«Тепер вона в мене шукає підтримки, вчора з онучкою приїхала, напросилася на чай, доки сина вдома не було. Я так зрозуміла, що хотіла поговорити», — розповідає Любов Семенівна подрузі.

«Оце так дивина! То останніми словами свекруху крила, звинувачувала, що ти в сім’ю лізеш, претензії щодо грошей висувала, а тепер прибігла до мами чоловіка по допомогу? І що ти їй відповіла?» — посміхається подруга.

«А що відповідати? Тепер, коли син з нею розлучатися надумав, вона раптом зрозуміла, що він не такий уже й поганий?

Ну показала характер, домоглася того, що чоловік теж на принцип пішов, з’їхав і на розлучення подав? Я їй так і сказала: мовляв, вона не хотіла колись, щоб я лізла в її родину?

У неї були претензії, що свекруха — стороння людина? Ну, от і все, я не лізу й не полізу», — знизує плечима Любов Семенівна.

«Ой, ну не знаю, — мнеться подруга. — Онучку шкода. Без батька дівчинка ростиме. А якщо Світлана їй вітчима приведе? Чи не кривдитиме він малу?»

«Знаєш, від вітчима, звісно, ніхто не застрахований. Але ж мій син не збирається від доньки відмовлятися. Якщо що — є важелі та способи, — вважає Любов Семенівна. — А лізти в справи сина я справді не хочу.

Світлана сама справ наробила, нехай тепер розплутує свої вузли. Бо якщо я втручуся, а потім все одно буду поганою? Якщо вдасться їм стосунки зберегти, чи кричатиме так само, що я лізу?

А якщо не вийде, то звинуватить мене ж? І потім, неприємна мені вона. Своїми руками вона все й зруйнувала. І з чоловіком, і зі мною».

Син Любові Семенівни у шлюбі шість років. Перше враження про Світлану у свекрухи було сприятливим. А потім зрозуміла, що помилилася.

Не вийшло у неї з дружиною сина ані теплих стосунків, ані просто нормального спілкування. На погляд свекрухи, невістка просто була одержима думкою, що головна жінка в житті чоловіка — тепер вона.

Кордони охороняла ревносно, якщо ніхто не нападав, сама йшла в атаку:

«А чому мама тобі так часто телефонує? Є ж межа допомоги? Приїхав до неї раз на місяць і досить».

Навіть появи у родині онучки Лізи, це не скріпило стосунків. Світлана насторожено й доволі агресивно ставилася до спроб свекрухи купити щось для майбутньої дитини.

«Ой, і навіщо Ви це купили? А спитати було не можна, треба нам чи не треба? Тепер ось, метушися, кудись дівай. Або буде просто так валятися», — казала вона.

Зрештою, Любов Семенівна припинила навіть спроби налагодити стосунки з дружиною сина.

Дарувала гроші. Синові, а не його дружині. Що було з цього приводу сказано Світланою — не цікавилася, контакти звела до мінімуму.

До недавнього часу Любов Семенівна працювала, матеріально ні від кого не залежала. Син з невісткою купили однокімнатну квартиру в іпотеку, вона жила в двокімнатній.

Є ще старенька дача. Там навіть усі зручності є — це віддушина Любові Семенівни.

Тепер вона там майже безвиїзно: тут і хобі, і друзі-подруги за інтересами, і свіже повітря, і рух, який, як відомо, є життям.

Світлана давно нарікала на те, що чоловік двічі на рік щільно займається дачею: скопати, відвезти туди матір із речами на відпустку, перевезти назад.

Іноді, раз на пару тижнів, син приїжджав на дачу просто відпочити й матері допомогти. Світлана ще на початку сімейного життя їздити з ним відмовилася. Нарікала, як впевнена Любов Семенівна, але син з нею не ділився подробицями сварок.

«Я перед тим, як на пенсію вийшла, зробила ремонт за кілька років, техніку в квартирі оновила, на дачі підремонтувала, що могла, — продовжує жінка. — А так вийшло, що полетіла в мене в квітні колонка.

