— Іро, біжи швидше додому, — Марія Тимофіївна дзвонила дочці, — Юля дівчинку кудись забрала.

Я намагалася її зупинити, але хіба вона мене послухає?

Іринко, поспіши, будь ласка.

Боюся, Юля щось недобре зробить!…

… До недавнього часу Ірина була впевнена в тому, що свою дочку вона виховала правильно — Юля маму ніколи не засмучувала.

Жилося Ірі важко, після розлучення з чоловіком на її плечі лягла турбота не тільки про дочку-підлітка, а й про стареньку маму.

Віктор, чоловік Ірини, жити своїй колишній дружині в спільній квартирі не дозволив:

— Що тобі тут робити? — запитував чоловік, розкладаючи по сумках речі Іри та Юлі, — у мене нова сім’я зовсім скоро буде, ми що, тут вчотирьох жити станемо?

Давай, Іра, розійдімося по-доброму! Не подавай на розділ майна, я тобі і так твою частину виплачу.

Згодом, правда… Не відразу, але віддам!

Сама розумієш, зараз зайвих грошей у мене немає. Такі витрати з цим весіллям чекають!

Іра була настільки приголомшена зрадою чоловіка, що навіть сил сперечатися з Віктором у неї не знайшлося.

Колишній чоловік клятвено обіцяв допомагати дочці, щомісяця виплачувати певну частину від вартості загальної двокімнатної квартири, але свого слова не дотримав.

Ірині слід було б звернутися з позовною заявою до суду, але у жінки несподівано заграла гордість. Нічого їй від зрадника не потрібно, вона впорається з усім сама!

Юля дуже важко пережила розлучення батьків. Причину розірвання шлюбу від неї не приховували, пояснили, що батько зустрів іншу жінку і завів нову родину:

— Мамо, чому ми втрьох повинні жити в однокімнатній квартирі у бабусі, а він — у нашій двокімнатній? Та ще й невідомо з ким! — дорікала Юля матері. — Чому він мені грошей не дає? Чому ти не подаси на аліменти?​

​— Я нічого не хочу про твого батька ані чути, ані брати, — пояснювала Ірина доньці, — ми самі впораємося! Ось трохи встанемо на ноги і я обіцяю, що займуся цим питанням.​

– Мамо, ти тільки час втратиш! Добре, на аліменти можна подати і пізніше.

Хіба спільно нажите майно не ділиться під час розлучення?

Чому ти нормально не підготувалася до всього? Чому відразу не сказала судді, що хочеш розділити квартиру? Ви ж разом з татом її 6 років тому купували!

— Юля, це тебе взагалі не стосується, — розлютилася Ірина, — я сама розберуся, що мені робити! Чим тебе не влаштовує квартира бабусі? Так, однокімнатна, але вона досить простора, у кожного з нас є спальне місце.

— Розкладачка?! — зарепетувала Юля. — Та я в коридорі на ній сплю! Мамо, я вимагаю, щоб ти забезпечила мені нормальні умови! Мені ніде робити уроки, я по навчанню скотилася.

Бабуся постійно дивиться телевізор, шум заважає зосередитися. Я навіть вірші вчити в такій обстановці не можу!

Якщо ти не хочеш зв’язуватися з батьком, то тоді давай знімемо окрему квартиру?

Достукатися до матері Юля так і не змогла, Ірина залишилася стояти на своєму:

– Я сама впораюся, – говорила жінка дочці, – батько цю квартиру все одно продавати не буде, і грошей у нього немає

Звідки взятися такій сумі за мою частку? Навіщо взагалі всю цю метушню заводити, тільки нерви собі псувати?…

… Юля після розлучення батьків змінилася. Дівчинка тікала від проблем, шукала розради в компанії однолітків, в її житті з’явилися міцні напої.

Ірина, намагаючись задовольнити потреби родини, дуже багато працювала, часу стежити за дочкою у неї майже не було.

Бабусю Юля серйозно не сприймала, на її слова уваги не звертала, і фактично була надана сама собі:

— Ну що ж ти робиш?! — ридала Марія Тимофіївна, затягуючи в квартиру онуку, яка ледве стояла на ногах, — полудень, а ти вже в такому стані!

Юлечко, невже ти не розумієш, що ти себе губиш? Дівчинко, у тебе все життя попереду, а ти закидуєш, як дорослий чоловік! Дитинко, хіба так можна?!

— Сама знаю, як жити, — огризалася Юля. — Відчепися!

Ірина, коли усвідомила, що поведінка дочки давно вийшла за межі дозволеного, забила на сполох. Близька подруга, з якою жінка поділилася проблемою, порадила:

— Та випори ти її, Ірко! Миттю всі дурниці з голови вилетять! Я скільки разів тобі говорила, що Юльку ти розпустила!

У такому віці за дівчатами слідкувати дуже ретельно потрібно. Це зараз вона такі фокуси витворяє, а що потім буде?

Через рік в подолі принесе?

Моя тобі порада: поводься з нею суворіше, жорсткіше. Не спускай на гальмах її витівки!

Ірина прислухалася до рекомендацій подруги. Юля, яку раніше батьки ніколи і пальцем не чіпали, після екзекуції втекла з дому…

Оскаженіла від жаху Іра дочку шукала 3 дні, знайшла тільки завдяки щасливому випадку – близька подруга Юлії, Оленка, дала «наводку»:

— Тітонько Іро, вона, напевно, у Гриші. У свого хлопця. Вони вже 3 місяці зустрічаються. Я точної адреси не знаю, але можу показати будинок. Може, у сусідів розпитаєте…

Двері Ірині відчинив молодий хлопець. Жінка його відштовхнула і увірвалася в квартиру:

— Де моя дочка? Юля! Юля, виходь негайно, я знаю, що ти тут! Юля, я зараз викличу поліцію на цю адресу.

