– Сьогодні ж із нею поговорю! Усі нормальні жінки у декреті допомагають своїм чоловікам, а моя сидить без діла, нібито втомлюється, – Володимир стукнув кулаком по столу.

– Ледарка, та й годі!

Колеги енергійно закивали на підтримку. Усі були солідарні з думкою Володимира. І кожен у цей момент згадував своїх дружин, які, на їхню думку, зовсім розлінилися, сидячи вдома в декретній відпустці.

Володимир гордо оглянув товаришів. А потім насилу дочекався закінчення робочого дня і з бойовим настроєм поїхав додому.

Він готовий був посваритися з Іриною, висловити їй усе, що він думає про її допомогу. Точніше, про відсутність допомоги.

З порога він одразу почав вивалювати на дружину свої почуття та думки:

– Ось у Петьки дружина. До терміну навчилася нігті робити. А як малюк на світ з’явився, так одразу стала клієнтів вдома приймати. Допомога? Допомога!

– А у Степанова? Ну, Ігор який. Так у нього дружина взагалі стала пироги пекти та по знайомих розвозити. З візком, між іншим!

– Усі дружини допомагають чоловікам, а ти якась нероба! Ти думаєш мені подобається тягнути вас одному знаючи, що ти майже нічим не займаєшся?

Ірина мовчала. Насправді вона втомилася пояснювати чоловікові, що декрет на законодавчому рівні звільняє жінку від роботи.

І якби вони доїдали останній шматок хліба, то, звичайно, Ірина все кинула б і пішла підробляти хоч куди. Але зарплата Володимира була достатньою, щоб спокійно, хоч і без шику, жити та виховувати дитину законні три роки.

А ще Ірина втомилася пояснювати чоловікові, що пройшов лише рік після появи малюка, що тільки недавно біль у попереку стихла і що вона тільки-но почала спати ночами.

Але Володимир не чув дружину. Він був упевнений, що Ірина просто ледарка, яка виправдовується і прикривається дитиною аби, не братися ні за яку роботу.

І Ірина здалася. Вислухавши останню тираду чоловіка, вона вирішила піти підробляти в те місце, куди зовсім не чекав Володимир.

– Ти зовсім здуріла, Ірко? Барменом у ресторан? Це ж позорище. Ти ж мати! – Кричав він, коли дружина повідомила йому новину.

– З якого часу матерям заборонено працювати в громадському харчуванні? – посміхнулася Ірина.

– Та це ж соромно! Прислуговувати не тверезим мужикам та бабам, носити ганебну уніформу. А графік? До першої години ночі? А Стьопка, на твою думку, з ким буде? – не вгамовувався Володимир.

Ірина майже не слухала чоловіка. У голові вона планувала робочий тиждень, готуючись морально до тяжких вихідних. Так, робота важка, до пізньої ночі на ногах, але вона більше не могла жити під вічним гнітом чоловіка.

– Стьопа буде з тобою, Вово. У мене графік два через два, у вихідні братиму додаткові зміни. За сина навіть не хвилююся, знаю, що ти зі своїм графіком до шостої вечора і з п’ятиденкою цілком зможеш мене підстрахувати.

– Та що з тобою не так? – Володимир кричав дедалі сильніше. – Усі баби, як баби. Чому не можна вдома працювати, як нормальні дружини?

– А я не пристосована до роботи вдома, Вово. Я дуже лінива, ти ж сам казав. Будинок мене тільки розслаблює, – Ірина знизала плечима, а потім ніби ненароком додала:

– До речі, у вихідні ресторан працюватиме до третьої години ночі.

Володимир перебував у стані шоку. Він був переконаний, що бути барменом, коли ти маєш однорічну дитину на руках, це огидно.

– Це, на твою думку, нормальна робота для дружини та матері? – питав він у Петьки, який хвалився, що його Ніна почала на нігтях заробляти більше, ніж він.

– А ще й прийняли її там із розкритими обіймами, бо вона колись там давно підробляла.

– Краще б повернулася з декрету на свою роботу, – сказав друг.

– Принципово не хоче. Сказала, як Стьопці три роки стукне, то вийде. А тут і зарплата чорна і не втратить право на декретні.

– Але не подобається мені ця витівка. Вона у моїх очах, як жінка втрачає статус, розумієш? – Володимир витріщився на Петьку, який люто кивав.

Нове життя повністю змінило родину Володимира та Ірини. Вона почала працювати й без зазріння совісті залишала чоловіка з однорічним сином.

Ірина пізно поверталася додому, і Володимиру доводилося швидше тікати з роботи, щоб забрати Стьопку у бабусі. На чоловічі плечі ліг побут.

Ірина поверталася додому без сил і часто спала дуже міцно, абсолютно не чуючи крику сина. Володимир у робочі дні дружини змушений був прокидатися ночами і йти до Стьопки.

А потім вголос засуджував безвідповідальність дружини. Але Ірина наче не чула чоловіка. Вона жила в якомусь своєму розкладі, у своєму маленькому світі.

У вихідні, звичайно, вона перетворювалася з робочої жінки на люблячу матір, яка дбає про сина.

З’явилися зайві гроші, Ірина почала розкриватися по-іншому і вже зовсім припинила сперечатися із чоловіком. Одного разу вона просто приголомшила Володимира пропозицією:

– Я хочу роздільний бюджет, – сказала Ірина.

– Що це означає? – брови Володимира від подиву поповзли вгору.

– Це означає, що я повністю вислизаю із твого гаманця. Так буде найкраще для всіх нас. Я тепер можу собі це дозволити – не бути залежною від тебе. Чому ти так дивно дивишся на мене, Володю?

