Коли Тамара Володимирівна простягла мені руку із вимогою віддати всю зарплату, я зрозуміла – конфлікт оголошено. В її очах горів вогонь власництва, а за спиною маячив силует мого чоловіка Максима, готового стати на бік матусі.

Але вона не знала, з ким зв’язалася. Десять років самостійного життя загартували мене не гірше стали.

Мій шлях до незалежності почався в чотирнадцять. Не з потреби – батьки забезпечували сім’ю гідно, але внутрішній вогонь вимагав дій.

Хотілося відчути смак зароблених грошей, відчути свою значущість. Листівки на морозі, солодка вата в парку, зміни в пансіонаті, продаж у взуттєвому магазині – кожна копійка давалася працею, кожна гривня була нагородою за завзятість.

Шкільні роки пролетіли у постійному русі. Поки однолітки зависали у соціальних мережах, я освоювала мистецтво спілкування з клієнтами.

Досвід показав – маю талант до продажу. Слова знаходили дорогу до серця покупців, а результати говорили самі за себе.

Вступивши до університету, одразу влаштувалася стажистом у рекламну агенцію. Теорія перепліталася з практикою, знання перетворювалися на навички.

Кар’єрні сходи манили, і я підіймалась все вище. До двадцяти чотирьох років дохід дозволяв жити комфортно та допомагати близьким.

Батьки приймали мою допомогу важко. Вони хотіли бачити мене самостійною, здатною керувати фінансами. Коли вони відмовлялися від грошей, я знаходила манівці – дорогі подарунки, оплата того, що вони не могли собі дозволити.

— Навіщо такі витрати, доню? ТБ ще працює, — чинив опір батько черговому сюрпризу.

— Тату, пам’ятаєш, як ти лаєшся, коли він глючить під час футболу? Тепер можеш навіть записувати матчі та дивитися потім, не пропускаючи жодної хвилини, — переконувала я.

— Що ми такого зробили, щоби заслужити таку дочку? — батько міцно обіймав мене, а я сміялася від щастя.

– Мамо, тепер і ти зможеш записувати улюблені серіали. Плюс я під’єднала кілька онлайн-кінотеатрів, підписку оплачуватиму сама, і жодних суперечок! Дивіться, що хочете на новому телевізорі.

Радість батьків коштувала будь-яких грошей. Їхнє збентеження лише підтверджувало правильність вчинку – вони дали мені можливість досягти успіху, тепер моя черга піклуватися про них.

Максим з’явився у моєму житті два роки тому на університетському заході. Поки я намагалася зосередитися на доповіді, він безперервно коментував те, що відбувається.

Його зауваження часом були настільки дотепними, що я не могла стримати сміху. Потім він якимось дивом випросив мій номер і дзвонив, поки я не погодилася на побачення.

Тоді романтика здавалася на заваді кар’єрі. Хотілося вчитися, рости професійно, підкорювати нові висоти.

Але стосунки зміцнювалися непомітно, і через рік Максим зробив пропозицію. Я сказала так, і ми зняли невелику квартирку. Кохання було скоріше прихильністю, але я думала – цього достатньо.

Спільне життя розплющило очі на правду. Якщо я була трудоголіком, то чоловік виявився повною протилежністю.

Робота в нього була, але роками він тупцював на одному місці, не прагнучи розвитку. Основний дохід у сім’ю я приносила, що мене категорично не влаштовувало.

Найгірше було те, як Максим легко просив гроші у матері. У двадцять чотири роки постійно бігати до мами за подачками здавалося мені принизливим. Ми були окремою сім’єю, але поводилися як діти.

– Максе, завтра платіж за квартиру. Гроші відклав? — з надією питала я.

– Блін, забув зовсім, — винно посміхнувся чоловік.

– У тебе що, грошей нема? — роздратування накочувало хвилею.

– Не хвилюйся, попрошу у мами, вона завжди допоможе, — безтурботно відповів він.

– Поки ти будеш просити у батьків? Тобі двадцять чотири, у тебе сім’я, дружина. Час дорослішати та нести відповідальність. Ти ж кілька років сидиш на одній посаді, міг би попросити підвищення.

– Не хочу підвищення, там працювати доведеться як проклятому. Вдома мене бачити взагалі не будеш. Забудеш, як виглядаю.

– Не драматизуй. Тобі правда подобається день у день займатися одним і тим же?

– Мене все влаштовує повністю.

– Чудово. Значить, я й далі вкладатиму в наш бюджет більше за тебе?

