Спершу я так раділа, що нарешті син знайшов гарну жінку. Та й Іра здалася дуже приємною та вихованою невісткою. Але тепер я дуже шкодую, що дала згоду синові на шлюб. Краще б він був самий, ніж псував життя з тою Іринкою! Вона його скоро в могилу зажене!
Я дуже шкодую, що дала згоду синові на шлюб. Краще б він був самий, ніж псував життя з тою Іриною.
Перші дзвіночки з’явилися ще до весілля. Я мала обручки своїх батьків, які б хотіла передати синові. Мій покійний батько сам їх виготовив, прикрасив гарним камінцем, воно так красиво на сонці виблискує.
Однак, Ірина аж скривилася:
– Господи, що за старе барахло? Ви хочете, аби я це носила до кінця життя? Та соромно буде подругам показати.
Чесно то було так, наче Іра мені в обличчя плюнула. Я ж хотіла передати родинну реліквію, а вона так нехтує! Тоді син Мирон купив нові обручки майже за 2 тисячі доларів. Я аж за серце схопилася, коли побачила ціну.
На весілля Ірина запросила всю свою родину, вийшло тільки з її сторони 85 людей. Складалося враження, наче я от не на весіллі, а в якомусь циганському таборі.
Але невістка ще й посміла нарікати, що наші гості не принесли гідні подарунки:
– Ваша тітка це дрантя притарабанила.
– Не дрантя, а дуже гарна постіль.
– Постіль? Та її треба порізати та на ганчірки віддати, аби підлогу прибирати.
Ірина не місцева, приїхала з невеличкого смт на Тернопільщині. Жити до мене на квартиру вона не хотіла (та і я якщо чесно сама була би проти такої сусідки) Тому Мирон орендував квартиру за 500$.
Так вони живуть на тій чужій квартирі вже 2 роки. Іра працює майстром манікюру, постійно хвалиться, що має багато клієнтів у салоні. Але я щось не бачу того “успіху”. Якщо ти такий гарний працівник, то могла відкрити власний салон чи купити житло.
Своя квартира то дуже болюча тема для сина. Та і я сама розумію, що ситуація не дуже втішна. Все піднялося у ціні, зараз квартири дуже і дуже дорогі. Останні місяці невістка постійно сварилася з Мироном через квартиру, він не раз приїздив до мене ночувати.
І от минулого тижня син ошелешив мене новиною:
– Ми переїжджаємо до батьків Ірини.
– Як це? Сину, це Ірка тебе напоумила?
– Мамо, так буде краще. Поки ми будемо жити у батьків Іри на квартирі, то встигнемо пошвидше відкласти на власну квартиру.
– Але ж ти там будеш жити як на пташиних правах.
– Ма, зате робот в мене дистанційна. Ірі вдома краще буде. Чи ти маєш зайві 20 тисяч доларів, аби завтра купити нам квартиру?
Я категорично проти, аби син переїздив до сватів. Ну от добре Ірина йому накапала на мізки, нічого додати. От навіщо вона це робить?
Чого вона хоче добитися?