Грошей вже негусто, а ж не тільки купити треба, а й встановити. Син запропонував допомогу, заодно, сказав, поміняємо й котел, який теж старенький у нас. І все, з квітня Світлана йому мізки виносила».

«Мама і в квартирі, і на дачі, а ми живемо в однокімнатній і ніяк не купимо квартиру більшу? І що тепер, коли вона на пенсії, ти її причепиш на буксир до нашого сімейного бюджету?» — накинулася невістка на чоловіка.

Він намагався пояснити, що мама не просить, не вимагає, не сподівається і не мріє, щоб її взяли на фінансовий буксир, що це була разова акція, але дружина не вгамовувалася.

«Ти мав зі мною порадитися, перш ніж щось вирішувати! Я — дружина, бюджет у нас спільний. Я теж не шикую, може, я б на ці гроші хотіла щось зробити або купити для себе!» — говорила вона.

Син Любові Семенівни втратив терпіння і дружину просто послав.

Треба зазначити, що Лізі лише чотири роки, та ще й одразу після декрету Світлана звільнилася з попередньої роботи — їздити було далеко, як вона чоловікові пояснила. Влаштуватися вдалося лише півроку тому.

Тепер невістка працює недалеко, у неї зручний графік, але дуже невелика зарплата. Головним годувальником у сім’ї був і залишається чоловік.

Чоловікові здавалося, що посварилися вони з дружиною через мамину колонку на дачі, проїхали і забули? Ні. Світлана нічого не забула.

З принципу, щоб показати, що вона має право на якісь «свої» гроші, що чоловік був неправий, коли виділив матері фінансову допомогу, невістка подала на аліменти.

«Тихо, мовчки, без попередження. Можна й у шлюбі аліменти отримувати, закони такі в нас, — посміхається Любов Семенівна. — Син дізнався тільки, коли виконавчий лист прийшов на роботу і з нього гроші утримали».

«Так, — з викликом відповіла дружина на запитання. — Я маю право на ці гроші. А ти тепер десять разів подумаєш, перш ніж мамі гроші давати. Кредит платити треба, комуналку платити треба, багато в тебе на маму залишиться після сплати ще й аліментів?»

І тут чоловік розлютився.

Світлані було сказано, що раз вже вона подала на аліменти, то справа за малим: він подає на розлучення і на поділ майна. Зібрав речі й з’їхав.

Поки до матері в міську двокімнатну квартиру. Документи на розлучення і на поділ спільної квартири вже в суді.

Чоловік пояснив матері, що краще він вкладе гроші від своєї половини в її дачу, вона житиме там постійно, а він матиме у своєму розпорядженні її двокімнатну квартиру. Любов Семенівну такий варіант цілком влаштовує.

Не влаштовує Світлану, яка тепер повинна буде забрати половину грошей від продажу квартири, за вирахуванням боргу перед банком, взяти речі, доньку і з’їхати до батьків.

«Свати доньку готові прийняти, але вони теж люди своєрідні, — припускає Любов Семенівна, — байдикувати невістка там не буде. Там мама командує і не випустить з рук керма правління. На свою зарплату невістка не купить вже собі окреме житло».

«Навіть на дачу приїхала, щоб ненависна свекруха їй допомогла, — посміхається Любов Семенівна. — Такого за нею відроду не водилося. Марно, загалом-то, приїхала, і могла б допомогти — не стала б. Вона на принцип пішла? Чудово, тільки це в обидва боки працює. А син мій сходитися з нею не хоче. І кому вона гірше зробила?»

Які ваші думки?

Подруга вважає, що елемент зловтіхи в словах Любові Семенівни присутній, тут нібито треба думати про онучку. Можна було б і спробувати переконати сина не розлучатися.

А ви що скажете?

Як, на вашу думку, варто було вчинити Любові Семенівні у цій непростій ситуації? Адже, погодьтеся, розлучення батьків завжди боляче б’є по дітях, і кожен з нас хоче бачити своїх онуків щасливими, незважаючи на всі життєві перипетії.