Володимир і справді дивився на дружину якимось диким поглядом. Він не знав, що відповісти дружині на її пропозицію.

– Ти ж цього сам хотів. Тебе напружувало тягнути всю сім’ю – я запропонувала вихід. Витрати на Стьопку можемо ділити навпіл, ну чи по ситуації.

– Все-таки в одній родині живемо, – продовжила Ірина, та м’яко посміхнулася до чоловіка.

Володимир уже нічого не хотів із того, про що говорив кілька місяців тому. Він хотів одного – повернути свою дружину.

– Петре, ну як так, га? – Запитував Володимир. – Син майже весь тиждень на мені. Вона відсипається, мені доводиться тягнути дитину одному. Білого світу зовсім не бачу!

– Таке відчуття, ніби у мене дві роботи. Одна в офісі, а інша – у дитячому садку «Волошка». Було б добре, якби вона у свої вихідні сином займалася.

Так ні, її мати в гостях по пів дня стирчить. То Стьопку гуляти тягне, щоб Іра виспалася. То обіди готує. Ні, я не проти допомоги, але це має робити дружина. Моя дружина, а не її мати!

Петро уважно слухав друга і лише іноді кивав йому.

– Сто пудів ще й на цяцьки грошей багато витрачає, – казав він.

– Точно. Знаєш, як ніяково. Ми з нею це … в ліжку, загалом, зовсім припинили, – Володимир зам’явся.
Визнавати таке вголос та ще й перед чоловіками було соромно, але йому хотілося висловитись.

– Я, як уявлю, що вона ночами якихось пияків обслуговує, а я з сином сиджу до світанку, так грудка в горлі.

– І начебто добре, що працює, я цього сам хотів, але все одно тепер все це – цяцьки, роздільний бюджет, лахміття – моїм коштом.

– Раніше хоч чисто гроші в будинок приносив, а тепер доводиться жертвувати відпочинком, моїми силами, моїм часом!

– Може заборонити працювати? А що, так багато хто робить. Суворо перед фактом поставити, й усе. Куди подінеться? Пригрозити, наприклад, що дитину забереш, – запропонував Петро.

Володимир замислився на мить, але відразу махнув головою, намагаючись відкинути цю думку.

– Та ні, це вже зовсім буде… Я сам її до цього і підштовхнув. Пиляв, що не працює, майже весь рік. А тепер… Ех.

Після цієї розмови Володимир забрав сина у тещі, уклав спати, але сам так і не зміг заплющити очей. Він дочекався повернення Ірини з роботи.

Коли вона зайшла до квартири, він одразу кинувся до неї й почав допомагати роздягатися. Ірина з підозрою глянула на чоловіка.

– Ти чого? Хильнув, чи що? – Запитала вона.

– Ні, звісно. Я ж зі Стьопкою один, куди мені?

– Ти просто ніколи на мене з роботи не чекав.

– Якщо чесно, то я поговорити хотів… – зам’явся Володимир.

– Про що? – Здивувалася Ірина, поглядаючи на годинник. Їй дуже хотілося спати, але чоловік виглядав, як побитий собака, тому вона ледве дійшла до стільця, сіла і запитливо подивилася на Володимира.

– Я тобі свої претензії викочував, але не думав, до чого це призведе, – винно сказав він. – Загалом, я подумав, що мені всього цього не треба, правда. Мені потрібна дружина… І мати! Стьопка знаєш, як сумує за тобою.

Ірина подивилася на чоловіка, ніжно посміхнулась і встала зі стільця.

– Добре, Володю, – сказала вона.

Обличчя Володимира відразу змінилося з напруженого на розслаблене. Він чекав, коли Ірина прийме свою поразку і скаже щось на кшталт:

– Я теж сумувала за вами. Моя робота у ресторані була помилкою! – Але вона мовчала.

– Що ще скажеш? – Акуратно уточнив Володимир. – Коли звільнятимешся?

Ірина знову глянула на чоловіка, але вже без посмішки. Погляд був серйозним.

– А хто сказав, що я звільнятимуся? – Запитала вона.

Володимир змарнів і розгубився.

– Ти ж сказала “добре”.

– Так, так завжди люди кажуть, коли чують співрозмовника. Тобто «добре, я тебе зрозуміла, чи почула». Тут як тобі подобається.

– Тобто ти продовжиш працювати на своїй роботі? – зашипів Володимир.

– Так. Я навіть думаю офіційно влаштуватися, коли з декрету вийду. Зарплата хороша, щедрі чайові. Я нарешті можу розправити крила, Вова.

– Але ж ти робиш це за мій рахунок! – Вигукнув Володимир.

– Ти щось плутаєш. Я припинила брати твої гроші й вже відносно давно.

– А справа не в грошах, Іро. Справа зовсім не в грошах, як ти не розумієш? Ти позбавляєш мене відпочинку, змушуєш після роботи сидіти з сином!

– Я, звісно, люблю Стьопку, але це обов’язки жінки. Я зовсім втратив себе, розумієш? Не можу навіть свої справи зробити, бо маю завжди підлаштовуватися під тебе.

Ірина слухала чоловіка. Куточки губ тремтіли, але вона стримувала посмішку. Коли Володимир припинив висловлюватися, вона повернулася і пішла у бік ванни.

– Ти повинна звільнитися! Мені потрібна дружина! А синові мати! – повторив він ледве чутно.

– Добре, – сказала Ірина, заходячи до ванної кімнати й закриваючи за собою двері. – Це означає, що я тебе почула…За що боровся, коханий…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.