще хоч раз мій син побував у вашій нікчемній квартирі, – свердлячи очима свекруху, відповіла Маша.

Вона швидко зібрала сина, по ходу штовхаючи все, що траплялося під ноги, уникаючи будь-якої охайності.

– Тільки подумати, ви вдруге за весь час взяли Льошу до себе і вже така істерика. Таке відчуття, що Сергія виховувала чужа тітка, а не рідна мати.

– Ах, ти… – почала Олена Іванівна, але двері відразу зачинилися і Марія з сином покинули її квартиру.

Коли вони після довгої прогулянки повернулися додому, вже настав вечір.

Маша навмисно ходила колами по найближчому парку, щоб заспокоїтися, все обдумати і не поспішати з висновками.

Для себе вона точно все вирішила, але ось син… Йому потрібен батько.

Не встигла Маша зайти в квартиру, як її зустрів Сергій. Його обличчя виглядало занадто серйозним.

– Я знайшов тобі роботу прибиральницею в офісі, де я працюю. Можна мити підлогу хоч вночі, поки всі офісні працівники вдома. Якраз встигатимеш повертатися до того, як я буду збиратися на роботу.

– Офіційно я в декреті і ще отримую допомогу. Не думаю, що ця робота принесе мені більше грошей.

Та й хто тобі сказав, що я проміняю свою вищу освіту і сон на прибирання приміщень? – різко відповіла Маша чоловікові.

– Тому що ми з мамою так вирішили! – випалив Сергій. – Досить одного сьогоднішнього концерту, який ти влаштувала в її квартирі, – його ніздрі почали розширюватися від злості.

Маша не встигла зрозуміти, що відбувається, але рука чоловіка злетіла в повітря і опинилася на її щоці.

Жінка ошелешено поглянула на нього, приклавши руку до палаючої щоки.

На секунду перед очима потемніло, а потім немов щось клацнуло в голові, немов разом зникли всі ілюзії, всі надії на те, що їх шлюб ще можна врятувати.

– Зараз же забирайся з моєї квартири! – викрикнула вона, відчуваючи, як всередині піднімається хвиля люті, що змітає все на своєму шляху. – Забирайся зараз же, і не смій ніколи сюди повертатися!

Маша схопила перше, що потрапило їй під руку. Це була подарована свекрухою ваза, яка Маші ніколи не подобалася.

Вона сильно розмахнулася і кинула її в стіну, якраз поруч із Сергієм.

– Ти мене не зрозумів? – повторила вона, і в цей момент син заплакав.

Маша взяла дитину на руки і відкрила вхідні двері.

– На вихід! – скомандувала вона. – Ах, ледь не забула! Ключі! – Маша простягнула руку до горе-чоловіка.

Сергій неохоче віддав зв’язку ключів.

– Я хочу забрати свої речі.

– Тут немає твоїх речей, – сказала Марія і виштовхнула за двері свого збентеженого чоловіка.

Щока палала вогнем, але всередині було напрочуд спокійно. Немов там, де раніше був біль і відчай, утворилася порожнеча.

Тільки зараз, залишившись одна… Маша відчула, як тремтять її коліна.

Вона повільно опустилася на диван разом із сином, який продовжував плакати, і склала йому компанію. Гарячі сльози котилися по щоках, капали на руки, на коліна.

Вона оплакувала не тільки зруйнований шлюб, а й свої надії, мрії, ілюзії.

Через деякий час Марія зібрала речі і переїхала до батьків, а квартиру планувала здавати.

Щоб більше не довелося звітувати за витрачені гроші, вона вирішила сподіватися тільки на себе.

Батьки з радістю прийняли і дочку, і онука. Маша допомагала рідним по господарству, а вони їй – з сином.

Льоша став значно менше плакати. Можливо, це все через чисте повітря, а може тому, що тепер атмосфера була зовсім не напруженою.

Коли синові виповнилося три роки, Маша повернулася з ним до міста, влаштувалася на роботу і перебралася до квартири.

Все в ній здавалося чужим. Тому з кількох перших зарплат Марія зробила ремонт, щоб нічого не нагадувало їй про пережитий гіркий досвід.