Ми святкували день народження нашої колеги в кафе. Десь на середині урочистості я вийшла на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям.

Тут до мене причепилася якась циганка, бурмотіла собі щось під ніс.

Я намагалася від неї звільнитися, але вона виявилася занадто нав’язливою, сунула в руку якийсь паперовий згорток. Я пам’ятаю тільки ці її слова:»це твоя єдина дитина”.

Згорток я кинула до себе в сумку і забула. Пізніше, коли я розбирала подарунки, натрапила на цей згорток. Там було написано ім’я якогось хлопчика, рік народження та адресу.

Адреса вказував на місце недалеко від мого району, я вирішила його відвідати чисто з інтересу. Виявилося, що там знаходиться дитячий будиноk.

В голові крутилися безліч питань « ” хто цей хлопчик? Як він зі мною пов’язаний?”Я вирішила на нього поглянути.

Роману Артеменку було два роки. Він потрапив до дитячого будинkу, бо його мами не стало через хво робу.

У малюка були великі, блакитні очі. Він відразу потягнувся до Мене своїми пухкими рученятами і обійняв. – Мамо, – прошепотів він.

Йшла я з дитячого будинку зі сльо зами на очах.

Але пішла ненадовго. Незабаром я зібрала документи і повернулася туди, щоб забрати малюка собі. Він запав мені в саме серце.

Пізніше, коли з’ясувалося, що через вроджену аномалію Я не можу мати дітей, я зрозуміла слова циганки про єдину дитину.