— Чого тобі? — запитала Юля, виходячи в коридор, — навіщо прийшла? Додому я не повернуся, роби, що хочеш. Викличеш поліцію — і мене силою відведуть — я все одно втечу! Житиму з Гришею. Це мій майбутній чоловік! І взагалі, у нас з ним скоро з’явиться дитина — я на третьому місяці вже, бабуся.

Ірині стало погано, жінка схопилася за голову і заплакала:

— Юлечко, ну як так? Тобі ж ще й 16 немає, яка дитина? Про що ти взагалі думаєш? Тобі вчитися треба, як ти далі жити будеш?

— А це не твоя справа, — заявила Юля, — як захочу, так і буду жити!

Іра довго розмовляла зі своїм потенційним зятем, як не дивно, але Гриша їй вселив довіру:

— Не хвилюйтеся, Ірино Володимирівно, я особисто візьмуся за виховання Юлі!

З поганою компанією вона більше не водитиметься, я позавчора всіх її друзів розігнав! До неї тепер і на кілометр ніхто не наблизиться.

З навчанням ми теж все обов’язково вирішимо. Я вам обіцяю, що Юля довчиться.

Я готовий нести відповідальність і за неї, і за дитину. Я сам вчуся, підробляю, квартира моя — батьки на повноліття подарували.

Шкідливих звичок не маю. Взагалі ніяких!

— Але як же, Гришо… Ну як ти взагалі допустив, щоб дитина сама вже дитину під серцем носила? Вона ж зовсім маленька, — голосила Ірина.

— Ірино Володимирівно, я не знав, скільки їй років. Юля при знайомстві мені сказала, що їй вже виповнилося вісімнадцять.

Це потім, через 2 місяці, вона мені правду розповіла… Ви повірте, та я її дійсно кохаю. Чесне слово, правда!

Ірина дуже довго думала над ситуацією, що склалася. З одного боку, їй не хотілося, щоб маленька дитина, її онук чи онука, відібрали у Юлі майбутнє.

А з іншого боку, дозволити дочці позбутися дитини вона не могла. Не могла взяти такий страшний гріх на душу.

Помучившись близько тижня, Ірина поїхала до Григорія і оголосила:

— На весілля я згодна! Можливо, Гришо, ти в чомусь і правий. Можливо, поруч з тобою Юля візьметься за розум. Після появи дитини почнеться інше, доросле життя.

Юля і Гриша тихо розписалися, в РАГС запросили тільки батьків з обох сторін. Жити вирішили в квартирі Григорія, його мати з батьком не були проти…

… Кілька місяців все було добре, а за 2 тижні до назначеного терміну стурбований Гриша зателефонував своїй тещі і повідомив:

— Ірина Володимирівна, Юля зникла! Я повернувся додому з роботи, виявив на кухні гору порожніх пляшок. Мабуть, до неї хтось приходив.

Судячи з кількості стільців, розставлених навколо столу, гостей було троє.

— Господи, та що ж це таке?! — заметушилася по квартирі Ірина, — Гришо, її треба шукати! Зірвалася, напевно, не витримала.

Юлю знайшли пізно вночі, забирати додому довелося зі скандалом. Рано вранці Ірина приїхала на розмову з дочкою:

— Що ти робиш, Юля? Ти ж ось-ось мамою станеш! Дитина хоч жива? Рухається? Чого ти мовчиш?!

— Рухається, — закричала Юля, — не хочу я цю дитину! Ненавиджу, не чекаю, виховувати не буду! Залиште мене в спокої! Набридли!

Ірина розуміла, що терміново потрібно щось робити. Спочатку вона потягла дочку до психолога, але терапія допомогала мало.

Гриша аж до самої появи дитини був поруч із дружиною, хлопцеві довелося тимчасово припинити відвідувати інститут, щоб ні на секунду не залишати Юлю саму.

Ірина сподівалася, що дочка схаменеться, що в ній прокинеться материнський інстинкт, як тільки вона візьме новонароджену дочку на руки. Але дива не сталося…

Гриша привіз Юлю разом з Валерією в квартиру до матері Ірини через тиждень після пологів.

Поставивши валізу посеред кімнати, молодий чоловік оголосив:

— Я більше не можу так. Вибачте, Ірино Володимирівно, але я з Юлею не справляюся.

Вона наче збожеволіла: кидається на мене, ображає, намагається втекти з дому. Дитині я буду допомагати, але жити з нею більше не можу!

Юля втекла того ж вечора, додому з’явилася тільки через дві доби.

Ірина втратила спокій і сон, турбота про новонароджену онуку тепер лежала на ній.

До Лерочки Юля не відчувала світлих почуттів, це було видно всім.

Дитину бабуся вимушено перевела на суміш — непутяща мати відмовлялася годувати дитину грудним молоком.

Думка про те, що корінь її проблем – Лера, міцно засіла в голові Юлі. Дівчина, яка палко мріяла отримати свободу, відчайдушно шукала спосіб позбутися тягаря.

Рішення прийшло несподівано.

Юля зібрала дитину, поклала в пакет речі Лери, кинула туди ж банку з їжею, пляшечку і вийшла з дому.

Бабуся намагалася її зупинити, але не змогла.

Лерочку Юля залишила на ганку супермаркету – пізніше Ірина побачила це по камерах.

Тоді жінка і зрозуміла, що єдину дочку доведеться викреслити з життя…

Леру Ірина хоче забрати собі, займається оформленням документів. Гриша бажання самостійно виховувати дочку не виявив.

Долю Юлі вирішить суд.

Ірина дочці ніяк допомагати не збирається, бо Юлі для неї більше не існує…