– Годі, Олено. Сам розберуся. Не треба мене принижувати цими розмовами про гроші.

Мене дратувало утримувати чоловіка. Зазвичай все навпаки. Я не хотіла жити на шиї у чоловіка, але хотіла, щоб чоловік вносив у сім’ю більший внесок. Інакше почувала себе мужиком у стосунках, а не жінкою.

Через постійні прохання Максима до матері Тамара Володимирівна вирішила, що має право лізти в наше особисте життя та контролювати витрати.

– Олено, навіщо вам робот-пилосос? Витрачаєш гроші на непотрібну нісенітницю, — вичитувала мене свекруха.

– Тамара Володимирівно, підлогу треба прибирати щодня, вони швидко брудняться. Особливо коли Максим ходить у вуличному взутті по всій квартирі. Ніяк не можу його відучити.

А чистити підлоги щодня мені набридло. Простіше пилососом пройти пару разів, хоча б пил забереться.

– Вигадала теж, підлогу мити не хоче. Усі нормальні люди так живуть – щодня миють підлогу.

– А я не хочу. Якщо можу купити пилосос, куплю.

– Просто гроші на вітер. Максим хоч уміє правильно витрачати, я його навчила. А ти, я бачу, зовсім не розумієшся на веденні бюджету.

– Я працюю з чотирнадцяти років, Тамара Володимирівно. Вмію поводитися з грошима, а ось ваш син якраз не вміє.

– Не вигадуй. Якщо син просить у мене грошей, я знаю – він купує тільки потрібне. Продукти, наприклад, завжди він купує.

– Звичайно, пельмені та майонез – ось його продукти. Решта йде на його забаганки, а не на сімейні потреби.

– Сперечатимешся зі мною, пошкодуєш. Не перебивай і послухай мене. Я прожила вдвічі більше за тебе і знаю життя краще.

Безглузді суперечки зі свекрухою тривали. Коли набридло, я просто кивала, а робила по-своєму.

– Навіщо нам цей пилосос, Олено? І без нього чудово жили, — бурчав Максим.

— Якщо перестанеш тягати бруд по квартирі й сам будеш мити підлогу, не проблема. Тоді не купуватимемо пилосос, — запропонувала я.

— Господи, не так вже й брудно у нас, — поцокав язиком чоловік.

— Це ти звик до безладу. А я ні.

— Тоді купуй за свої гроші, я не маю зараз, а мама не дасть. І я з нею згоден – витівка сумнівна.

Я могла їх послухати, але це суперечило моїй натурі. Купила пилосос за власні гроші та раділа покупці.

Свекруха діставала не лише фінансовими питаннями, а й побутом. Оскільки я багато працювала, іноді залишала квартиру неприбраною.

Наприклад, якщо завтра вихідний. Максим же, не спитавши, дав матері ключі, і вона могла з’явитися без попередження, навіть за нашої відсутності.

– Ласкаво просимо, Тамаро Володимирівно, що вас привело? — хитро привіталася я зі свекрухою, повернувшись із роботи.

– Що за безлад у вас, Олено! Це просто жах! — голосила свекруха.

– А ви не звертайте увагу.

– Як не звертати? Куди не глянь – суцільний бруд. Знаєш приказку?

“Бруд скрізь бруд знайде” – подумала я, але промовчала.

– Ні, не знаю, розкажіть.

– У багнюці живе – у багнюці й сидить.

– Запам’ятаю на майбутнє. – посміхнулася я.

– Ти б не посміхалася, а послухала. Посуд немитий, підлога брудна, хоч і купила той злощасний пилосос, речі розкидані. Чоловік голодний ходить. Ти взагалі готуєш іноді?

— До речі, їсти хочеться, — з’явився чоловік із кімнати. — І випрати речі треба.

– Максиме, ти коли з роботи прийшов? – поцікавилася я.

– Години три тому.

– І не міг це зробити сам? Руки на місці інтернет під рукою. Міг би подзвонити.

– Олено, це твої прямі обов’язки як господині! А ти, мабуть, господиня нікудишня, — втрутилася Тамара Володимирівна.

– Мамо, ми останнім часом одними макаронами харчуємося, бо Олена не має часу готувати. Вона постійно на роботі, – скаржився Максим.

– Синку, приноситиму тобі їжу, тільки не сиди голодним, — ніжно промовила свекруха.

– Чудове рішення!

– Прикинулася я.

– А тобі, Олено, має бути соромно за таку поведінку. Ніяка ти господиня і дружина.

Я не збиралася піддаватися на провокації свекрухи, хоч слова поранили. Але найбільше обурювало, як чоловік стає на бік матері, не захищаючи мене. Дедалі частіше думала про те, з ким пов’язала долю.

Одного разу сталося те, що мене остаточно приголомшило. Я не очікувала, що нахабство свекрухи досягне таких висот.

Ми з Максимом сиділи на кухні за вечерею, коли почули, як відчиняються двері.

“Що тепер?” – Подумала я, зрозумівши, що свекруха знову з’явилася без дозволу.

– Привіт, мамо, заходь, ми якраз вечеряємо. Тобі щось дати? — щиро зустрів мати Максим.

“Хоча я готувала на двох” – обурилася я подумки.

– Олено, повернись і уважно вислухай, — почала командувати свекруха.

Я закотила очі, поки вона не бачила, обернулася і зобразила усмішку.

– Здрастуйте, слухаю вас, Тамара Володимирівно.

– Тепер ти віддаватимеш мені зарплату. Бачу, як ви погано справляєтеся, плюс ти абсолютно не вмієш розпоряджатися сімейним бюджетом. Тому беру цей обов’язок на себе, — жорстко та ясно заявила свекруха.

– Вибачте, що ви сказали? – Здивувалася я.

– Зі свого авансу візьми п’ятсот гривень на дорогу, решту переведи мені на карту — заявила свекруха

– Ви серйозно? — у горлі встав ком від несподіванки.

– Цілком. Буду контролювати ваші фінанси, скільки отримуєте і скільки витрачаєте. Буду виділяти тільки на необхідне: оренду житла, продукти та проїзд. Навчу тебе правильно розпоряджатися сімейним бюджетом. Коли ти отримуєш зарплату?

– Нічого я вам не віддам, навіть не мрійте, — відповіла я.

– Ти що, глуха, Олено? Зовсім нічого не розумієш? Я ради вас стараюся, заради вашої родини, а ти, невдячна, ще сперечатися будеш?

— Буду, бо це є абсурд. Ви вигадали, що я не вмію поводитися з грошима, а самі не помічаєте, що не вміє цього ваш син. Я наполегливо працюю, все оплачую сама, включаючи квартиру, тому що Максим не може просто попросити підвищення, щоб хоч якось брати участь у сімейному бюджеті. І замість того, щоб навчати сина, ви навчаєте мене.

– Не сперечайся з моєю матір’ю, Олено! Вона краще знає, як правильно витрачати гроші. Я витрачаю тільки на потрібне. І не треба брехати, що я нічого в сім’ю не вношу. У мене є зарплата, і я беру участь в оплаті квартири, купую продукти. Ти все перебільшуєш.

– Та невже? Минулого разу, коли треба було платити за квартиру, ти попросив у мами гроші, де вони? Правильно, витрачено на твій новий комп’ютер. І мені, і їй збрехав, — я ледь стримувала лють.

– Отже, Олено. Або робиш, як сказала моя мама, або я йду від тебе. Залишишся тут зовсім одна і без моєї підтримки! – Чоловік поставив ультиматум.

– Якої підтримки? Від тебе її немає. А знаєш що, йди, — зло посміхнулася я. — Без зайвих витрат навіть більше грошей залишиться і нерви спокійніші.

– Ти що з себе уявила?! — не вгамовувала свекруха. — Вирішила розлучитися з моїм сином через якісь гроші? Це він перший має розлучитися з тобою!

– Та, будь ласка! Можете прямо зараз зібрати речі свого синка і забрати його під опіку. Буду тільки рада!

Тамара Володимирівна ще щось бурмотіла, а я взяла яблуко і стала його їсти, дивлячись прямо на чоловіка та свекруху. Максим розлютився і важкими кроками попрямував до кімнати збирати речі.

Він не забув узяти навіть засіб для миття посуду та поличку з ванної, які особисто купував.

– Може, ще забереш туалетний папір? – нервово сміялася я, спостерігаючи жалюгідну сцену.

Максим з матір’ю покинули мою квартиру, обсипавши мене різноманітними образами. А я стояла, кивала і посміхалася, нібито погоджуючись із їхніми словами, і поспішала зачинити за ними двері.

Мені не було шкода, що чоловік вирішив піти. Я була щаслива позбутися цієї родини. Зрозуміла, що головним дармоїдом у нашій родині був саме чоловік, який не вмів розумно витрачати гроші. А одній мені було набагато простіше і краще – на все вистачало грошей і часу.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!